Основные принципы построения открытой композиции и монокомпозицией.

Відповідно до розміщення композиційного центру і другорядних елементів розрізняють відкриті та закриті композиції. Відкрита композиція - силові лінії спрямовані на центр, закрита - від центру. Композиція може бути замкненою або відкритою:Для замкненої композиції характерні основні напрямки ліній, спрямовані до центру, побудова по формі кола, квадрата, прямокутника з урахуванням симетрії. Ознака замкненої композиції – чіткий зовнішній контур, збільшення складності в центрі. Вона використовується для передавання ідеї непохитності, сталості.Відчуття руху, простору передається відкритою композицією. Основні напрямки вагових ліній – від центру. Як правило, будується кілька композиційних вузлів, використовується ритм. Передається рух, наприклад, винесенням елементів немов би за межі аркуша, з обрізаним форматом.Ознакою відкритості, динаміки і рухомості є візуально-композиційна «неокресленість» (неабрис) елементів. Необмежені рамкою зображення. заголовки сприймаються незавершеними, викликають зацікавленість та емоційну напругу. Навпаки, будь-яка композиційна рамка асоціюється з завершеністю, статичністю. Площина, обмежена рамкою, є «потужним чинником, що інтегрує основні різнорідні елементи», розташовані в одному просторі [ⁱ]. Лінійки впорядковують всі елементи, надають стрункості та чіткості, обрамленість надає замкненості, статичності, спокою, рамка заважає руху

Зависимость композиии от особенностей материала, декора, формы.

Метод ассоциативности.

Орнамент - часть материальной и духовной культуры общества.

Виды орнаментов и их классификация.

Особенности композиционной структуры орнаментов.

Рапорт и рапортным сетка.

Основные принципы построения открытой композиции и монокомпозицией.

Организация среды.

Графические и живописные способы изображения мотивов.

*******************ТЕМА №5 КОМПОЗИЦИЯ И ХУДОЖЕСТВЕННЫЙ ОБРАЗ******************************

Художній образ — це особлива форма пізнання дійсності у мистецтві. Але слід відрізняти поняття «художній образ» не тільки від поняття «образ у філософії», але й від поняття «образ зображення». Образ зображення розуміється як таке сприйняття дійсності, якому притаманна наочність. Проте художній образ також може бути наочним. Поняття «художній образ» значно ширше, воно розкриває сутність життєвого явища, але робить це за допомогою художніх засобів. Документальна фотографія, технічний малюнок, документальний фільм і т. ін. мають зображувальну наочність, але вони не належать до мистецтва, і тут не йдеться про художній образ. У мистецтві можуть бути твори, які не мають зображувальної наочності, наприклад музичні, художні, ліричні твори тощо.

Формою мислення у мистецтві виступає художній образ. Це основа будь-якого виду мистецтва, а спосіб творення художнього образу - головний критерій приналежності до різних видів мистецтва. Образи виникають у свідомості людей під впливом реальної дійсності, сприйнятої за допомогою органів чуття. Вони є копіями, відбитками дійсності. Образи зберігаються в пам'яті і можуть бути відтворені уявою. На основі образів пам'яті художник створює нову реальність - художній образ, який в свою чергу викликає у свідомості людей (слухачів, глядачів) низку уявних образів.

У мистецтві кожне зображене обличчя — тип, але разом з тим і певна особа. Типізація — це художнє узагальнення, узагальнення через індивідуальне. Художник повинен показати суттєве, головне у явищах через окреме, часткове. Згадаймо стародавню індійську притчу. Було троє сліпих. Вони ніколи не бачили слона і вирішили з’ясувати, що це за тварина. Один обмацав ногу слона і сказав: «О, я вже знаю, що таке слон. Це великий стовп». Другий обмацав черево слона і сказав: «Ні, слон — це великий дзбан». Третій обмацав хвіст слона і заперечив їм: «Ні, ви обидва не зрозуміли, що таке слон. Слон схожий на корабельний канат». Так вони сперечалися і не зрозуміли, яким був слон, тому що за головне приймали випадкове, несуттєве. Але у художньому творі буває і так, що якась маленька деталь розкриває важливі риси характеру людини, її ставлення до життя. Згадаймо сцену з роману Л. Толстого «Анна Кареніна», коли головний герой, Каренін, прийшов до адвоката з проханням розлучити його зі своєю дружиною. Адвокат добре його зустрів, уважно почав слухати, але потім з’явилася у кімнаті міль, і він одразу забув про Кареніна, його горе, свій обов’язок і став слідкувати за міллю і хвилювався, щоб вона не сіла на килим. У цьому епізоді через часткове показано суттєве явище, коли той, хто повинен дбати про людину згідно зі своєю професією, забуває про це, а дбає тільки про своє особисте, про себе. Якщо художник показує головне, відокремивши його від другорядного, він використовує таку особливість художнього образу, як типізація.

Таким чином, художній образ — це скорочена розповідь про життя, яке розкривається через одну ситуацію, але в ній висловлено багато схожого з іншими. Але типізація властива лише реалістичному мистецтву.

Художній образ — це єдність об’єктивного та суб’єктивного. Об’єктивне в образі — це все те, що взяте безпосередньо з дійсності, суб’єктивне — те, що привноситься до образу творчою думкою митця. Об’єктивне, що автор бере у дійсності, це і побачене у природі, і якісь сценки з життя, це люди з їх взаємовідносинами та ін. Суб’єктивне у творі — це те, що гадає автор, що він хоче нам розповісти, його думки, оцінки, його бачення світу. Художній образ — не тільки відображення окремих явищ життя, а й своєрідний автопортрет митця. За образом завжди стоїть його творець. Суб’єктивність — показник самобутності та оригінальності художника. Власне, сама особистість митця стає будівельним матеріалом образу. Сьогодні, наприклад, комп’ютер може писати вірші, складати музику, малювати. Але у творах, які пише машина, не відчувається особистісне, суб’єктивне, те, що притаманне тому чи іншому митцю.Отже, мистецтво відтворює світ емоційно-чуттєво, в усьому багатстві краси дійсності, тоді як наука лише апелює чіткими, логічно вивіреними поняттями.

Формою, у якій мистецтво відбиває дійсність, є художній спосіб. Принципова «відмінність художнього способу від способу-уявлення перебуває в тому, «що художній спосіб є результатом пізнання того ціннісного аспекту буття, що метафорично прийнято називати «олюдненням» світу, тоді як спосіб уявлення є відбиток об'єкта як такого, звільнене від його ідейно-емоційної інтерпретації й оцінки».

Художнє пізнання орієнтовано на пізнання духовного життя людини і суспільства як на головну і кінцеву мету, тоді як пізнання матеріального буття природи і людини є лише засобом для досягнення цієї мети. Закономірно виникає питання: що цікавить художника в тому чий портрет він пише? Зовнішність, що зображується людини або його внутрішній світ, фізичне його буття або його духовне життя? Ціллю портрета є пізнання внутрішнього, духовного, психологічного, пізнання ж зовнішнього необхідно мистецтву лише остільки, оскільки без цього мистецтво не відкриває нові закони, не встановлює нові факти. Це завдання науки. Але якщо мистецтво і відкриває факти наукового знання, то це не мета його, а побічний результат.

О. де Бальзак для вчених зробив важливі спостереження, пов'язані із соціальною природою людини. Письменник Стринберг у романі «Капітан Коль» висловив думку про можливість одержання азоту з повітря. Живописець Ліотар у картині «Шоколадниця» інтуїтивно розкладав світло за законами, що фізики відкрили пізніше. Мистецтво дає інші знання. Однак інтерес до них обумовлюється не нашим прагненням збагнути методику наукового експерименту або розширити знання про конкретну область науки.

Завдяки мистецтву ми розуміємо моральну природу науки, різних по характеру людей, що займаються нею. Мистецтво відкриває нам внутрішній світ людини у всьому його багатстві і відкриває в ньому нове, несподіване, не замічене нами. Мистецтво дає знання про життя, про складні людські відношення. Воно вчить розуміти інших людей і самого себе, учить жити, будить у людині людське. Коротше говорячи, предметом мистецтва є людина. Так, наприклад, М.М.Герман говорив про відтворення дійсності в мистецтві, «головний предмет якого - людина». Людське життя він називав «єдиним корінним предметом, єдиним істотним змістом поезії».

Однак твердження, що предметом мистецтва є людина, потребує деяких додаткових роз'яснень. Справа в тому, що існують жанри і види мистецтва, у котрих немає безпосереднього зображення людини. Музика, наприклад, повністю позбавлена можливості зображення тілесного вигляду людини, не знаходимо ми такого зображення й у пейзажі, натюрморті, декоративно-прикладних мистецтвах, архітектурі. Але це не заважає музиці відтворювати глибинні процеси життя людського духу, у пейзажі передати визначений настрій, хоча такого настрою немає ні в поля, ні в лугу, ні в річки. Воно властиво тільки людині.

Що ж стосується архітектури, декоративно-прикладних видів мистецтва, то тут сутність людини може бути художньо пізнана через освоєний суспільною людиною предметний світ. Ця обставина підкреслювалася ще Л.Фейєрбахом: «...Той предмет, із котрим суб'єкт зв'язаний по істоті, у силу необхідності, є не що інше як власна, але об'єктивна сутність цього суб'єкта». «Людина самого себе пізнає з об'єкта: свідомість об'єкта є самосвідомість людини. По об'єкті ми можемо впізнати лик століття і його сутність. У об'єкті виявляється сутність людини, його щире об'єктивне «Я». Це відноситься не тільки до розумових, але і до почуттєвих об'єктів» [41, 92].

У творах декоративно-прикладного мистецтва, в архітектурних способах розкриті характери, почуття, погляди людей і через них – суть громадського життя тієї або іншої історичної епохи. Навіть натюрморт (що означає мертва природа) завжди говорить нам не тільки про речі, але і про живу людину, його відношення до світу. Прикладом цього є мистецтво голландських майстрів Яна Ван Гейсума, Пітера Класа, Балтазара ван дер Аста й ін. Зображуючи природу в жанрі натюрморту, вони розкрили типове для того часу відношення до цієї природи, що склалося в суспільній практиці.

Твори мистецтва розповідають нам не тільки про спосіб життя, думках, почуттях окремої людини, але і про світогляд, світовідчуванні суспільства, його ідеалах. Тому предметом мистецтва є не людина взагалі, «а духовний сенс його соціального буття». Мистецтво – одна з форм суспільної свідомості. Мистецтво – специфічний різновид відбитку і пізнання дійсності в конкретно-почуттєвих способах. Але якщо саме це поняття – абстракція, то реальне буття мистецтва – художній твір.

************************ТЕМА №6 КОМПОЗИЦИЯ В ЖИВОПИСИ********************************************