logo search
Rutinsky_Muzeyeznavstvo

Музеї літературного профілю.

Цей профільний тип музеїв об'єднує суто літературні, театральні, музичні та кіно-музеї. Прообразами літературних музеїв можна вважати славнозвісні Вавилонську, Ніневійську й Александрійську бібліотеки стародавнього світу, сховища прадавніх і церковних рукописів у середньовічних соборах і монастирях, а також збірки приватних, державних і церковних бібліотек XVI –XIX ст.

За об'єктною націленістю діяльності ця група музеїв поділяється на три типи. До першого типу відносять загальні музеї, експозиції яких документують історію і сучасні процеси у літературі, театральному, музичному й кіномистецтві (напр., Музей книги та друкарства України у Києві, Музей мистецтва давньої української книги у Львові). Другий тип – це так звані мономузеї, присвячені творчості окремо взятих письменників, поетів, композиторів, сценаристів, режисерів, акторів, співаків та музикантів. Третій тип – це музеї популярних літературних героїв. До них, для прикладу, можна віднести Музей Шерлока Холмса на Бейкер-стріт, 221-6 у Лондоні, Музей мадам Боварі у Франції тощо.

Основну частину мономузеїв складають невеликі за площею меморіальні музеї (будинки-музеї, музеї-квартири, музеї-садиби, меморіальні кабінети). Експозиції цих мономузеїв включають меморіально-побутові ансамблі (обстановку життя й творчості) та історико-біографічну частину, що розкриває особливості творчого шляху видатної особистості. Такими, для прикладу, є літературно-меморіальні музеї: Ерне- ста Хемінгуея – у Кей Уесті й Оук-Парку, Едгара По – у Нью-Йорку, Балтіморі, Річмонді та Філадельфії, Марка Твена – у Стоутсвілі, Ганнібаллі і Хартфорді, О'Генрі – у Сан-Антоніо й Остині, Роберта Луїса Стівенсона – у Монтереї, Серенек Лейці і Сант Хелені, Сінклера Льюіса – у Соук Сентрі, Уолта Уїтмена – у Кемдені і Нью-Йорку, Скотта Фітцджеральда – в Монтгомері (СІЛА); Генріха Гете – у Вей- марі, Дюссельдорфі, Фрідріха Шіллера – у Лейпцигу, Дрездені і Веймарі (Німеччина); Оноре де Бальзака, Дюма (батька і сина), Генрі Міллера, Джорджа Оруелла, Вірджинії Вулф – у Парижі, Віктора Гюго – у Парижі (площа Вогезів, передмістя Віллекер) та на нормандському острові Гернсі в протоці Ла-Манш), Жорж Санд – у Парижі, Ноані й Алжирі, Стендаля – в Греноблі, Гюстава Флобера – у Руані (Франція); Чарльза Діккенса – у Блумсбері, Броадстерсі і Баті, Емілі Дікінсон – в Амхерсті, Юджина О'Ніла – в Уезерсфілді і Денвілі, Гарріет Бічер-Стоу – у Хартфорді і Цинциннаті, Шарлотти Бронте – в Персонейджі, Клайва Льюїса і Льюїса Керролла – в Оксфорді, Мелвіла – в Еро- ухеді, Джека Лондона – в Окленді, Джона Стейнбека – у Пасифік Гроув і Салінас, Лонгфелло – в Кембриджі, Портленді і Вордсворті, Джейн Остін – у Чаутоні і Баті, Агати Крісті – в Торкі (Велика Британія), Ганса Хрістіана Андерсена – в Оденсі (Швеція) та ін. [13, 21, 54].

Шекспірові присвячені британські музеї у Страдфорді-на-Ейвоні (будинок, де він народився, будинок його дружини Анни Хасевей і будинок його матері Мері Ерден, літературно-мистецький музей при Шекспірівському театрі), Шекспірівська меморіальна бібліотека-музей в Бірмінгемі. Літературно-меморіальним центром є замок французького міста

Медан, в якому свого часу мешкали Ронсар та інші поети "Плеяди", творили Еміль Золя та Моріс Метерлінк [21].

З українських літературних музеїв значну популярність серед відвідувачів мають такі музеї: Лесі Українки в Колодяжному Ковельського району Волинської області, Ольги Кобилянської та Юрія Федьковича у Чернівцях, Івана Франка та Михайла Грушевського у Львові та в Криворівні Верховинського району Івано-Франківської області, Василя Стефаника у Русові Снятинського району Івано-Франківської області, Івана Нечуя-Левицького у Стеблові Київської області, Олександра Гріна у Феодосії, меморіальні музеї українського філософа Григорія Сковороди та єврейського письменника Шолом-Алейхема у складі Національного історико- етнографічного заповідника "Переяслав" Переяслава-Хмельницького та багато інших.

В окремих випадках музеєфікації підлягає середовище, на фоні якого розцвів талант видатного діяча України. У такому випадку створюються літературні музеї-заповідники, як-от Державний історико-культурний заповідник "Батьківщина Тараса Шевченка" у с. Шевченковому (вул. Петровського, 3) Звенигородського району Черкаської області, Державний історико-культурний заповідник Івана Франка "Нагуєвичі" у Нагуєвичах Дрогобицького району Львівської області, Державний музей-заповідник Миколи Гоголя у с. Гоголевому Шишацького району Полтавської області, Державний музей-заповідник Івана Карпенка-Карого (І. Тобілевича) "Хутір Надія" у Миколаївці Кіровоградського району Кіровоградської області тощо.

Сучасні літературні музеї діють і як науково-дослідні, і як публічно-освітні установи, вони організують лекційну роботу, влаштовують зустрічі відвідувачів з видатними діячами літератури і мистецтва. Дедалі більша кількість європейських літературних музеїв нині додають до своєї назви словосполучення "культурний центр". Як осередки культури, вони сприяють діяльності літературних об'єднань, поетичних гуртків, організують у своїх стінах літературно-музичні концерти, вечори поезії і презентації нових книг.

Музичні музеї – розповсюджений у світі й Україні вид музеїв, що займаються збиранням, збереженням, вивченням, експонуванням і публікацією пам'яток музичної культури. Перші такі музеї почали виникати в Європі ще наприкінці XVI ст. на основі приватних збірок придворних музикантів та театрів. Об'єктами колекціонування ставали рукописи музичних творів, тексти оперних партій та п'єс, а також рідкісні та раритетні музичні інструменти (скрипки, альти, віоли, віолончелі, контрабаси та ін.) роботи видатних європейських майстрів. Найбільшу матеріальну й мистецьку цінність мали колекції інструментів італійських майстрів XVI –XVIII ст.: Ґаспаро да Сало, Аматі, Ґварнері, А. Страдіварі, Монтаньяно, Бергонці, Руджері.

Сучасні українські музичні музеї здебільшого функціонують при театрах, консерваторіях, музичних училищах і школах. В їхніх експозиціях представлені не лише колекції музичних інструментів, а й особисті архіви і рукописи композиторів, декорації і костюми до музичних спектаклів, фонотеки, музична іконографія тощо.

У світі історично склалися дві великі групи музичних музеїв:

­ колекційні – експонують колекції музичних інструментів різних часів, культур і творчих шкіл. Такими, для прикладу, є Музей історії європейських інструментів у Тронхеймі, Музей А. Страдіварі в Кремоне, Центральний музей музичної культури імені М. І. Глинки у Москві;

­ меморіальні – представляють спадщину визначних музичних діячів світу. Наприклад, до них належать музеї В. А. Моцарта в Зальцбурзі, І. С. Баха в Ейзенах, Л. Бетховена в Бонні, Н. А. Римського-Корсакова у Санкт-Петербурзі, Ф. І. Шаляпіна в Кисловодську та ін.

В Україні палітра музичних музеїв доволі широка. Комплексний характер мають Національний музей театрального, музичного та кіномистецтва України у Києві, Львівський будинок органної та камерної музики, Музей при Київському театрі опери і балету імені Т. Шевченка та ін. Меморіальний характер мають такі визначні музичні музеї: М. В. Лисенка та В. С. Косенка у Києві, С. Людкевича та С. Крушельницької у Львові, П. І. Чайковського у Кам'янці Черкаської області, М. Д. Леонтовича у Тульчині Вінницької області та ін.

Варто виокремити новітню тенденцію відкриття у гірських районах Карпатського регіону України приватних сільських музеїв народних гуцульських інструментів (напр., у смт Верховині Івано-Франківської області) [29, 47].

Архітектурні музеї. Музеї цього профільного типу зберігають та популяризують творіння людських рук, пов'язані з історією і практикою архітектури.

У світі історично склалися дві великі групи архітектурних музеїв:

­ камеральні – експонують у спеціальних музейних приміщеннях зразки архітектурного інженерно-проектного генію людської думки (ескізи, креслення, макети, рукописні і графічні роботи, обмірні креслення, фотографії тощо). Камеральні архітектурні музеї світу ведуть свій відлік від музею англійського архітектора Дж. Соуна, відкритого у 1833 p., та Королівської британської архітектурної бібліотеки при Королівському інституті британських архітекторів (відкрита у 1834 p.);

­ меморіальні просто неба – це музеї-заповідники, музеї-замки, музеї-палаци, музеї-садиби, що представляють спадщину визначних взірців світової архітектури й містобудування.

Завдяки діяльності ЮНЕСКО актуальними для сучасного суспільства стали міста-музеї (Венеція, Рим, Мілан, Париж, Відень, Зальцбург, Прага, Краків тощо), що зберегли історичну забудову та мають можливість репрезентувати світові унікальну культурно-історичну спадщину. Національними еталонами таких міст-музеїв є Львів та Кам'янець-Подільський.