Вступ
Уявлення про понадорганічну природу культури, яка визначає людське життя й надає їй контури, диктує траєкторію сучасних наукових пошуків. Речовий канал еволюції здатен вилучати зміст із кожного фрагмента свого обсягу, привертаючи увагу фахівців з антропології, соціології, соціальної психології, філософії й культурології.
Мова речей стала в наші дні засобом зближення людей, що наділяють навколишній світ не тільки ціннісними, але й символічними значеннями. Комунікація стала новою функцією сучасних речей. Вона виводить людину за межі утилітарності або прикладної функціональності.
Культурологічна комуніктивістика встановлює звязки між людьми. Здатність особистості взаємодіяти з іншими людьми й світом речей - культурна валентність - властива й неживим предметам, здатним приєднувати до себе певну кількість інших предметів і породжувати енергію взаємодії. Взаємозвязкова та перемінна валентність речей - найважливіша наукова проблема для дизайнерів, стилістів, декораторів, фахівців у галузі загальної та прикладної культурології. Семантизація речей відбувається на свідомому й несвідомому рівні. Виникнення культурних резонансних явищ, моделі асоціативної памяті людини, реакультурні константи - усі ці питання актуальні для культурної психології й соціології.
У культурологічних і філософських роботах усе частіше звучить думка про те, що необхідно вивчати, по-новому осмислювати повсякденність - духовно-матеріальне середовище проживання людини - неоціненне джерело дослідження не тільки культури минулого, але й сьогодення.
М.М. Бахтин підкреслював, що «завдання культурології полягає в тому, щоб те речове середовище, яке впливає на особистість змусити заговорити, тобто розкрити в ньому потенційне слово й тон, перетворити його на значеннєвий комплект мислячої, мовленнєвої та діяльної (зокрема й творчої) особистості»
Світ речей у сучасних умовах досить різноманітний. Він увійшов у світ людини як частина універсуму. Традиційно речове середовище розглядається з позицій антропологічного підходу, тобто через людину як творця або споживача. Але в системі відносин людини й речі (як елемента матеріально-духовного світу людської повсякденності), перший виступає не тільки як субєкт, що формує своє життєве середовище, але і як обєкт, що змінюється під її впливом.
У сучасному світі виникла подвійна культурна ситуація - з одного боку, роль повсякденної речі не завжди обмежена її утилітарними властивостями: використовуючи в міжособистісному спілкуванні, людина робить річ емоційно наповненою. З іншого боку, самі стосунки між людьми можуть приймати «речовинний», відчужений, неемоційний характер, у яких людина перестає бути конкретною особистістю, а суспільні стосунки людей заміняються ставленням до речей. Виникає культурне біополе суспільства, що активізує і його неживу частину. Мова йде не про вивчення життя речей, тобто неживих субстанцій, а про дослідження наслідків культурному життя. Саме вони визначають живий рух неживої речовини.
Речі отримують семантичні впливи у вигляді звертання до них людини. У результаті відбувається трансляція семантичної інформації від неживого носія змістів (наприклад, музейної речі) до іншого живого обєкта (нового покоління людей).
Взаємодію людини з речами можна розглядати і як активний фактор, який впливає на формування особистості людини. Актуальність цієї проблеми зумовила вибір теми дослідження.
Обєктом дослідження є речовий шар універсуму культури та його характерні властивості, що виникають у процесі звернення до нього людини.
Предметом дослідження постають ключові параметри виникнення та функціонування речей у культурі.
Мета дослідження полягає у встановленні особливостей речі як мови мистецтва. Поставлена мета передбачає розвязання таких завдань:
1) проаналізувати наукову літературу з речезнавства;
2) розглянути ціннісно-смисловий континуум поняття «річ»;
3) встановити основні функції речей у становленні культури;
4) проаналізувати стан речей в індивідуальній та понадіндивідуальній реальності.
Джерелом дослідження послугували наукові праці з реалогії.
Основним методом дослідження в роботі постає описовий, що дає змогу встановити особливості речі як мови мистецтва та проаналізувати річ у ключових параметрах її виникнення та функціонування.
Теоретичне значення та практична цінність визначається тим, що наведені дані узагальнюють певні відомості з української реалогії. Отримані результати можуть бути використані в середній та вищій школі під час викладання курсів і спецкурсів культурологічного циклу.
Структура роботи. Праця складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку літератури (21 позиція). Загальний обсяг роботи - 23 с.