15.Мозаїка як вид монументального мистецтва.

Одним із провідних видів образотворчого мистецтва Київської Русі після її офіційного хрещення 988 року стала мозаїка. Її виникнення пов’язане із поширенням будівництва кам’яних культових споруд – церков і монастирів –інтер’єри яких необхідно було відповідним чином оздоблювати. Одним із способів такого оздоблення й була мозаїка.

Мозаїка (від лат. musivum тобто «присвячена музам») — один з видів монументального образотворчого мистецтва. Вона являє собою візерунок або зображення, виконане на стіні, стелі чи підлозі з часток кольорового непрозорого скла, смальти, що закріплюються в спеціальному клеї .

Мозаїка вирізняється розкішшю й ошатністю. Складена зі смальти або невеликих модулів кольорового скла, вона практично не піддана впливу часу, на відміну від фрески, і не втрачає первісної свіжості кольорів. Смальта – це особливий матеріал, що виготовляється зі скла з додаванням окислів металів та різних барвників. Вона добре віддзеркалює сонячне світло, що відбивається колірними переливами, подібними до мерехтіння дорогоцінних каменів.

Як вже зазначалося, разом із прийняттям християнства, на Україну з Візантії прийшло й мистецтво мозаїки. Його розвиток відбувався в тісному зв’язку з поширенням мурованої архітектури – культової та палацової.

Барвисті мозаїки прикрашають головну баню й центральну апсиду собору, привертаючи увагу людини до вівтарної частини храму. На мозаїках зображено основних персонажів християнського віровчення: у зеніті бані в медальйоні — Христос-Вседержитель, навколо нього — чотири постаті архангелів, з яких збереглася мозаїчною лише одна у блакитному вбранні (інші дописані М. Врубелем 1884 року). У простінках барабана — дванадцять апостолів. На парусах — чотири євангелісти (найбільш повно дійшло до нас зображення Марка). На стовпах передвівтарної арки розміщено сцену "Благовіщення", ліворуч — постать Гавриїла, праворуч — діви Марії. Понад ними на арках виконано зображення мучеників у медальйонах. Над вівтарною аркою добре збереглася мозаїчна композиція „Деісус" („Моління"). У склепінні головного вівтаря — велична шестиметрова постать Оранти: у середньому регістрі апсиди — багатофігурна композиція "Євхаристія" (символічна сцена причащання апостолів), зверху — "Святительський чин" (постаті святителів і архідияконів).

Техніка мозаїчного живопису дозволяє зіставляти світлі й темні, холодні й теплі відтінки. Але мозаїсти не зловживали цим засобом: такі сполучення у них швидше виняток, ніж правило. Для мозаїк Софії Київської загалом характерна гармонія, а не контраст. Певне тяжіння до контрастів помітне хіба в купольних мозаїках. У передачі облич, одягу, орнаментів переважають м’які, ніжні переходи. Обин ряд кубиків змінюється іншим, дуже близьким за відтінком, та все ж не ідентичним. Насиченість кольору спадає плавно, наче невидимий пензель змиває в кожному наступному ряду кубиків силу і звучність фарби. Так виконані Марія-Оранта, Причастя, Святительський чин, Благовіщення, а також орнаменти вівтаря.