Феномен модернізму в українській культурі

Поруч з реалізмом з появою нової генерації авторів утверджується модернізм. Прихильники модерністських течій виступали проти звернення до реалістичних побутових описів, проти захоплення деталізацією, робітничою тематикою й проголосили аполітичне "чисте" мистецтво. Культура модернізму спирається на психологізм, зосередженість на внутрішньому світі людини й суб'єктивних вражень героя. При цьому зовнішні події мають найменше значення і є лише загально окресленим фоном. Реальний персонаж перетворюється на символ.

Найяскравіше цей підхід відбився у творчості неоромантиків Михайла Коцюбинського та Лесі Українки. У своїх творах ці митці створюють особливий художній світ, що поєднує реальне й міфічне, свідоме й підсвідоме, високий ідеал і похмуру дійсність. Таким чином, реалізм доповнюється містичним символізмом, гостро вразливим стривоженим стилем „модерн”.

В архітектурі на початку XX ст. поширився стиль модерн (з французької - новітній, сучасний). Він характеризується асиметричністю планування, використанням залізних конструкцій і оздоблювальних матеріалів (прикраси з литого заліза), ламаних ліній. Однією з кращих споруд у цьому стилі є Бесарабський критий ринок у Києві. Проте використовувались і мотиви класичного стилю. У цей час робилися спроби поєднати принципи модерну з прийомами народної дерев'яної архітектури і народного прикладного мистецтва (форми дерев'яних хат, національний орнамент, барвиста кераміка). Засновником стилю українського модерну в архітектурі був В. Кричевський, який став у 1918 р. розроблювачем тризубця для Малого Герба України.

Виразніших національних рис набуває образотворче мистецтво. Початок XX ст. дав низку великих імен у модерністичному живописі та скульптурі. З початком Першої світової війни експресіоністичний напрямок розвивали кілька надзвичайно талановитих художників світового рівня. Характерною ознакою робіт представників українського модерну в нашому живописі було звернення до національного начала: слідування традиціям давньоруського монументального мистецтва, вітчизняної народної творчості, введення до своїх творів фольклорних мотивів, етнографічних елементів. Всі творці українського модерну стверджували у своїй творчості нову естетику національного мистецтва, яка спиралась на багаті традиції народної формотворчості, фольклору, міфології і водночас - зорієнтовану на засвоєння модернових здобутків у сучасному світовому мистецтві.

За радянської доби модерн було знеславлено і занедбано як мистецтво занепадницьке. Проте він виявився живучим. Наприкінці ХХ-го ст. ми помічаємо тенденцію зворотнього руху до нього.

Таким чином, період XIX - початку XX ст. став часом принципової реорганізації в розвитку української культури, часом небувалого злету творчої думки нашого народу.

Отже, український модерн - художній стиль, який увібрав національно - етичні риси, характерні пропорції національної будівлі - хати, і надав нового значення засобам українського бароко в храмовому та світському будівництві з урахуванням сучасних естетичних потреб та зручності. Архітектуру модерну характеризує: декоративне національно - традиційне оздоблення, різноколірне керамічне облицювання, рельєфні панно.

Білет №13