2.4. Львівський скансен. Історія Музею народної архітектури та побуту у Львові:

1930 рік – в невеликий лісок поруч з „Професорською колонією” у Львові перенесли визначну памятку української народної архітектури – Миколаївську церкву 1763 року з С. Кривки Турківського району. Дана памятка була перевезена стараннями метрополита Андрея Шептицького та відомого українського Михайла Драгана і дала початок ідеї створення Львівського скансену. У воєнні і повоєнні часи ідея скансену втрачена.

1966 році виникає ідея перетворення районів Кайзервальду та старого Знесіння у на ладшафтний парк „Шевченківський Гай”. Створено відділ народного будівництва

1971 рік -Заплановується і створюється 10 етнозон Західної України. Так народжується Музей народної архітектури і побуту у Львові. Планування Музею здійснюється на засадах мікросела за етнографічним принципом

1991 рік – у Музеї народної архітектури і побуту починає функціонувати Співоче Поле.

1994 рік – у церкві с. Кривки відновлююься богослужіння. Церквою починають опікуватись монах-студити з Унівської Лаври

1995 рік – у Музеї встановлюється репліка Лемківської церки

2002 рік – Музей переходить в Міське підпорядкування

2003 рік – стає членом Всеукраїнської асоціації музеїв

2004 рік – церква с. Кривки включена до спадщини ЮНЕСКО.

На сьогодні на території етнозон Музею розташовано 124 памятки архітектури, котрі обєднані в 54 садиби. Етно-парк у Львові має й іншу назву «Шевченківський гай» і його офіційна назва сьогодні зафіксована як Музей народної архітектури і побуту «Шевченківський гай».

Шевченківський гай розташований на лісистих горбах Львівського плато (частина Подільської височини), у північно-східній частині міста, в місцевості Кайзервальд, на території ландшафтного парку «Знесіння». Неподалік (на захід) розташований парк «Високий Замок».

Територія парку — бл. 84 гектарів.

Музей вдало об'єднує горбистий ландшафт, відновлену рослинність Карпат і дбайливо перенесені історичні споруди з різних регіонів Західної України.

Скансен на Кайзервальді був відкритий у 1971 році. Ідея створення цього музею належить відомому українському вченому Іларіону Свєнціцькому, який наприкінці 20-х років ХХ сторіччя започаткував роботу зі створення музею просто неба.

Коли у 1920-х роках громада села Кривка після побудови нової церкви вирішила розібрати стару (1761 р.) дерев'яну церкву Св. Миколая з трьома стрункими мальовничими вежами, український мистецтвознавець та дослідник стародавнього українського мистецтва Михайло Драган зумів переконати селян у тому, щоб вони стрималися із її розбиранням. Завдяки наступним клопотанням на кошти митрополита Андрея Шептицького в 1930 році церкву під наглядом та керівництвом М. Драгана було розібрано, перевезено й зібрано у Львові як церкву для потреб монастиря оо. Студитів. Так була врятована ця перлина бойківської церковної архітектури, якій судилося дати початок сучасному Музеєві народної архітектури і побуту «Шевченківський гай» і стати в майбутньому його окрасою.

У 1966 році за ініціативою працівників Музею етнографії та художнього промислу розпочалися конкретні роботи: було створено відділ народного будівництва, який у 1971 році був реорганізований у Музей народної архітектури і побуту.

Експозиція музею налічує 124 пам'ятки архітектури, котрі об'єднані в 54 садиби. В Музеї функціоную 4 виставкових зали. Два з них мають постійну експозицію. У постійній експозиції та сховищах музею міститься близько 20 тисяч предметів щоденного побуту та ужиткового мистецтва.

Територія музею площею 60 га умовно розділена на шість етнографічних зон. Кожна зона — це міні-село, що складається з 15—20 пам'яток народної архітектури. У житлових та господарчих приміщеннях розміщено предмети домашнього повсякденного вжитку, сільськогосподарський реманент, транспортні засоби та ремісничий інструмент. Шість таких міні-сіл мають назви: «Бойківщина», «Лемківщина», «Гуцульщина», «Буковина», «Поділля» і «Львівщина», причому останні три мало відвідуються туристами, адже є не вельми інформативними.

З понад 120 пам'яток архітектури із західних областей України, 6 — дерев'яні церкви. Найстаріший експонат — селянська хата 1749 року. Є також кузня, школа, лісопильня (тартак), сукновальня, водяний млин та вітряк.