Вступ

Протягом всієї історії розвитку філософської думки культура в тому чи іншому аспекті була предметом вивчення різними мислителями, літераторами, істориками. Первісне поняття культури, що існувала в стародавніх цивілізаціях Китаю (поняття "жень") і Індії (поняття "дхарма"), означало, насамперед, цілеспрямований вплив людини на навколишнє його природу. Включало воно також і виховання, і навчання самої людини. Філософи стародавньої Греції бачили в "Пайдейя", тобто "Вихованості", яку вони вважали синонімом культури, головне свою відмінність від "некультурних" варварів. Епоха Риму, особливо в пізній період, органічно увібравши філософські погляди давньогрецьких мислителів, породила своє уявлення про культуру, яке більш близьке до поняття цивілізації. Культура стала асоціюватися з ознаками особистої досконалості.

В епоху середньовіччя засилля теології і схоластики в Європі не дозволяло ставити проблему вивчення культури, як найважливішого якісного та органічного ознаки людського буття. Сам процес створення культурних цінностей і всієї діяльності людини цілком віддавався на спадок бога. Процес творчого підйому іноді ототожнювався то з проявом божої милості, то з підступами диявола. Справжнє відродження інтересу до вивчення і пізнання культури поновилося лише в епоху Просвітництва. Саме в цей період під досконалістю культури почали розуміти відповідність гуманістичному ідеалу людини, а надалі - ідеалу просвітителів.