4.2. Визначні музеї Середнього Подніпров'я й Поділля
Найбагатшим музеєм Середнього Подніпров'я є Дніпропетровський історичний музей ім. Д. Яворницького. Тут зібрана найбільша в Україні колекція кам'яних статуй (85 експонатів) від стел доби міді (III тис. до н. е.) до половецьких кам'яних баб.
Експозиція історичного музею побудована за тематично-хронологічним принципом. Зал археології знайомить з пам'ятками дописемної древньої історії степової України від палеоліту до доби Київської Русі. Раритетом виставки є Керносовський ідол – скульптура верховного божества-воїна Індри – індоорійських племен степової України середини III тис. до н. е. Його зображення (як і Збруцького ідола) ввійшло в усі світові підручники зі стародавньої історії Східної Європи. Вражає багатством скіфська колекція (VI –IV ст. до н. е.): п'ять кам'яних статуй божеств, мечі, кинджали, навершя стріл, дротиків, сулиць, елементи кінської збруї, прикраси у "звіриному стилі". Унікальною є колекція інвентаря зі срібла і золота (чаші, пластини, прикраси, зброя і збруя) з поховань вождів кочових угрів (угорців) IX ст. (ще до їх переходу зі степового Лівобережжя через Карпати на свою сучасну батьківщину).
Ще багатша експозиція залу "Історія запорізького козацтва", значна частина експонатів якого зібрана Д. І. Яворницьким і А. Н. Полем. Уявлення про Запорізьку Січ (а на території Дніпропетровщини містилося п'ять з восьми козацьких січей) дає її макет (рис. 4.8). Його уважний розгляд не залишає у відвідувача сумніву у типологічній ідентичності устрою козацької січі будові трипільського протоміста – така ж концентрична будова, що сходиться вписаними колами будівель до центрального вічевого майдану. А будова похідного табору дивовижним чином перегукується з описами таборів скіфів, залишених Геродотом й іншими античними авторами.
Рис. 4.8. Макет Запорізької Січі. Дніпропетровський історичний музей імені Д. Яворницького
У залі експонуються предмети озброєння й побуту запорізького козацтва: військовий барабан, гармати, мортири, гаківниці, шаблі і кинджали, кремінні рушниці і пістолі, збруя (рис. 4.9); жупан, шаровари, кунтуш з відкидними рукавами, шовкові пояси, дзеркало, каламари (чорнильниці); "Апостол" (1574 р.) і Острозька біблія (1581 р.) - перші друковані книги, видані в Україні першодрукарем Іваном Федоровим, Євангеліє 1735 р. тощо. Представлені портрети XIX ст. українських гетьманів Данила Апостола, Павла Полуботка, а також Богдана Хмельницького (XVIII ст.) і легендарного Козака-Мамая.
Рис. 4.9. Стенди давньоруського й парадного козацького озброєння Дніпропетровського історичного музею імені Д. Яворницького
Історичні й етнографічні предмети інших залів музею знайомлять з перипетіями російсько-турецьких воєн XVIII ст. та характером землеробського, містобудівного й індустріального освоєння краю після його приєднання до Російської імперії. Значна частина експозиції присвячена висвітленню драматичних подій Першої світової війни, державоборчих змагань українського народу у 1917 –1922 pp., голодомору й сталінських репресій, Другої світової війни.
Визнаним осередком національної музейної спадщини є запорізький край. Серед його краєзнавчих музеїв згадаємо музеї Бердянська, Мелітополя, Приморська, Гуляйполя,
Токмака, Вільнянська, Горіхова, Пологів, селищ міського типу Михайлівни і Приазовського, с. Гусарки; серед художніх – Запорізький (рис. 4.10), Бердянський та Енергодарський краєзнавчі музеї.
Рис. 4.10. Запорізький краєзнавчий музей. Етнографічна експозиція XIX – початку XX ст.
А найвидатнішими музеями цього козацького краю є Національний заповідник "Хортиця", історико-археологічний музей-заповідник "Кам'яна могила", Запорізький обласний краєзнавчий музей і Кам'янсько-Дніпровський історико-археологічний музей.
У заповіднику "Кам'яна могила" державою охороняються унікальні пам'ятки V –II тис. до н. е., пов'язані з етно- й культурогенезом племен індоєвропейської спільноти (рис. 4.11). Археологічний музей у Кам'янці-Дніпровській знайомить
Рис. 4.11. "Скіфські баби" з колекцій монументальної пластики IV тис. до н. е. – І тис. н. е. краєзнавчих музеїв Наддніпрянщини
з пам'ятками найбагатшого міста-фортеці пізньої Скіфії, її імовірною столицею, нанесеною на карти й описаною античним географом Птолемеем. (Архітектурний вигляд і життя цієї столиці Скіфії художньо змальовано нами в історичному романі "Сини Бористена". – Київ, 2004)
Музей історії запорізького козацтва Національного заповідника "Хортиця", незважаючи на 20-річний тоталітарний тиск і цькування його засновників, відкрив свої двері для відвідувачів 1983 p., але лише з 1988 р. на хвилі національного відродження його вдалося перепрофілювати на суто козацький, звільнивши половину виставкових площ від революційно-ідеологічного мотлоху радянської доби.
Острів Хортиця– це національна святиня України нарівні з Софійським собором та Києво-Печерською лаврою. Це кам'яний літопис нашої тисячолітньої історії, де збереглися індоорійські поховання доби міді-бронзи, скіфська фортеця на Совутиній скелі, пам'ятки ранньослов'янської і давньоруської доби. Про значення цього острова для українців першим згадує ще в X ст. візантійський імператор Костянтин VII Багрянородний (хресний батько княгині Ольги) у своїй книзі "Про управління імперією", де оповідається, що після подолання важких порогів руси зупиняються на перепочинок на священному острові Святий Григорій (Юр-Хорс) і там під величезним дубом вшановують жертвоприношеннями своїх богів.
У середині XVI ст. князь Дмитро Вишневецький побудував на острові Мала Хортиця першу дерев'яну фортецю-січ, звідки неодноразово водив козаків у походи проти татар і турків. З Хортицею пов'язані імена Северина Наливайка, Криштофа Косинського, Івана Сулими. Під час морських походів проти Туреччини на Хортиці певний час з козацьким військом перебував Петро Конашевич-Сагайдачний. Свідченням того залишилися народні назви окремих місць острова: урочище Сагайдачного, "ліжко і колиска Сагайдачного" (на Середній Скелі), вал Сагайдачного, Січові ворота. Нині на території національного заповідника працює кінний етнографічний театр "Запорізька січ", проводяться всеукраїнські змагання з козацького рукопашного бою, фестивалі до Дня українського козацтва та Шевченківських днів, народні гуляння у традиційні свята України річного календарного циклу (Купала, Покрови, Спаса, Різдво, Старий новий рік, Коструба, Русалчин Великдень, Трійця) тощо.
Експозицію хортицького Музею історії запорізького козацтва складають такі розділи: "Запорізький край у найдавніші часи", "Запоріжжя в період Київської Русі", "Запоріжжя в козацькі часи", "Заселення запорізького краю в кінці XVIII –XX ст.", є чотири діорами (у т. ч. "Битва київського князя Святослава" та "Військова рада на Січі").
До найбільш цінних зібрань музейних фондів належать: морська козацька чайка першої половини XVIII ст. завдовжки понад 17,5 м; колекція кам'яної скульптури доби бронзи, античності й середньовіччя; колекція предметів віри православної: вбрання священиків, церковне начиння (потири, підсвічники, натільні хрести та іконки, надбанні хрести XIII –XIX ст.), козацькі надгробні хрести; колекція іконопису XVIII – початку XX ст.; колекція стародруків XVII – XVIII ст.; колекція козацької зброї XVII –XVIII ст. (порохівниці, шаблі, ятагани, гармати, рушниці, пищалі, кам'яні гарматні ядра, вістря списів); колекція одягу XVIII – початку XX ст.; колекція монет XVI –XX ст. тощо.
На початку XXI ст. на території Національного заповідника "Хортиця" започатковано реалізацію анімаційно-туристичного проекту будівництва історико-культурного скансену "Запорізька Січ", що складатиметься з внутрішнього Коша, оточеного земляним валом, ровом і засікою, та торгово-ремісничого Передмістя.
Справжнім лідером за експозиційним багатством музеїв Середнього Подніпров'я є невелика Черкаська область. Це осередок розквіту Трипільської культури з її велетенськими землеробськими протомістами (V –III тис. до н. е.) та індоєвропейських культур епохи бронзи, терен етногенезу праслов'янської й раньослов'янської культур, територія, на якій сформувалися царство "скіфів"-орачів (VII –III ст. дон. е.) та Антське царство (III –V ст.), система богатирських застав Київської Русі X ст., де зародився національно-визвольний козацький рух й увінчалися славою перші гетьманські столиці України, зрештою, край, що подарував українському народові його духовного подвижника Тараса Григоровича Шевченка.
Серед кращих музеїв області назвемо: Музей "Кобзаря" Т. Г. Шевченка в м. Черкасах (вул. Байди-Вишневецького, 37), Черкаський обласний художній, Державний історико- культурний заповідник в Кам'янці, краєзнавчі музеї Чигирина, Умані, Чорнобаївки, Драбівки, Городищена, Звенигорода, Золотоноші, Катеринопілля, Монастирища, Смілянки, Каневський музей народного декоративного мистецтва, Стецівський етнографічний, історичні музеї Ватутіного, Лисянська, Жашківа, Літературно-меморіальний музей Василя Симоненка у Черкасах, Стеблівський літературно-меморіальний музей Івана Нечуя-Левицкого, Городищенський літературно-меморіальний музей письменника Івана Ле, Кам'янський літературно-меморіальний музей О. Пушкіна і П. Чайковського, Меморіальний будинок-музей Л. П. Симиренка, Музей історії села Старосілля, Уманська картинна галерея тощо.
А міжнародною туристичною славою Черкащина завдячує таким славнозвісним центрам туристичного притягання, як Державний історико-культурний заповідник "Батьківщина Тараса Шевченка" (Звенигородський район, Шевченкове), Шевченківський національний заповідник "Тарасова гора" в Каневі, Канівський історичний музей, Національний історико-культурний заповідник "Чигирин", Черкаський обласний краєзнавчий музей, Суботівський етнографічний музей, Тальнівський музей історії хліборобства, Державний історико-культурний заповідник "Трахтемирів" у Григорівці, Державний історико-культурний заповідник в Корсунь- Шевченкові.
Державний історико-культурний заповідник "Батьківщина Тараса Шевченка" створений у 1992 р. на площі 27 га. Під охороною заповідника перебувають пам'ятки, пов'язані з життям і творчою діяльністю Т. Г. Шевченка, зокрема могили батьків поета, хата дяка, садиба Енгельгардта в с. Будищі тощо. Ядром заповідника є села Моринці, в якому народився Тарас Шевченко, та Кирилівка, в якому пройшли його дитячі літа. В обох селах створені меморіальні музеї.
Шевченківський національний заповідник "Тарасова гора" в Каневі створено на місці, де, згідно із заповітом, було поховано подвижника українського народу. Звідтоді це місце – центр національно-патріотичного паломництва українців з усіх куточків нашої держави та інших країн світу. На вершині Тарасової гори відкрито Літературно-меморіальний музей Т. Шевченка, фонди якого нараховують 17 тис. експонатів.
Музей "Кобзаря* Т. Г. Шевченка в Черкасах – це один з небагатьох у світі музеїв однієї книги. Відкрито його 1989 р. у меморіальному будинку, в якому з 18 по 22 липня 1859 р. жив у родині Цибульських Т. Г. Шевченко. Тут можна побачити усі видання "Кобзаря" та ілюстрації до них, а також "Кобзарі" у перекладах на мови народів світу. Гордістю музею є раритетне перше видання "Кобзаря" в Санкт-Петербурзі 1840 р. У фондах музею зберігаються великі колекції шевченківських листівок, значків, медалей тощо, з яких періодично комплектуються тематичні виставки.
Національний історико-культпурний заповідник "Чигирин" створений у 1989 р. Площа 1160 га. Під охороною заповідника перебувають пам'ятки історії і культури, пов'язані з національно-визвольною боротьбою українського народу в XVII ст., серед них – усипальниця Богдана Хмельницького в Іллінській церкві с. Суботова (рис. 4.12), Богданова гора в Чигирині та урочище Холодний Яр, в якому міститься Мотронінський монастир (заснований у 1568 p.), Мотронінське городище скіфів-орачів та інші пам'ятки археології. У XVIII ст. козацькі онуки, очолені М. Залізняком, освячували ножі в Холодному Яру для праведної боротьби за свою свободу проти покріпачення – цей народний рух увійшов в історію під назвою "Коліївщина" (ножі-колії, якими українці зазвичай колють свиней) й після ретельних досліджень творчо відображений Тарасом Шевченком у поезіях "Холодний Яр" та "Гайдамака". У 1992 р. в Холодному Яру встановлено меморіальний знак УНР на місці головного штабу армії Української Народної Республіки. У складі заповідника діють музей Б. Хмельницького в Чигирині та три краєзнавчі музеї.
Рис. 4.12. Іллінська церква-музей (1653 р.) у с. Суботові. Національний історико-культурний заповідник "Чигирин"
Рис. 4.13. Тальнівський музей історії хліборобства
Тальнівський музей історії хліборобства знайомить з семитисячолітньою історією розвитку землеробської цивілізації у Середньому Подніпров'ї (рис. 4.13). На околицях м. Тального археологами виявлено гігантське поселення найдавніших хліборобів Трипільської культури IV тис. до н. е. Пам'ятки цієї землеробської цивілізації, що передувала єгипетській державі фараонів, експонуються у виставкових залах музею. (Можливо, колись, таки знайдуться інвестори, які відродять це унікальне трипільське протомісто у формі археологічно-анімаційного скансену). Також археологами в околицях міста досліджено 11 доісторичних курганів, облямованих ритуальними колами з валунів, у яких поховані привідці племен індоарійської спільноти бронзової епохи (II тис. до н. е.), поселення скіфів-орачів і ранньослов'янських землеробів. Ці знахідки також поповнили експозицію музею історії хліборобства на вкраїнських землях.
Державний історико-культурний заповідник "Трахте-мирів" у с. Григорівці створений 1994 р. Площа 4582 га. Під охороною заповідника перебувають унікальні пам'ятки археології, історії та природи. Серед них: укріплене Трахтемирівське городище праслов'ян (скіфів-орачів), залишки храмів літописного Зарубського монастиря, багатошарове поселення на горі Городки, козацький цвинтар в с. Трахте - мирові, пам'ятки природи – Канівські дислокації, заповідні урочища, Рожена криниця.
Корсунь-Шевченківський історико-культурний заповідник організований у 1994 р. Площа 109 га. Під охороною заповідника перебувають пам'ятки історії, культури та природи державного значення, і серед них – палацовий комплекс князів Лопухіних (палац, брама-вежа, Швейцарський будинок, Корсунський парк). У складі заповідника діють п'ять музеїв, у т. ч. літературно-меморіальний музей І. С. Нечуя-Левицького.
Черкаський художній музей відкритий у 1992 р. Основу його експозиції становлять експропрійовані більшовиками приватні колекції графа Бобринського та князів Лопухіних і Білокопитових. Експозицію поділено на два відділи: декоративно-прикладного й образотворчого мистецтва.
У першому відділі представлені шедеври стародавньої української вишивки, виконаної різноманітними способами (хрестиком, гладдю, вирізанням тощо) вишивання й гаптування. Не менш вражає мистецьке розмаїття української кераміки, виготовленої народними гончарями краю. Шедеври народної орнаменталістики й декоративного розпису, зібрані
в Черкаському художньому музеї, справді вражають розмаїттям барв, сюжетів і композиційних рішень.
У другому відділі експозиції зібрано український іконопис XVII –XIX ст., пейзажі XVIII ст. італійського художника Джузеппе Дзаіса, портретний живопис XVIII – початку XX ст. з приватних збірок українських колекціонерів добільшовицького періоду, понад 100 картин, фресок і замальовок черкаської художниці О. Т. Павленко, колекція графіки й картин інших майстрів пензля сучасності (Д. Нарбута, В. Клименко, П. Козина, І. Бондаря, В. Никанорова, В. Афоніна, В. Полтавця та ін.).
Серед музеїв Кіровоградщини спинимося на описі Державного музею заповідника І. К. Тобілевича "Хутір Надія", включеного в національну мережу туристичних маршрутів Україною.
"Хутір Надія" – оселя українського драматурга зі світовим ім'ям Івана Тобілевича (псевдонім: Карпенко-Карий). Хутір названо на честь дружини Івана – Надії Тарковської. Тут драматург створив 11 п'єс. Тут частими гостями були корифеї українського театру М. Садовський, П. Саксаганський, М. Садовська-Барилотті. До наших днів збереглися Батькова хата і Стара чумацька криниця.
У1970 p., під час святкування 125-річчя з дня народження І. Тобілевича, на "Хуторі Надія" започатковано щорічний фестиваль театрального мистецтва "Вересневі самоцвіти", що з 1990 р. набув статусу Всеукраїнського.
Багатющою музейною спадщиною може похвалитися Поділля – край збіжжя, молока й меду. Століттями точилися криваві війни подолян зі скіфами, сарматами, готами, булгарами, хазарами, печенігами, половцями, татарами, литвинами, волохами, поляками, турками й москалями.
Серед кращих музеїв Вінниччини згадаємо Вінницький обласний краєзнавчий, Вінницький обласний художній, краєзнавчі музеї Могилева-Подільського, Тиврова, Бершаді, Піщанська, Тульчина, Літина, Оратівки, Ободівки, Барський народний історико-краєзнавчий, Музей гончарного мистецтва братів Герасименків (Гайсинський район, с. Новоселівка), Державний музей фольклориста-етнографа Г. Танцюри (м. Гайсин), Вінницький національний музей-садиба М. Пирогова, Вінницький літературно-меморіальний музей М. Коцюбинського та ін.
Вінницький обласний краєзнавчий музей міститься у найдавнішому архітектурно-оборонному ансамблі міста, що має назву "Мури", – колишньому єзуїтському колегіумі XVII ст., обнесеному високим муром з баштами та бійницями. Тут зібрано унікальні археологічні пам'ятки від епохи появи людини на терені Поділля й виникнення тут першої ранньо-землеробської Буго-Дністровської культури V тис. до н. е. до подій Другої світової війни й новітньої історії краю. Експозиційними перлинами є багатюща колекція скульптури, розписової орнаменталістики, сакральної й ужиткової кераміки Трипільської культури IV тис. до н. е., розкішна колекція індоорійських (XIV –IX ст. до н. е.) і сарматських (І ст.) золотих прикрас з бурштином та іншими коштовними каменями, скарби монет XVI –XVII ст., колекція мінералів доктора мінералогічних наук А. Проскурка. У музеї відтворено інтер'єр селянської хати й зібрано зразки традиційного одягу подолян XIX ст. (рис. 4.14). Раритетні документи середньовіччя й козацької доби зберігаються тут у фондах обласного архіву.
Вінницький обласний художній музей теж розташований на території архітектурного комплексу "Мури" XVII ст. Музей засновано в 1919 р. Основу експозиції становить багатюща колекція художніх цінностей з Немирівського палацу княгині М. Г. Щербатової (з роду Потоцьких), зокрема полотна художників Західної й Центральної Європи XVII –XIX ст. Нині його фонди нараховують 7315 експонатів XVII –XX ст.
У картинній галереї музею експонуються твори художників: Т. Ромбоутса, Ф. Воувермана, Е. Бертьє, М. Баччіареллі, Ж. Лампі Старшого, Р. Шустера, Б. Роде, А. Шрейєра, Л. Майє, О. Фроммеля, О. Росліна, М. Квадаля, Г. Кюгельгена, Я. Мізевича, І. Ясинського, П. Стахевича, В. Смоковського, Л. Горовиця, Ю. Сімлера, Т. Гольпайна, І. Рєпіна, В. Поленова, К. Брюллова, К. Савицького, І. Козакова, І. Світлицького, Є. Буковецького, А. Кайгородова, П. Нілуса, О. Новаківського, В. Орловського, А. Маневича, Г. Головкова та інших митців. Вагому частину збірки музею становить колекція графіки XVIII –XX ст.
Рис. 4.14. Вінницький обласний краєзнавчий музей. Селянська оселя XIX ст.
Окрасою Вінницького художнього музею є унікальна колекція італійської майоліки XVII ст., вироби порцелянових заводів Західної Європи, України та Росії XVII –XX ст., скульптура, старовинні меблі, багата колекція народного декоративно-ужиткового мистецтва (вишивка, ткацтво, кераміка, писанка, витинанка, різьбярство, розпис), станковий народний живопис, народна ікона.
Літинський краєзнавчий музей імені Устпима Кармалюка розміщений в одній із будівель колишньої Літинської в'язниці-фортеці – пам'ятці історії XVIII –XIX ст. Свого часу тут неодноразово перебував в ув'язнені народний герой Устим Кармалюк. Експозиція музею знайомить зі знаряддями праці трипільців та слов'ян, трагедією голодомору 1932 –1933 pp., діє постійна виставка "Устим Кармалюк – життя та подвиг".
Музей народного месника Устима Кармалюка діє також на батьківщині героя – ус. Кармалюковому Жмеринського району. Устим Кармелюк є для подолян тим, ким Олекса Довбуш – для мешканців Карпатського регіону України. Експозиція сільського музею знайомить зі сторінками біографії народного героя та офіційними документами, які оповідають про його звитяги й месницьку боротьбу з тими, хто "пив кров" з жил простого люду.
Хмельниччина репрезентована цілою низкою музеїв (11 державних і 211 недержавних), серед яких визнану популярність серед туристів мають: Хмельницький обласний краєзнавчий, Хмельницький літературно-художній, Музей історії міста Хмельницького, Державний історико-культурний заповідник "Самчики" в однойменному селі Староко-стянтинівського району, Старокостянтинівський краєзнавчий, Музей історії Волочиського району, Музей історії Дунаєвецького району, Музей історії Славутського району, Кам'янець-Подільська картина галерея, Меморіальний музей поетеси Анни Ахматової.
А справжніми туристичними "мекками" краю є Національний історико-архітектурний заповідник "Кам'янець" та Меджибізький регіональний історико-етнографічний музей-фортеця.
Музей-заповідник в м. Кам1янці-Подільському є одним з найстаріших музеїв України. Створений 30 січня 1890 p., коли в місті було засновано Єпархіальне сховище старожитностей. Біля витоків музею стояли такі відомі вчені, як А. Антонович, М. Грушевський, М. Петров, Ю. Сіцінський. Державний історико-культурний заповідник на базі Єпархіальних старожитностей створено у 1927 р. Фонди музею нараховують понад 111 тис. експонатів.
Чільне місце тут займають археологічні знахідки, колекції ікон та хрестів, витончені мармурові скульптури роботи італійських різьбярів XVIII – початку XX ст., порцелянової кераміки та творів образотворчого мистецтва минулих століть.
Щороку музейні експозиції заповідника відвідує близько 100 тисяч екскурсантів.
Сьогодні Кам'янець-Подільський музей має шість відділів. Головним заповідним об'єктом є Стара фортеця (рис. 4.15, рис. 4.16) – пам'ятка фортифікаційного мистецтва XII – XVIII ст. У підземеллях та вежах фортеці відкрито експозиції, які відтворюють сторінки її історії. А в приміщеннях на території фортеці розташований відділ етнографії, де представлено такі унікальні експонати музею: колекції гончарних виробів, ковальські роботи, вишивка та ткацтво, різьблення по дереву, цінні культові предмети. Експозиція побудована у сценічному показі, вдало поєднані муляжі та музейні експонати дають відвідувачам змогу наочно уявити розвиток ремесла та обрядовість з найдавніших часів до наших днів.
Рис. 4.15. Кам'янець-Подільський. Фортеця-замок
В експозиції художнього відділу (вул. П'ятницька, 11) представлено твори західноєвропейського та російського мистецтва XVIII –XX ст. Окреме місце відведено виставці полотен сучасних художників Поділля.
Рис. 4.16. Кам'янець-Подільський: а – Польська брама (1548 –1561); б – Кушнірська башта (XVI –XVIII ст.)
У будинку Ратуші – пам'ятці архітектури XV –XVIII ст. – функціонують виставкові зали, де проводяться виставки образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, а в її підземеллях відтворена експозиція з історії судочинства на Поділлі у XVI –XVII ст. (вул. Польський ринок, 1).
У вірменському торговому домі – пам'ятці архітектури XVII ст. – діє відділ археології, де експонується понад тисячу старожитностей, знайдених на Поділлі. В музеї відтворено житло прадавньої людини, реконструйовано знаряддя праці та побутові речі ранньоземлеробських Буго-Дністровської та Трипільської культур, пам'ятки скіфів-орачів і слов'ян. Окрасою відділу археології є високохудожні пам'ятки розвиненої Черняхівської культури антів – творців грандіозної оборонної системи Троянових валів, що тягнуться Кам'янеччиною, а далі через усе Поділля до Дніпра. Велику історичну цінність становлять римські монети III –І ст. дон. е., польські монети XVII –XVIII ст., ордени і медалі Російської імперії.
Меджибізький регіональний істпорико-етнографічний музей-фортеця є складовою Державного історико-культурного заповідника "Меджибіж". Фортеця Меджибожа навіть у напівзруйнованому вигляді досі вражає своїми могутніми неприступними кам'яними стінами (рис. 4.17). Товщина стін сягає 3,5 м, а висота 17 м. Вони мають три яруси складних бійниць для ведення гарматного й рушничного обстрілу, на другий і третій яруси вели дерев'яні бойові галереї. Зсередини до стін прилягають господарські та житлові будівлі.
Рис. 4.17. Меджибізький регіональний історико-етнографічний музей-фортеця
На території фортеці працює історико-краєзнавчий музей. Завдячуючи подвижницькій праці М. Ягодзинського, незважаючи на цькування комуністичної влади, у 1971 р. він відкрив свої двері. Тут зібрані унікальна колекція кераміки Черняхівської культури антів III –V ст., жіночі прикраси доби Київської Русі, ікони, вишивки. Поруч з Меджибізькою фортецею, на старому кладовищі, міститься могила засновника хасидизму – І. Баал-Шем-Това. Щорічно музей відвідують понад 10 тис. екскурсантів, серед яких чимало паломників-хасидів.
Меджибіж – це батьківщина релігійної течії хасидизму, тут з 1740 по 1760 pp. мешкав, проповідував і похований засновник хасидизму – Ісраель Бен Еліезер (1698 –1760 pp.), який взяв собі духовне ім'я Баал Шем Тов (скорочено – Бешт) (рис. 4.18). Роки духовного становлення пророка, цілителя й каббаліста пройшли в Покутських Карпатах у печері пустельника поблизу смт Старого Косова. А в 1740-ві роки, учитель пішки обійшов усю Буковину, Галичину й Подільську Україну, де на той час мешкало найбільше єврейських общин Європи. Баал Шем Тов проповідував ідеї гуманізму, вчив євреїв та скрізь знаходив чимало учнів і послідовників. Не написавши жодної книги, він став людиною-легендою.
Рис. 4.18. Надгробок засновника світової релігійної течії хасидизму – Баал Шем Това та цадиків-законоучителів з числа його меджибізьких учнів і послідовників
Відтак цадик осів у Меджибожі, де мешкала численна єврейська громада. Тут він і похований. Могила Баал Шем Това вже більш аніж два століття є місцем масового паломництва не тільки хасидів, а й інших ортодоксів і навіть світських євреїв з усього світу.
У Меджибожі також поховано ще одного цадика хасидів – Оптер Рав (ребе Авраам Йегошуа Гешель, 1745 – 1825 pp.) та внука Баал Шем Това – ребе Борух Тульчинер (1750 –1810 pp.).
Хмельницький обласний краєзнавчий музей відкрито у 1929 р. Його фонди нараховують 59 тис. експонатів, серед яких вісім скарбів середньовічних монет (в основному польсько-литовських), чотири скарби ювелірних виробів періоду Київської Русі, колекції тканин, меблів, ікон, стародруків, зброї різних періодів історії. Варта уваги значна колекція української порцеляни кінця XIX – початку XX ст.
Хмельницький обласний художній музей створений 1986 p., його колекція нараховує близько 8 тис. мистецьких творів. Експозиція знайомить з творчістю сучасних українських художників.
Серед "малих" музеїв області згадаємо літературні музеї: поетеси Анни Ах матової у с. Слобідці Шелехівській Деражнянського району на батьківщині її матері І. Горенко та поета-байкаря JI. Глібова у м. Чорному Острові, який у 1855 –1858 pp. тут жив і працював (викладав географію у дворянському повітовому училищі).
Чекає на історико-меморіальне й анімаційне відродження із "забуття" Поле Пилявецької битви козацьких військ під проводом Б. Хмельницького з польською армією у вересні 1648 р. Нині тут лише упорядкована могила сподвижника Б. Хмельницького – уманського полковника Івана Ганжі.
Рис, 4.19. Замок XVII ст. у Завалові. Фото першої половини XX ст.
Тернопільщина – один з найбагатших осередків музейництва України (рис. 4.19, рис. 4.20). Серед туристично най-принадніших музеїв області варто назвати: Тернопільський краєзнавчий (пл. Мистецтв, 3), Тернопільський художній (вул. С. Крушельницької, 1), Обласний історико-меморіальний музей політв'язнів (вул. Коперника, 1), Музей "Зборівська битва" у Зборові (вул. Козацька, 13), Борщівський краєзнавчий (вул. Т. Шевченка, 9), Бережанський краєзнавчий (пл. Ринок, 1), Бережанський музей книги (пл. Ринок, 1) і Меморіальний музей Богдана Лепкого (пл. Ринок, 1), Бучацький краєзнавчий (вул. Галицька, 55), Кременецький краєзнавчий (вул. Т. Шевченка, 90), Гусятинський краєзнавчий (вул. Тернопільська, 5), Заліщицький краєзнавчий (вул. С. Бендери, 66), Збаразький краєзнавчий (вул. Б. Хмельницького, 28), Теребовлянський історико-краєзнавчий (вул. Т. Шевченка, 26), Чортківський краєзнавчий (вул. Зелена, 3), Шумський краєзнавчий, Денисівський краєзнавчий, Музей історії християнства у Почаєві (вул. Т. Шевченка, 14-а), Копичинський музей театрального мистецтва, Меморіальний комплекс-музей "Молотківська трагедія" у Молоткові Лановецького району, Меморіальна садиба-музей Леся Курбаса у Старому Скалаті Підволочиського району, Меморіальний музей Уласа Самчука у Телявці Шумського району, Меморіальний музей Соломії Крушельницької у селі Біла Тернопільського району, Етнографічно-меморіальний музей В. Гнатюка у Велесневі Монастирського району, Художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького у Бурдяківці Борщівського району, Меморіально-художній музей І. Хворостецького у Почаєві, Меморіальний музей О. Неприцького-Грановського (с. Великі Бережці) та ін.
Рис. 4.20. Церква св. Архістратига Михаїла у смт Товстому Заліщицького району Тернопільської області
Найоблаштованіший музейний комплекс краю – Державний історико-архітектурний заповідник у Збаражі (вул. Б. Хмельницького, 6). Осердям заповідника є Збаразький замок, збудований князями Збаразькими – Юрієм і Христофором. Проект замку Христофор замовив у видатного теоретика і практика італійської архітектури Вінченцо Скамоцці 1612 р. Проте саме будівництво твердині розпочалося пізніше – в 1620 р. Після смерті Юрія Збаразького – останнього представника роду Збаразьких, його замок перейшов у володіння князів Вишневецьких, які продовжили роботи з укріплення оборонних споруд та впорядкування палацу.
У середині XVII ст. відбулися зміни, що спричинили втрату фортифікаційної слави замку. Польські магнати Потоцькі, які стали його власниками, перетворили замок на звичайне феодальне помістя.
Відреставрований Збаразький замок-палац розміщено на вершині гори. Будівля двоповерхова, з характерними для ренесансу формами. Тильна сторона палацу прилягає до південно-східного валу так, що другий поверх виходить на терасу і з напільної сторони палац видається одноповерховим. Замкове подвір'я по периметру оточене одноповерховими казематами. Фасади казематів витримані у ренесансних формах.
Всередині замку-музею розміщено зали з тематичними експозиціями "Археологія і етнографія краю". Тут можна побачити велику кількість експонатів, які були знайдені під час численних археологічних розкопок і зібрані в етнографічних експедиціях.
Два інших зали першого поверху займає експозиція "Килимарство краю" та "Історія архітектури міста Збаража". Сьогодні тривають роботи зі створення широкомасштабної діорами "Облога Збаразького замку 1649 року".
Під музейні кімнати відведено також каземати лівого крила та в'їзну вежу. Екскурсії музеєм та територією замку проводяться систематично.
Одним з кращих в Україні є Кременецький краєзнавчий музей. Розташований у приміщенні колишньої Волинської духовної консисторії. Виник музей за польського врядування у 1937 р. і спочатку називався Muzeum Ziemi Krzemie-nieckiej im. Willibalda Bessera. Нині фонди музею нараховують близько 65 тис. експонатів, які знайомлять з природою, матеріальною і духовною культурою та етнографічними особливостями Південної Волині. Експозиція Кременецького
музею розгорнута в 10 залах. Тут представлені ентомологічні, палеонтологічні, археологічні, нумізматичні колекції, старовинна зброя, предмети побуту, вироби майстрів народної творчості, першодруки творів польського поета Ю. Словацького, особисті речі українського композитора М. Вериківського, полотна Ж. Сафонова, А. Лазарчука, В. Галімського та інших відомих митців.
Відвідувачі музею мають змогу побачити справжню кольчугу руського воїна, середньовічні мечі, рідкісні стародруки, українські грошові знаки епохи визвольних змагань 1917 – 1920 pp., ознайомитися з матеріалами про перебування в Кременці Т. Шевченка, М. Костомарова, Лесі Українки, М. Коцюбинського та інших видатних людей. У науковій бібліотеці музею нараховується близько 12 тис. книг, у т. ч. чимало рідкісних видань.
Борщівський краєзнавчий музей – один з найвідвідуваніших в області (завдяки розташуванню на під'їзді до славнозвісних лабіринтових печер Подністров'я). Його експозицію присвячено передусім багатющій спадщині Трипільської культури, пам'ятки якої в краї зустрічаються майже під ногами. Окрасою експозиції є археологічні пам'ятки з печери Вертеба – унікального культово-житлового комплексу епохи неоліту-міді – а саме: культова кераміка з загадковими міфологічними протописьменами й орнаментами, керамічні фігурки жінок-рожаниць Трипільської культури, фігурки бика, що несе на собі жінку (сенсаційна трипільська інтерпретація індоєвропейського міфу про викрадення биком-Зевсом діви-Європи), ужитково-побутові речі трипільців та багато інших цікавинок.
Краєзнавчий музей Гусятина цінний передусім тим, що міститься в унікальній пам'ятці сакрального зодчества початку XVII ст. – юдейській синагозі, збудованій у величному готично-мавританському стилі (рис. 4.21). У музеї можна оглянути кістки мамонта, трипільську й слов'янську кераміку, колекцію паперових грошей та монет XVII –XX ст., картини подільських художників тощо.
Рис. 4.21. Краєзнавчий музей-синагога XIX ст. м. Гусятина
- 1.2. Музеєзнавство як наука. Об'єкт, предмет та структура науки
- 1.3. Історія розвитку музейної справи в Україні
- Краєзнавчі музеї.
- Музеї літературного профілю.
- Музеї природничого профілю.
- Екомузеї.
- Науково-технічні музеї.
- Розділ 2. Основні напрями роботи музеїв
- 2.1. Фондова робота
- 2.2. Експозиційна діяльність
- 2.3. Комерційна та фандрайзингова діяльність
- Послуги платного відвідування установи.
- Електронна комерція.
- Виставково-експозиційна діяльність.
- Фандрайзингова діяльність.
- 2.4. Нові інформаційні технології музейної справи
- 3.3. Налагодження pr-комунікацій між музеєм та суспільством
- 3.4. Організація взаємовигідної співпраці музеїв із туристичними фірмами
- 4.2. Визначні музеї Середнього Подніпров'я й Поділля
- 4.3. Музейна мережа Полісся й Карпатського регіону України
- Івано-Франківський обласний краєзнавчий музей.
- Івано-Франківський художній музей.
- Чернівецький краєзнавчий музей.
- Львівський історичний музей.
- Розділ 5. Організація екскурсійної справи у музеях та в практиці культурологічного туризму
- 5.1. Сутність та основні поняття екскурсійної діяльності
- 5.2. Класифікація екскурсій
- 5.3. Технологія розробки екскурсії
- Аочність як елемент проведення екскурсії
- Хронологічні особливості проведення екскурсії. Паузи в екскурсії
- Розділ 6. Проблеми та перспективи розвитку музейної мережі україни
- 6.1. Музеї та екскурсійно-туристичний рух. Основні показники та тенденції відвідуваності музеїв держави
- 6.2. Перспективи інтеграції українських музеїв у регіональні, національні та міжнародні музейні організації
- Література
- Словник основних музейних та екскурсійних термінів