Родинно – обрядовий фольклор.

Родинно – обрядовий фольклор присвячений основним моментам життя людини: народження , весілля, похорон. Найбільше це пов’язано з весіллям.

Народження дитини мало такі складові регулювання поведінки майбутньої матері, перші дні життя(вибір імені, вибір кумів, відвідинипороділі); хрещення, очищення породіллі і повитухи, перше постриження дитини (рік).

Весілля має багато місцевих відмінностей. Найбільше діючих осіб(сваги, бояри, дружки, тощо), фактично кожен гість виконував свою роль.    Людське  життя  нагадує своєрідне коло: народження-весілля-смерть, як супроводжується    соціальними    обрядами:    родильним,   весільним, поховальним, кожному з яких властивий певний вид поезії.  Розглянемо ці обряди та поезію, що їх супроводжує.  Виникнувши  ще  в  первісному  суспільстві,  весільні  обряди та пісні створювались  і  шліфувались  колективним автором - народом - упродовж  віків:  тексти  варіювались,  вносились  поповнення  або  скорочення в    обрядові  дійства, з'являлись нові прозові діалоги й монологи, пісенні    тексти.  Це  зумовлювалося  певними змінами в самому житті, психології  людей, віруваннях, родинних і суспільних відносинах тощо.  Деякі  відомості  про  давні  форми  шлюбу  слов'ян  зафіксовані  ще в  літописах   Весільні  обряди,  звичаї,  пісні  відображені  в  літературних творах  І. Котляревського,       Г. Квітки-Основ'яненка,      О. Кобилянської,   Т. Шевченка.  Серед   сучасних  етнографів  варто  відзначити    Для  українських  весільних  пісень невластиве "голосіння", притаманне    відповідним російським пісням.  При  характеристиці  мови  весільних  пісень  слід  вказати  на багату   символіку,  паралелізми, яскраві епітети й порівняння, пестливі слова,  персоніфіковані  образи  предметів  природи,  тваринного  й рослинного  світу.   Так,  молода  порівнюється  із  зіркою,  ягідкою,  ластівкою,   сонечком;  називається  княгинею,  царівною,  королівною, панночкою. А    молодого  величають  князем,  царенком,  королевичем,  паном, соколом,    ясним  місяцем.  У  весільних піснях знаходимо протиставлення галки як   неодруженої  дівчини,  зозулі  як нареченій. У звернених до неї піснях    звучала  радість  з  приводу  поєднання  її  долі з коханим, смуток за привільним  дівоцтвом,  біль  розлучення з рідними. Наречена, очікуючи   молодого, „мостить мости", „гатить гати", „кладе кладки", або сама йде    через міст, що означає -- готується до одруження.

Похорон в першу чергу представленний голосіннями(хоча голосити могли з будь-якого приводу). Найдавніші голосіння мали дві частини: лірична – незмінна, висловлено тугуза померлим, епічна – імпровізаційна, перераховані добрі справи небіжчика, згодом від цієї частини утворено думи.      Про  небіжчика,  його  добрі  справи  в голосіннях „говорять" пестливі    слова: мамочко, пчілочко, ластівочко, маленьких, стороненько, ніжечки,    личечко,  лебедочко.  Про  розпач  рідних  „говорять" питальні речення    „Откуди ти до мене прилетиш?", „Відкіля Вас ждати?".   Найчастіше голосіння чути, коли покійника виносять з хати на подвір'я.   Іноді   голосіння-крик   супроводжує   мерця  всю  останню  дорогу  до   кладовища.  Але  найвищої  точки  звучання  воно набирає перед тим, як    мають закрити труну й опустити в могилу.   Голосіння  додає  поховальному  обряду  ще  більш трагічного звучання,   водночас,  вважають  виконавці,  полегшує  душу,  заспокоює  рідних  і   близьких.