Лекція 4. Література середніх віків

Література Середньовіччя і Відродження хронологічно слід за античною літературою і займає значне місце в загальносвітовому розвитку культури. У цій багатій літературі відбилися важливі явища і події, характерні для тривалого періоду її формування, що охоплює близько дванадцяти століть. Початком цього періоду умовно вважається 476 р., коли під натиском варварів впала Західна Римська імперія, а кінцем - перша третина XVII ст. Сучасна точка зору дещо інша: перехід від античності до Середньовіччя зайняв кілька століть, приблизно з III по VI ст. У світлі історико-теоретичного підходу стало очевидно, що пізня античність повинна розглядатися як перехідний період в розвитку літератури.

Література Середніх віків (поняття "середні віки" виник в італійських гуманістів XV ст., усвідомили минуле як історію) ділиться на два періоди: 1) літературу раннього Середньовіччя (V-XI ст.); 2) розквіту Середньовіччя (XII-XV ст.). У перший з цих періодів, коли на території Європи стався перехід від рабовласницького ладу (у межах колишніх античних держав) і общинно-родового (у "варварських" народів) до феодального, література складалася давніми з творів усної народної творчості на мовах місцевих народностей і творів латинською мовою. У другий період, коли феодальна формація в Європі стає пануючою, поряд з усним народним творчістю розвивається творчість письменників на місцевих мовах і латинською, в якому проявляється багатство напрямів, що відображають погляди та інтереси різних суспільних верств в епоху феодалізму. Нарешті, третій період, коли в надрах феодалізму визрівала нова, прогресивна для того часу капіталістична формація і утворювались нації, в області культури, зокрема літератури, спостерігався великий підйом, який дав підставу назвати цей етап у розвитку європейської і певною мірою світової культури епохою Відродження, або Ренесансу.

Література Середньовіччя і Відродження характеризується певним своєрідністю, що залежать від факторів, які формували в той час літературне розвиток: традиції усної народної творчості, були у всіх без винятку європейських народів, культурна спадщина античності, християнська культура, лицарська (клерикальна) і міська культура.

В епоху Відродження творці нової, спрямованої своїми світлими ідеалами в майбутнє культури спиралися в літературній творчості на все краще,створене до них, у тому числі антична спадщина. З характерним для епохи "життєрадісним вільнодумством" закладалися основи літератури Нового часу.