Лекція 6. Західноєвропейська література XVII ст.

Після епохи Відродження XVII ст. починається новий найважливіший етап у процесі переходу від феодалізму до буржуазного ладу, вік могутніх зіткнень двох соціально-економічних систем. Велика селянська війна в Німеччині 1525 р., буржуазні революції в Нідерландах (1566-1609) і в Англії (1640-1688) завдали перші удари по феодалізму, явивши світу міць новонароджуваного в надрах феодалізму буржуазного суспільного ладу. Феодально-католицька реакція похитнулася під цими ударами, зазнала значної матеріальної і моральної шкоди, але встояла. В Іспанії, Італії та Німеччини їй навіть вдалося отримати тимчасову перемогу над прогресивними силами і призупинити розвиток буржуазних відносин. Але хоча для остаточної перемоги над феодалізмом буржуазії знадобилося ще ціле століття (лише Велика французька буржуазна революція 1789-1794 рр. офіційно і практично узаконила цю перемогу), весь XVII ст. пройшов під знаком безсумнівного історичного прогресу.

Соціально-політичні умови, в яких розвивалася західноєвропейська література XVII ст. були дуже різні в Англії, Німеччині, Іспанії, Італії, Франції. Дана обставина не могло не вплинути на масштаби і рівень літературного процесу в цих країнах. Найбільшими мистецькими звершеннями XVII ст. отмочен в історії літератур Франції (Корнель, Расін, Мольєр), Англії (Мільтон), Іспанії (пізніше творчість Лопе де Вега, Кальдерона).

В історії розвитку західноєвропейської літератури XVII ст. виразно виділяються три основних художніх напрями: ренесансний реалізм,продовжуючи гуманістичні і демократичні традиції літератури епохи Відродження (представлений творчістю Лопе де Вега); класицизм, найбільш потужний літературний стиль епохи, одержав переважний розвиток на французькому ґрунті; література бароко, спричинена глибокою кризою феодальної системи, настроями пройнята песимізму і відчаю (Кальдерон, почасти Корнель, Расін, Мільтон, німецькі прозаїки і поети XVII століття).