Формування української нації. Походження назви «Україна»

Назва Україна має давнє історичне походження і відноситься до території на якій проживали східні слов’яни. Вперше ця назва згадується в 1-ому патевському літописі 1187р.в зв’язку зі смертю в Переяславі Володимира Глібовича.

На початку 7ст. Україною в літописах називали західні землі Галицько-Волинського князівства. З 16ст.термін Україна вживається в офіційних актах відносно більшої частини українських земель у складі польського королівства. Одночасно з назвою країна вживається назва Русь. Ця назва була спільною для білоруських, українських та російських земель.

14ст. в письмових джерелах відносно північно-східної Русі вживається Велика Русь, а з 15ст. Росія, відносно західних земель вживається назва Біла Русь. Відносно південно-західної Русі вживається назва Мала Русь, а пізніше Малоросія. Україну називали: угорська Русь, герцогство Буковина, королівство Галичини та Людомерії. В утвердженні назви Україна велику роль відіграла боротьба народних мас проти соціального та національного гніту, особливо визвольна війна під проводом Б.Хмельницького 1848/54рр.

З середини 17ст.Україна в офіційних царських документах отримала назву Малоросія, а правобережжя України з 1832р. Отримало назву південно-західний край.

Після встановлення в Україні офіційної влади у 1939р. Возз’єднання західних земель з радянською Україною за всіма землями склалася назва Україна.

Відомі дві теорії походження назви «Русь»: скандинавська і теорія місцевого походження. Про останнє свідоцтвують назви річок на Подніпрв’ї: Рось, Росава, Русава, Роставиця. У писемних джерелах Русь уперше згадується близько 387р. Пізніше термін Русь зберігся на укр. околицях у Закарпатті, Галіції, де українці називали себе русинами. Документи свідоцтвують, що більш древнішою назвою, яку використовували наші предки для означення себе та своєї землі, була «Русь» та «русичі».