Народний епос.

Типологія епосу та його жанрів була розроблена Арістотелем, Лессінгом, Шеллінгом, П гелем, Франком. Головне в їхніх працях – епос розкриває об’єктивну картину навколишні ої дійсності. В його основі лежить подія. Кожний епічний твір передає певний випадок аб цілу історію життя героя чи героїв. Це не значить, що людські настрої, емоції чи переж вання випадають з поля зору письменника. Вони визначають поведінку героїв, спрямовуют логіку розвитку людських характерів. Епос використовує в повному обсязі весь можливи арсенал зображувальних засобів (вчинки героїв, портрети, прямі характеристики, діалогг монологи, полілоги, пейзажі, жести, міміку, інтер’єри, умовність тощо).Первісно епос розглядався як твори про подвиги легендарних і міфічних героїв, незвичайні пригоди й подорожі. Витоки такого розуміння епосу лежать в усній народній творчості різних народів.

Одним із джерел героїчного народного епосу українців є «Слово о полку Ігоревім пам’ятка літератури доби Київської Русі. Інші жанри героїчного епосу українського народу – думи та історичні пісні – з’явилися орієнтовно в середині XV ст. Вони уславлювали високий громадянський обов’язок козаків, їх мужність і вірність Батьківщині в умовах боротьби з поневолювачами («Козак Голота», «Самійло Кішка», «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів з Азова», «Перемога під Корсунем» та ін.).

Історичні пісні

«Українська пісня це бездонна душа українського народу, це його слава» (О. Довженко).

Історичні пісні можуть бути визначені як жанр малої епіки. Формуючись спочатку спонтанно в лоні інших жанрів пісенної творчості, історична пісня (як і дума) досягає кульмінації у XVII XVIII ст. в епоху козаччини в Україні. Вона відрізняється хронікальністю, тяжіє до уважного стеження за історичними подіями, за долями конкретних героїв. Історичні пісні – це народні ліро-епічні твори про важливі історичні події та конкретних історичних осіб.

Уперше термін «історична пісня» увів в українську фольклористику Микола Гоголь. Як і думи, історичні пісні відображають історичне минуле українського народу і своїм змістом охоплюють події з XIV ст. до найновіших часів. Як окремий жанр історичні пісні з’явилися в XIV XV ст., коли Україна опинилася беззахисною перед грабіжницькими набігами татар.

Для історичних пісень характерним був гуртовий багатоголосий спів. Основні теми історичних пісень: Змалювання важкого періоду в житті українського народу звитяжної боротьби козаків із турецько-татарськими ордами, наприклад, «Пісня про Байду» («В Цареграді на риночку»); Показ страхітливих спустошень і насильства; - зображення подій Національно-визвольної війни 1648 – 1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького (героїчні постаті: Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс, Іван Вогун, Данило Нечай, Іван Сірко, Морозенко); - рух опришків на західноукраїнських землях (XVIII XIX ст.) (Олекса Довбуш); - повстання проти кріпосницького гніту на Буковині (Лук’ян Кобилиця) та ін. Серед історичних пісень виділяються балади.

Знаменита пісня періоду Гетьманщини – «Ой на горі та й Женці Жнуть». Повна бадьорості й гумору, виконувана в ритмі козацького маршу, вона випромінює силу, якою й справді було сповнене козацтво протягом декількох віків. Можливо, саме тому пісенна пам’ятка другої половини XVII ст. Є Популярною і сьогодні. Той факт, що у пісні поряд опинилися гетьмани Петро Сагайдачний та Петро Дорошенко може видатися історичною недоречністю. Однак це варто розцінювати як цілком припустимий в усній народній поезії, оскільки пісня не відтворює дослівно дійсний похід, а виводить перед нами козаків з їх славними гетьманами так, як вони йшли один по одному в поході історичних подій у споминах українського народу,

Вікопомні перемоги військ Б. Хмельницького під Жовтими Водами знайшли відображення у пісні «Чи не той то хміль, що коло тичини в’ється»; перемоги М. Перебийноса та В. Хмельницького під Пилявцями (1648 р.) у пісні «Гей, не дивуйте, добрії люди». Ця пісня виступає як емблема в національно-визвольних рухах в Україні.

Чи не той то хміль…»

(Пісня про Богдана Хмельницького) У цій історичній пісні згадуються події національно-визвольної війни 1648 1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького (бій під Жовтими Водами). Народ звеличує свого улюбленого ватажка Богдана Хмельницького. Його змальовано як справжнього народного

Героя, мужнього і відважного воїна, мудрого діяча й політика, захисника поневолених, «козацького батька. У творі уславлений гетьман порівнюється з дужим і буйним хмелем, який швидко росте, набирається сили й оповиває все своїми листками та стеблом:

Чи не той то хміль, що коло тичин в’ється?

Гей, той то Хмельницький, що з ляхами б’ється. Так і очолювана Хмельницьким національно-визвольна війна ширилася по всій Україні, піднімаючи народ на боротьбу за свободу.

Прийдеться ляшенькам в Польщу утікати!

«Гей, не дивуйтесь, добрії люди»

(Пісня про Максима Кривоноса та Богдана Хмельницького) У пісні розповідається про спалахи національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. У творі протиставляється суворий, спартанський побут запорожців розкішному життю шляхти за рахунок пограбування України («Пивали на тій Вкраїні вина та меди ситнії»). Показано відчутну радість українського народу, викликану визволенням з-під пансько-польської кормиги («Ой чи бач, ляше, як козак пляше», «Загнали панів геть аж за Віслу, Не вернуться і в три роки» ).

У пісні уславлюються видатні національні герої, борці за визволення рідного краю: Пе-ребийніс (Максим Кривоніс), Богдан Хмельницький, яких зображено в певній мірі гіперболізовано, ідеалізовано, наділено надлюдськими можливостями. (Перебийнїс «водить чимало ~ сімсот козаків з собою, рубає мечем голову з плечей, а решту топить водою»;ЛОй Чи бач, ляше, що наш Хмельницький на Жовтім Піску підбився. Од нас козаків, од нас, юнаків, ні один панок не вкрився»).

«Зажурилась Україна»

У пісні зображено період боротьби українського народу проти турецько-татарських нападників. Україна виступає образом-уособленням. Вона, як мати, оплакує своїх дітей:

Зажурилась Україна, Бо нічим прожити, Витоптала орда кіньми Маленькії діти…

Поряд із тугою в пісні міститься заклик до боротьби:

Годі тобі, пане-брате, Ґринджоли малювати, Бери шаблю гостру, довгу Та йди воювати!

Відчуваються незламна воля українського народу до боротьби та віра в перемогу над ворогами: «…дамо стиха лиха та вражому турку!»