28 Питання

Головний герой лірики І. Франка — незламний бо-рець-революціонер, його образ постає перед нами з поезій «Гімн», «Каменярі», «На суді», «Товаришам із тюрми», «Гримить».  Поезії Франка, у якій він різнобічно й багатогранно змалював життя1, почуття й думки, сподівання різних верств суспільства, притаманна неабияка сміливість думки, мужність і відвага в обстоюванні інтересів рідного народу. Свій громадянський обов'язок поет убачав у підтримуванні духу народу в боротьбі за краще майбутнє. Саме ця думка є головною у вірші «Гімн» — першій поезії збірки «З вершин і низин», який став дійсно найяскравішою перлиною світової поезії. 

Вічний революціонер — це безсмертний дух народу, що не хоче миритися зі своїм поневоленням, не хоче терпітй гніті знущання: «дух, що тіло рве до бою ».Рве «за поступ, щастя й волю», тобто — борець за соціальні й національні права знедоленого народу. Франко, як ми бачимо, — прихильник вічного руху, змін, навіть революційних. Народ у нього володіє незборимою силою, яку не можуть подолати ані «тортури», ані «тюремні царські мури», «ані війська муштровані», хоч, як свідчить історія, Україна зазнала чимало страждань через них. Реакційні сили неспроможні подолати, умертвити, знищити прагнення людини відстоювати свої соціальні й національні права.          Поет віддає шану вічно живим думам людини, її пориву до свободи й щастя, вказує, що волелюбні ідеї особливо розкрилися в новітній час, адже дух, що тільки «вчора народився», рвучко простує туди, де розвидняється, гучним голосом кличе до себе мільйони пригноблених і скривджених. Голос духа всюдисущий, його «чути скрізь». Він активний, на що знову ж таки вказують дієслова руху: він розвивається, йде, про-стується, міцніє, спішить.