Імпресіонізм в скульптурі

Деякі принципи імпресіонізму — передача миттєвого руху, плинність форми — у різному ступені позначилися в скульптурі 1880-1910-х рр. (у Эдгара Дега й Огюста Родена у Франції, М. Россо в Італії, П. П. Трубецького й А. С. Голубкиной у Росії); у той же час підвищена мальовничість імпресіоністичної скульптури вступала часом у протиріччя з відчутністю й тілесністю, властивій самій природі скульптурного образу.

Неоімпресіонізм (франц. néoimpressionnisme) — течія в західноєвропейському живопису кінця ХІХ - початку ХХ століть, представники якої розвивали суб'єктивістські тенденції імпресіонізму, намагалися обгрунтувати й надати методичного характеру прийомам розкладання складних тонів на чисті кольори; твори неоімпресіоністів нагадують мозаїку, в них втрачено матеріальність передачі реальних явищ. Ця течія виникла у Франції близько 1885 (головні представники Ж. Сера і П. Синьяк) і отримала поширення, в Бельгії (Т. ван Рейселберге), Італії (Дж. Сегантіні) та інших країнах. Розвиваючи тенденції пізнього імпресіонізму (підвищений інтерес до оптичних явищ), прибічники неоімпресіонізму прагнули прикласти до мистецтва сучасні відкриття в області оптики, додавши методичний характер прийомам розкладання складних тонів на чисті кольори. Майстри неоімпресіонізму намагалися подолати випадковість, фрагментарність композицій імпресіонізму, вдавалися до площинно-декоративного рішення. При цьому розсудливий метод неоімпресіонізму часто приводив до переважання холодного інтелектуалізму, до деякої сухості і абстрагованості образу.

2

Фовізм (від фр. fauve - дикий) - течія у французькому живопису. Група художників (Анрі Матісс, Альбер Марке, Жорж Руо, Андре Дерен, Рауль Дюфі, Моріс де Вламінк) на певний час присвятила себе надзвичайно емоційній манері творчості, яка характеризувалася підвищеною художньою виразністю, стихійною динамікою живопису, інтенсивністю кольору. В пейзажах, інтер'єрних сценах, натюрмортах фовізм виражав себе різким узагальненням об'ємів, простору, малюнку.

3

Моде́рн (от фр. moderne — современный), ар-нуво (фр. art nouveau, букв. «новое искусство»), югендстиль (нем. Jugendstil — «молодой стиль») — художественное направление в искусстве, наиболее популярное во второй половине XIX — начале XX века. Его отличительными особенностями является отказ от прямых линий и углов в пользу более естественных, «природных» линий, интерес к новым технологиям (например в архитектуре), расцвет прикладного искусства.

Модерн стремился сочетать художественные и утилитарные функции создаваемых произведений, вовлечь в сферу прекрасного все сферы деятельности человека

6