Церковний спів за часів Київської Русі.

Церковний спів посідав одне з найважливіших місць як за своєю поширеністю і суспільно-громадською роллю, так і за силою впливу на людей. Разом з архітектурою і живописом музика відігравала важливу роль у церковному обряді. Десятки тисяч відомих, маловідомих або й зовсім тепер забутих, але талановитих композиторів, майстрів-регентів, виконавців-співаків - вихідців з народу - працювали на ниві культового співу. Всю історію церковної музики, починаючи від Київської Русі і до XX ст., можна поділити на два періоди і відповідні їм стилі виконання: монодичний - IX-XVII ст., багатоголосий - XVI-XX ст. У перші століття розвитку культового співу на Русі з'являються свої центри і школи співу, висуваються співаки, деместики. Одним з осередків формування і поширення церковної музики стає Києво-Печерська лавра. Існуючі тоді два види церковного співу, по суті два різних стилі - кондакарний і стихирарний, мали кожен відповідну нотацію. Кондакарний спів (від слова "кондак" - короткий вірш на честь святого) за текстовим матеріалом нагадував грецьку богослужебну систему, що склалася після VI ст. Перевага в ній надавалася співові перед читанням. Іншу форму церковного співу, що виникла в епоху Київської Русі і набула поширення, називають стихирарною. Стихира нагадує ветхозавітний псалом, але є більш епічною, оповідною і з невеликими молитовними ліричними відступами. Музика була простішою, ніж у кондаках, часом речитативною. На перше місце виходив не звук, а слово. Найстародавніша стихирарна форма - знаменний розспів, який пройшов шлях від становлення в епоху Київської Русі до XVII ст. На початковій стадії розвитку знаменного розспіву покладені в його основу деякі візантійські зразки піддавалися творчій переробці. Основи знаменного розспіву, як і його крюкової (від назви найпоширенішого знака - крюка) або знаменної (знамя - знак) нотації, закладені ще в період розквіту Київської держави.

Проблема творення руського восьмигласія вирішувалася протягом ряду віків - від XII до XVI. Поступово визначилось коло гімнів як для недільних днів, так і для річних свят. Мелодика знаменного розспіву досягла найвищого свого розвитку.

У кін. XVI ст. поряд з крюками почали використовуватися кіноварні помітки. Відповідно до нової системи увесь звукоряд, що тоді застосовувався у співі, був розмічений червоними буквами. Застосування поміт і признаків привело до остаточного забуття практики співу по безпомітних крюках.

Згодом знаменний розспів усе більше мелодизувався, з'являлися розвинені поспівки.

У практиці українського церковного співу, як вважають деякі вчені, сформувався також грецький розспів, котрий так само виявляв більшу спорідненість із знаменним і київським, ніж з культовим, розповсюдженим у Греції.