Аочність як елемент проведення екскурсії

Наочність – це один з принципів пізнання й почуттєвого сприйняття дійсності. Цей принцип ґрунтується на показі конкретних предметів і явищ та їх безпосереднього відображення у свідомості людей. Засоби наочності в екскурсійній практиці прийнято поділяти на два основних види:

­ предметні (справжні, натурні) – це всі ті реальні об'єкти, що є основою показу і слугують предметом екскурсійного аналізу;

­ образотворчі засоби – це додатковий ілюстративний матеріал з відповідної теми, включений у "портфель екскурсовода".

Наочність передбачає кілька видів сприйняття, кожен з них орієнтується на один з органів чуття людини (зір, нюх, дотик, смак). Здебільшого під час екскурсій наочність розрахована на зоровий вид сприйняття. Інші види сприйняття використовуються рідко (скажімо, нюх та смак – під час екскурсії-дегустації винними підвалами закарпатської агрофірми "Леанка"). Найбільша наочність досягається у вечірніх екскурсіях, таких, як "Нічна Ялта", "Львів запалює вогні", де активно беруть участь всі органи чуття екскурсантів. Тут у сферу наочності залучені звуки і шарудіння, світлоколірна гама, чуттєвий ефект ілюмінації і гра напівтіней, емоційне сприйняття вечірньої прохолоди і безлюдної величі вишикуваних у вулиці будівель тощо.

Важливу роль під час екскурсії відіграють образотворчі засоби наочності – допоміжні наочні приладдя з "портфеля екскурсовода". Вимоги методики їх використання (демонстрації) полягають у тому, щоб ці ілюстативні матеріали не перевантажували екскурсію, не відвертали увагу від споглядання справжніх об'єктів, а лише доповнювали показ.

Існують визначені умови, що підвищують ефективність проведення екскурсій у музеях.

По-перше, від творців екскурсії і екскурсоводів залежить те, що саме запам'ятає людина після проходження екскурсії. Саме на це треба спрямувати дії розробників екскурсійного тексту та методичних прийомів демонстрації тих чи інших експонатів. Перед музейним працівником ставиться завдання допомогти відвідувачеві зрозуміти, запам'ятати і зберегти у своїй пам'яті те, що є головним в екскурсії. Тому визначені частини екскурсії підкріплюються відповідними методичними прийомами.

По-друге, ефективність конкретної екскурсії залежить від того, яка частина екскурсії може бути її учасниками представлена через зорове сприйняття. Іншими словами, словесний матеріал треба побудувати і подати таким чином, щоб він перетворився у зорові й уявно-"зорові" враження. Успіх справи забезпечує не тільки глибокий зміст (напр., деталізована аж до надмірності мистецтвознавча інформація), а й образна мова і методичні прийоми, що дають змогу донести екскурсійний матеріал до учасників екскурсії через зорове споглядання й емоційне відтворення зорового образу того чи іншого експоната.

По-третє, методика екскурсійного показу музейних стендів і окремих експонатів не повинна обмежувати показ цих об'єктів їхнім зоровим сприйняттям. Методику варто орієнтувати і на активну участь у сприйнятті інших органів чуття екскурсантів. За прикладом екскурсій на природі у музеях підставою для використання цих методичних прийомів можуть стати дотик і слух. Необхідно розширювати палітру експонатів (чи їх відтворень), до яких відвідувачі можуть доторкнутися, потримати в руках, покрутити перед очима й уважно придивитися, також необхідно розширювати використання в музейних експозиціях звукової наочності, наприклад, такі звуки, як звучання музичного інструмента, спів птахів чи крики звірів, звучання козацької думи чи народної пісні, шум історичної битви тощо.

Ефективність будь-якої екскурсії залежить від технології її проведення, зокрема таких її етапів, як знайомство екскурсовода із групою, правильне розташування групи біля об'єкта, вихід екскурсантів з автобуса (іншого транспортного засобу) і повернення назад, використання екскурсоводом мікрофона, дотримання часу, відведеного на екскурсію в цілому і розкриття окремих підтем, відповіді на запитання екскурсантів тощо.

Технологічна фаза № 1 – Підготовка екскурсовода до екскурсії.

Під підготовкою до проведення екскурсії маємо на увазі роботу екскурсовода перед черговою екскурсією. Екскурсовод повинен враховувати склад групи, емоційно налаштуватися на контакт з цією аудиторією, відновити в пам'яті зміст теми, методичні прийоми показу і розповіді, впорядкувати наочні матеріали в "портфелі", уточнити час проведення і місце своєї зустрічі з групою.

До того ж диференційований підхід до обслуговування різних груп – це установка, відповідно до якої програма обслуговування, тематика екскурсії та ін. мають бути зорієнтовані на визначений сегмент ринку, категорію споживача.

Екскурсоводові необхідно враховувати мету, інтереси, мотивацію, установки та преференції екскурсантів. При цьому важливим чинником у якісному обслуговуванні є цілісність. Наприклад, якщо екскурсія подається в рамках фольклорного туру Гуцульщиною, то необхідно основну увагу акцентувати на національних особливостях регіону, типових зразках одягу, виробах декоративно-ужиткового мистецтва тощо. Не зайвим буде і відповідний музичний супровід екскурсії, наприклад, прослуховування фрагментів автентичної музики (троїстих музик), танцювальних та обрядових мелодій і народних пісень, характерних для цього регіону, тощо.

Суть та принципи диференційного підходу до побудови екскурсії ґрунтуються, перш за все, на національних, соціально-демографічних та соціально-професійних характеристиках аудиторії. Для успішного проведення екскурсії необхідно враховувати стать, освіту, вік, національність, професійну діяльність екскурсантів. Дуже часто вирішальну роль для успішного проведення екскурсії відіграє врахування таких соціально-психологічних факторів, як інтереси, національні та релігійні традиції і переконання, звички екскурсантів.

Формування різних груп екскурсантів є не менш важливим чинником для успішного екскурсійного обслуговування. На жаль, у повній мірі використати його музейним екскурсоводам не вдається, оскільки вони, як правило, працюють з уже заздалегідь сформованими групами. Доцільним є формування вікових груп при одночасному проведенні двох або трьох екскурсій: при можливості їх можна переформувати за віковим критерієм, принаймні запропонувати створення дитячої групи, з якою окремо буде проведено спеціальну екскурсію. Переваги такого підходу очевидні: дорослі зможуть повністю зосередитися на сприйнятті екскурсійного матеріалу, у той час як дітям також не доведеться нудьгувати.

Різнобічним також повинен бути виклад екскурсійного матеріалу для місцевого населення, гостей з інших регіонів країни та для іноземних туристів. Екскурсії для індивідуальних учасників необхідно проводити, приділяючи значно більше уваги самим екскурсантам: наприклад, запитувати про їхні пріоритети в отриманні тієї чи іншої інформації тощо.

При наявності такої можливості, з метою кращої підготовки групи до засвоєння нової теми, екскурсоводові доцільно проводити попередню бесіду про майбутню екскурсію. Головна мета такого попереднього інформування – зацікавити туриста й мотивувати його затратити частину свого вільного часу не на релакс-дозвілля, а саме на запропоновану на завтра пізнавальну екскурсію.

Технологічна фаза № 2 – Знайомство екскурсовода з екскурсантами та його місце під час проведення екскурси.

Екскурсовод, увійшовши в автобус (інший транспортний засіб), знайомиться з групою й налагоджує з нею приязно-емоційний контакт. Він вітається з присутніми, називає своє прізвище, ім'я, по батькові, екскурсійну/туристичну фірму, знайомить туристів із водієм автобуса, тобто робить вступ до екскурсії.

Важливо, щоб із самого початку екскурсовод підпорядкував свої дії певним встановленим правилам спілкування з групою. Він не відразу вступає в розмову. Виникає пауза, що триває десять-двадцять секунд. Відбувається перше знайомство; від нього багато в чому залежать подальші контакти екскурсовода з групою. Екскурсанти поступово замовкають, зручніше вмощуються на своїх місцях, їхня увага зосереджується на екскурсоводові. Туристам цікаво, на що здатен екскурсовод, що їм розповість; екскурсовод думає про те, як зацікавити людей, як привернути їхню увагу до теми.

Вступне слово екскурсовода орієнтує аудиторію на уважне ставлення до об'єкта і розповіді, дає уявлення про екскурсію як цілісний процес, де послідовно – ланка за ланкою – розкриватиметься конкретна тема. Вступне слово екскурсовода повинно містити елементи гумору, дотепу та інтригуючу інформацію про те, що невдовзі чекатиме екскурсантів.

Кожна тема має свій вступ. Якщо склад групи різноманітний (наприклад, місцеве населення і приїжджі туристи, дорослі і діти), в однієї і тієї ж екскурсії будуть різні вступи. Особливу увагу екскурсовод звертає на підготовку до вступу, оскільки це дає конкретну установку екскурсантам, дозволяє встановити з ними контакт.

Екскурсовод в салоні автобуса займає таке місце, звідки йому добре видно ті об'єкти, про які йтиме мова під час екскурсії. При тому у цьому полі зору повинні перебувати всі туристи. Як правило, це спеціально відведене переднє сидіння поруч з водієм (крісло для другого водія – позаду за робочим кріслом водія автобуса). Стояти екскурсоводові при русі автобуса (так само, як й екскурсантам) не рекомендується, зважаючи на правила безпеки.

Під час руху екскурсійної групи в автобусі до пункту призначення, якщо цей шлях займає кілька годин, екскурсовод зазвичай подає слухачам вздовж шляхову екскурсійну інформацію, тобто, по суті, веде оглядову екскурсію.

Уздовж шляхова екскурсійна інформація – це розповідь публіцистичного характеру із вкрапленнями наукових фактів, художніх цитат та ліричних відступів про історичні події, що відбувалися у цій місцевості, про цікавинки місцевого краю, про видатних діячів, пов'язаних з цією місцевістю, варті уваги об'єкти за вікном, про історію населених пунктів, пам'ятки природи, історії і культури, розташовані на шляху проходження автобуса, екскурсійного катера чи іншого засобу пересування. Якщо екскурсія проводиться для іноземних туристів, під час руху автобуса екскурсовод зобов'язаний поінформувати слухачів про правила поведінки й особливості їхніх взаємин із місцевим населенням, про існуючі ризики, про те, чого не варто чинити, тощо.

Належним чином підготовлена, проведена і засвоєна уздовж шляхова інформація істотно доповнює екскурсії, розширюючи уявлення учасників подорожі про край, в якому вони перебувають.

На пішохідній екскурсії місце екскурсовода – у центрі групи, кілька людей ідуть попереду, кілька поруч, інші – позаду. Підійшовши до об'єкта показу, екскурсовод повинен розміститися впівоберта до нього. Проведення показу об'єктів вимагає, щоб вони були перед очима екскурсовода, адже він аналізує їх на основі своїх зорових вражень. Це особливо важливо в заміських екскурсіях, коли екскурсовод під час пересування автобуса, сидячи на своєму місці спиною до екскурсантів, дивиться в переднє скло автобуса і розповідає про те, що вже бачать або скоро побачать туристи.

Необхідно з самого початку так організувати екскурсію, щоб до кінця зберегти в її учасників хороший настрій, що сприяє підвищенню ефективності сприйняття ними матеріалу.

Технологічна фаза № 3 – Вихід екскурсантів із автобуса та повернення їх в автобус. Особливості проведення екскурсії під час руху автобуса.

До виходу із транспортного засобу (найчастіше це автобус) екскурсантів необхідно підготувати (попередити) заздалегідь. У тих випадках, якщо це не робиться, значна частина групи залишається сидіти в автобусі, не виходячи для огляду пам'яток на місця їх розташування. Отже, екскурсанти втрачають можливість ширшого знайомства з об'єктом. Кількість зупинок із виходом групи рекомендується назвати у вступі, пояснивши значення таких виходів із салону, необхідно зацікавити екскурсантів екзотичністю, незвичайністю об'єкта.

На зупинках, де передбачений вихід екскурсійної групи, екскурсовод виходить першим, показуючи приклад групі і визначаючи напрямок її руху до об'єкта. У тих випадках, коли в екскурсіях необхідні інші зупинки, наприклад санітарні або для придбання сувенірів, екскурсовод повідомляє точний час (до хвилин) відправлення автобуса. Необхідно вимагати від екскурсантів дотримання регламенту проведення екскурсії, що впливає на графік руху автобуса на маршруті. Якщо час стоянки в заміській екскурсії через якісь причин скорочується або збільшується, екскурсовод повідомляє про це всім екскурсантам.

Розповідь під час руху автобуса ведеться екскурсоводом через мікрофон. Якщо обладнання погано працює або мікрофон відсутній взагалі, шум від руху транспортного засобу обмежуватиме чутність розповіді. Її почують тільки ті екскурсанти, що сидять найближче до екскурсовода. Тому наявність та справність обладнання необхідно перевіряти перед початком екскурсії. Якщо ж мікрофон зіпсувався у дорозі, екскурсовод веде розповідь про наступні об'єкти у салоні автобуса під час зупинок (там, де це можливо), а під час руху повідомляє тільки назви об'єктів або місцевості. При відсутності мікрофона також можна надавати кожному екскурсантові роздруковану на аркуші паперу інформацію про об'єкти огляду до початку руху автобуса, а під час руху повідомляти тільки назви об'єктів або місцевості. Місця зупинок транспортного засобу для надання інформації необхідно попередньо узгодити із водієм.

До слова, під час посадки групи в автобус екскурсовод стоїть праворуч від входу в автобус і перераховує екскурсантів, що заходять у салон. Робить це непомітно. Переконавшись у тому, що зібралися всі учасники екскурсії, він входить в автобус останнім і подає умовний знак водієві про початок руху.

Необхідно уникати перераховування екскурсантів уже в автобусі. Це вносить деяку знервованість, іноді викликаючи комічні ситуації і порушуючи цим хід екскурсії.

Технологічна фаза №4 – Пересування екскурсантів та організація їхнього сприйняття екскурсійних об'єктів.

Пересування екскурсантів від автобуса до об'єкта, від об'єкта до автобуса чи між об'єктами здійснюється групою. Під час пересування групи її очолює екскурсовод. Місце екскурсовода – у центрі групи, кілька людей ідуть попереду, кілька поруч, інші – позаду. Важливо, щоб група не розтягувалася: відстань між її першими членами і тими, хто йде останнім, не перевищувала 5–7 метрів. Екскурсовод повинен домагатися, щоб при пересуванні групи на маршруті не порушувалася її цілісність. У протилежному випадку не всі почують розповідь екскурсовода, його пояснення і логічні переходи. Досвідчені екскурсоводи вміло керують пересуванням групи на маршруті.

Темп руху групи залежить від складу групи (діти, молодь, люди похилого віку), від рельєфу місцевості, якості доріг і стежок тощо. У пішохідній екскурсії темп пересування екскурсантів повільний, неквапливий, тому що об'єкти показу розташовані один біля одного.

Складніше встановити необхідний темп пересування груп під час екскурсії транспортом. Вийшовши з автобуса, екскурсовод не відразу починає рух, особливо якщо об'єкт розташований на відстані. Це необхідно для того, щоб всі екскурсанти встигли вийти з автобуса. Потім екскурсовод, не кваплячись, але й не надто повільно, на чолі групи прямує до цілі. Підійшовши до об'єкта, він починає свою розповідь не відразу, а після того, як збереться вся група.

При розробці екскурсії, як правило, визначається декілька варіантів розміщення групи для огляду екскурсійного об'єкта. Робиться це на той випадок, коли місце, визначене методичною розробкою, зайняте іншою групою або коли сонячні промені світять в очі, заважаючи оглядати об'єкти. Бувають й інші причини, що заважають використовувати рекомендоване місце, наприклад натовпи туристів. У жарку пору використовуються можливості для розташування групи в тіні. На випадок дощу передбачається варіант розміщення екскурсантів під дахом, під кроною дерев. В окремих випадках технологія вимагає, щоб для огляду об'єкта було обрано декілька точок: дальня, якщо об'єкт показується разом із навколишнім середовищем, і ближня, якщо аналізуються окремі деталі.

При одночасному розташуванні біля одного об'єкта декількох груп між ними повинна зберігатися така відстань, щоб один екскурсовод своєю розповіддю не заважав іншому, щоб одна група не заступала іншій об'єкт спостереження. Особливо певні труднощі виникають при розміщенні груп у камеральному приміщенні, наприклад під час огляду музейної експозиції.

Екскурсовод показує своїй групі об'єкти і супроводжує показ аналізом і поясненнями. Це довідки пояснювального характеру, тлумачення пам'яток, подій, творів, міркування чи критичні зауваження з приводу тих чи інших характеристик пам'ятки, інтерпретація історичних подій чи мистецьких явищ з посиланням на різні версії та відмінні судження авторитетних осіб (істориків, мистецтвознавців).