Лекція 5. Література епохи відродження

Літературою епохи Відродження (середина XV - початок XVII ст., для Італії - з XIV ст.) вписана одна з найяскравіших сторінок в історію мистецького та духовного розвитку людства. Надзвичайні її успіхи пояснюються особливостями історичного періоду XIV-XVII ст., коли в надрах старого феодального ладу визрівав новий капіталістичний уклад. Класична характеристика Відродження дана Ф. Енгельсом у введенні в "Діалектику природи": "Це був найбільший прогресивний переворот з усіх пережитих до того часу людством, епоха, яка потребувала титанів і яка породила титанів по силі думки, пристрасті і характеру, по багатосторонності і вченості. Люди, що заснували сучасне панування буржуазії, були всім чим завгодно, але тільки не людьми буржуазно-обмеженими. Навпаки, вони були більш-менш овіяні характерним для того часу духом сміливих шукачів пригод".

Літературу епохи Відродження відрізняє новий гуманістичний світогляд, головне в якому - висунення на перший план людини (homo) з його розкутим, вільним від середньовічних догм розумом і сферою почуттів, що визнана гідною найпильнішої уваги. Боротьба за те, щоб людина стала людяніше, тобто розумнішими і добрішими, стала основною темою у творах титанів літератури Відродження. Велику допомогу в цій благородній боротьбі надавало їм звернення до поетичної творчості своїх народів, де здавна вироблявся ідеал людини, і до античної культурі часу її розквіту, яка теж давала зразки високої людяності.

Для літератури Відродження характерний реалізм, долає середньовічний аллегоризм, який не був повністю зжитий в міській літературі. При цьому ренесансному (возрожденческому) реалізму властиві такі відповідні епохи риси, як титанізм характерів героїв, широта показу дійсності з відтворенням її суперечностей, введення в картину дійсності елементів фантастики і пригод, які мають фольклорну основу, оптимізм, породжений вірою в людину. Всі названі риси ренесансного реалізму з великою силою проявилися в творчості титанів художньої думки Шекспіра, Сервантеса, Рабле та інших.

Література Відродження не була однорідною. Якщо на ранньому етапі Відродження в тій чи іншій літературі ясно відчувалося властиве гуманістам"життєрадісне вільнодумство" (Ф. Енгельс), віра в торжество добрих почав, то у творах пізнішого часу помітно відчуття кризи гуманістичних поглядів, відчувається ущербність, трагізм. Так як епоха європейського Відродження була часом формування націй і національних мов, то література епохи розглядається у зв'язку з історією країни, національним характером народу і т. д.