Амарнська скульптура

курсовая работа

2.1 Соціально-політичні витоки Амарнського періоду

Перш ніж почати розгляд особливостей амарнської скульптури, зясуємо причини виникнення амарнського періоду в історії Давнього Єгипту.

Його слід вивчати у звязку з попередніми явищами єгипетської історії, які восходять ще до вигнання гіксосів Яхмосом близько 1600 р. до н.е. Саме тоді вперше складається та національна самосвідомість, яка згодом приведе країну до утворення держави централізованої держави, що одержала назву Нового царства. [2, 16] Переслідування переможених гіксосів привело єгиптян до Сірії, зробивши їх юридичними і фактичними спадкоємцями господства гіксосів в Передній Азії. Ця перша перемога єгиптян за межами рідної країни відкрила їм шлях до подальших крупних завоювань на півночі, до розширення імперії в цьому напрямі і утворенню могутньої колоніальної держави, що має невичерпні матеріальні ресурси і великі запаси живої сили.[2, 22; 7, 275]

У точності відомості про всі сірійські походи відсутні, проте вважається, що початок широким завоюванням, далеко віддаленим за межі країни, поклав Тутмос I, який відправився до Ефіопії щоб «підкорити бунтівників в чужоземних країнах і відразити вторгнення з області пустелі». Після південної експедиції війська спрямовуються на північ, до Передньої Азії, захоплюючи великі військові трофеї і відводячи численних полонених до Єгипту. Далі слідує короткий мирний період під час правління Тутмоса II і цариці Хатшепсут. Завоювання Тутмоса III перевершили все те, що було зроблене до нього. Протягом 20-річного самостійного царювання він зробив 17 походів; головні опорні пункти непокірних амореєв Кадеш і Мегидо були узяті після кровопролитних боїв. Фараон підкорив багату державу - Фінікію, що дало в руки єгиптянам ключ до володіння над Середземним морем і примусило егейців, крітян і кипрян прислати багаті дари володарю півночі і півдня, божественному Гору і сину Сонця - Тутмосу III. .[2, 24; 1, 186]

Походи Тутмоса III виявилися рекордними для фараонів XVIII династії. Його наступникам залишалося лише підтримувати межі, досягнуті Тутмосом III. Аменхотепу II після смерті свого великого батька довелося подавити заколот, що спалахнув в Сірії. Аменхотеп III, царювання якого можна назвати спокійним торжеством великого народу, пожинав плоди всіх цих блискучих перемог і завоювань. Його царювання було одним з моментів щонайвищого культурного розквіту Єгипту.[2, 25; 4, 207]

Але не все було так благополучно в часи Аменхотепа III. Внутрішня стабільність держави поволі розхитувалася поступовою, хоча ще незримою, боротьбою двох могутніх угрупувань усередині правлячого класу: столичної спадкової знаті, що представляла фіванське жрецтво Амона, і новослужилої влади, що висувалася з середовища нових соціальних шарів ( т. з. немху ). Поступово назріваюча відкрита боротьба цих соціальних угрупувань, вилилася в знамениту реформу Ехнатона. [7, 281]

Ініціаторами рішучого протиборства були, особисто повязані з царською сімєю, вихідці з численного шару служивого - немху. До часу Нового царства храмове господарство досягло значного розвитку. У храмах зосередилися крупні грошові капітали, що давали жрецтву право на одне з перших місць в єгипетському торговельно-промисловому і фінансовому середовищі. Найближче оточення фараона, що складається в основному з його сподвижників і бойових товаришів, військової дружини, не схвалювало це, на їх погляд, несправедливе збагачення жрецтва, яке не брало участі в завоюванні нових областей. Вслід за військовим станом проти жрецтва озброїлося і чиновництво, бюрократичний апарат, який був сконцентрований в палаці, в безпосередній близькості від фараона.[7, 113; 2, 53] Нарешті, сам фараон, під впливом вищеназваних, незадоволених піднесенням жрецтва станів, усвідомлює небезпеку, що загрожувала його божественній владі з боку тих, хто володіли як розумом і душами населення, так і крупними матеріальними ресурсами. Оскільки на чолі єгипетського жрецтва стояв грандіозний храм Амона, перші удари обрушилися на нього. У цій гострій соціальній боротьбі чиновництва і війська проти фіванського жрецтва, на чолі якої став Аменхотеп VI, що прийняв надалі, на честь нового божества Атона, нове імя - Ехнатон («Бажаний Атону»), полягає основна причина амарнської реформи.[6, 263]

Хоча реформа і носила виражений релігійний характер, вона безпосередньо торкнулася більшості аспектів життя суспільства. Так фараон, борючись з самим імям бога Амона, що входить до складу його власного імені ( Аменхотеп - «Амон задоволений» ), бере собі нове імя. Нові особисті імена отримують члени царської сімї, його сановники, якщо до складу їх імен входило імя Амона або деяких інших богів. Ехнатон разом з своїм двором приблизно на 6-у році правління покидає Фіви і в 300-х кілометрах на північ засновує нову столицю - Ахетатон («Горизонт Атона»). Зараз в цьому місці розташовується арабське село Телль-ель-Амарна, що дало назву Амарнськой реформі.

Делись добром ;)