Середньовічний європейський театр

У розвитку західноєвропейського середньовічного театру, що охоплює десять століть, виділяються два періоди: ранній (V-XI ст.) і зрілий (XII-XIV ст.). В цей період історії культури всі попередні завоювання театру були перекреслені. Світські театри припинили своє існування. Театр вважався єрессю і піддавався переслідуванням отців церкви. Культура Середньовіччя формувалася в нових умовах, бо театру, як і іншим видам мистецтва, довелося починати все заново.

Середньовічний театр зароджувався в обрядових іграх. Незважаючи на прийняття християнства ще були живі язичницькі вірування. Теми і сюжети кардинально відрізнялися від античних. Найчастіше зображувалися зміна часів року, природні явища, збирання врожаю і т. д. Участь у поданні могли приймати і глядачі, все це дійство закінчувалось грандіозним ходою. Пізніше сюжети присвячувалися релігійні свята і героям. Пожвавлення театрального життя настало до X ст., оскільки розвивається лицарська культура, яка формує нові літературні та драматичні жанри.

Майданчиками для вистав були вулиці і площі. Як правило, уявлення були приурочені до свят або урочистостей, з них поступово зникав обрядовий зміст. Але головне - вони купували новий масштаб: іноді ці яскраві, веселі і цікаві вистави тривали декілька днів, у них брали участь десятки, а часом і сотні городян. Дуже часто видовища влаштовувалися на ярмарках.

З розвитком торгівлі, натурального господарства і феодалізму посилюється бажання пошуку нового життя - селяни перебираються в міста, розвиваються різноманітні ремесла, з'являється велика кількість кочують людей, які заробляють на життя забавою і розвагою городян. Поступовогистрионы - бродячі народні артисти: акробати, жонглери, дресирувальники, декламатори та оповідачі, музиканти та співаки - диференціюються за видами. Гистрионы піддавалися гонінням за властиву їх виступів сатиричну спрямованість, але ними був накопичений великий багаж акторської майстерності, тому поява фарсових акторів, драми і світської драматургії пов'язують з гистрионами.

Театр довго перебував під забороною. Незважаючи на це ставилися імпровізаційні сценки, зберігалися традиційні елементи обрядових вистав. Долю акторів в період Середньовіччя була важкою: їх переслідували, проклинали і забороняли зраджувати землі після смерті.

Релігійні свята стали супроводжуватися примітивними інсценівками з використанням діалогів. Однією з форм театру в ранній період Середньовіччя стала церковна драма. Виділяють літургійну іполулитургическую драму. Перші літургійні драми складалися з інсценування окремих епізодів Євангелія. Ускладнювались і вдосконалювались костюми, текст, руху. Вистави проходили під склепінням храму, але з часом полулитургическая драма вийшла з храму, перемістилася на паперть, так збільшилася кількість місць дії. До організації та участі в дії залучалися миряни - їм відводилися ролі чортів або побутових персонажів.

Популярність полулитургических драм стрімко зростала. Іноді паперть вже не могла вмістити всіх бажаючих. Так з'явилася нова форма - містерія,яка отримала розвиток у всіх європейських країнах. У містеріях брали участь сотні людей, всі вистави проходили на латині, яка перемішувалася з розмовної промовою. Авторами містерій були вчені-богослови, юристи, лікарі. Пізніше проведення містерій організується муніципалітетами, тобто вони ставали більш світськими. Це пояснює той факт, що сюжетні лінії містерій вже не обмежувалися релігійною тематикою, помітну роль починає грати фольклор, містерії збагачуються елементами народної сміхової культури.

Драматургія до появи містерій поділялась на три цикли: старозавітний(біблійні легенди), новозавітний (що оповідає про народження і воскресіння Христа), апостольський (житія святих). Містерія суттєво розсунула діапазон тематики творів. Подання організовувалися самими різними способами. Іноді все відбувалося на рухомій возі, десь це були стаціонарні місця на міських площах і вулицях.

Іншою формою середньовічних видовищ став миракль (від латинського - "диво"). У новій формі втілилися релігійні погляди суспільства. Головною ідеєю всіх подібних театральних вистав було дозволу будь-яких конфліктів чудесним чином, за допомогою втручання надприродних сил. Пізніше початковий сенс почав розмиватися: все частіше в мираклях знаходили відображення проблеми соціального характеру, критика релігійного знання. Сюжети будувалися на побутових прикладах з реального життя, однак постійно мало місце присутність "темних сил" - потойбічні контакти з чортом, ангелами, дияволом, попадання в пекло. Миракли виконувалися на паперті собору. Прояв чудес організовували спеціальні люди з використанням техніки. Найбільш відомий миракль "Чудо про Теофиле". Автор Рютбеф використовував середньовічну легенду.

Право на життя в XIII ст. отримала і світська драматургія. Трубадур Адам де Ла Аль вважається першим середньовічним драматургом, але в його творах вже з'являються перші зародки театру Відродження.

З'явилися перші світські гуртки, на засіданнях яких писалися світські п'єси, але написано їх було небагато і вони не одержали широкого поширення у зв'язку з вкоріненим у суспільстві релігійним світоглядом.

Ще однією формою розвитку театру в середні століття стало мораліте, в назві напрямки відображена суть п'єс, у яких мораль стала основною рушійною силою і зброєю боротьби з феодалами. Мораліте намагалося звільнитися від релігійних сюжетів, основним характерним елементом став аллегоризм: вади були уособлені (і засуджувалися) в персонажах. Всі конфлікти між героями у п'єсі виникали на грунті боротьби двох начал: добра і зла, духу і матерії. Це призводило до того, що герої були позбавлені індивідуальних характерів, але мораліте як жанр завоював велику популярність. Авторами мораліте були представники науки, які бачили призначення мораліте у зближенні з реальним життям, тема релігії при цьому майже не звучала, але зате тематика збагатилася політичною спрямованістю. Серед авторів мораліте регулярно проводилися змагання або олімпіади.

Нарешті, одним з найбільш популярних видовищ став фарс (від лат. farsa - начинка), який виник, як вважають дослідники, з французьких ігор (jeux),відомих ще в XII ст. остаточно сформувався в XV ст. в Італії й поширився по всій Європі. Фарс ввібрав у себе елементи попередніх форм видовищ, але відрізняло його від них утримання - зазвичай це були побутові сценки з суперечками і бійками, які висміювали сімейні зради, плутни слуг і торгового люду, неправедних суддів і т. п. Особливий тип уявлень був спрямований на пародію церковних засад і церковної служби. Комічні сценки були небезпечні для репутації церкви, тому і актори, і організатори переслідувалися її служителями. Проте викоренити фарс виявилося складно - він був настільки затребуваний глядачем, що навіть регулярно проводилися паради фарсових уявлень.

Отже, в період Середньовіччя театр існував у різних формах. На початковому етапі він став свого роду "біблією для неписьменних", переказуючи біблійні сюжети. Театральні вистави середньовіччя стали предтечею розвитку театру епохи Відродження.