Життєвий і творчий шлях і.К. Карпенка –Карого Дитинство Івана Тобілевича й навчання в м. Бобринці

Іван Карпович Тобілевич, який виступав у драматургії й театрі під псевдонімом І.Карпенка-Карого, народився 29 (17 за старим стилем) вересня 1845р. в с. Арсенівка Бобринецького повіту на Херсонщині (тепер - Кіровоградська область) у сім’ї прикажчика поміщицького маєтку Карпа Тобілевича, який походив із збіднілих дворян. Батько, Карпо Адамович, був людиною розумною, дотепною, « з великим досвідом вдумливо прожитого життя». Він був також цікавим оповідачем-гумористом. «Його спосіб розповідати, вираз обличчя, інтонації голосу і при тому надзвичайна дотепність примушували всіх тих, хто його слухав, аж лягати від реготу. Сам Карпо Адамович, розповідаючи, залишався серйозним, стриманим і навіть

трохи суворим. Він ніколи не виявляв своїх почуттів яким-небудь рухом обличчя навіть у ті моменти, коли його розповідь викликала гомеричний сміх у слухачів. Отим умінням артистично розповідати Карпо Адамович наділив і своїх синів – Івана, Миколу й Панаса», - свідчила дружина І.Карпенка-Карого – Софія Тобілевич.

Мати ж Івана Карповича, Євдокія Зиновіївна Садовська, походила з козацького роду, з містечка Саксагані Катеринославської губернії (тепер – село Саксагань П’ятихатського району Дніпропетровської області). Але цей вільний козацький рід потрапив у кріпацьку залежність від пана Золотницького, і Карпові Адамовичу довелося викуповувати свою наречену. Євдокія Зиновіївна була лагідною і доброю людиною, мала чудовий голос і зуміла прищепити дітям любов до мистецтва. На честь матері діти обрали псевдоніми, з якими увійшли в історію української духовної культури: Микола і Марія Садовські, Панас Саксаганський – за назвою містечка, звідки була родом мати. Іван обрав псевдонім Карпенка – від імені батька, Карпа, та прізвище улюбленого героя з драми Т.Г.Шевченка «Назар Стодоля» Гната Карого.

Дитинство Івана Карпенка-Карого пройшло серед кріпаків. Батьки

майбутнього письменника не цуралися простих людей; у їхньому домі осінніми та зимовими вечорами збиралися жінки та дівчата прясти, розповідали всілякі бувальщини. Хлопчик жадібно слухав розповіді про народних героїв, історичне минуле, важке життя поневоленого народу. Малий Іван на власні очі бачив утиски, знущання, насильство над кріпаками.

У дитинстві зародилася в Івана Карповича й палка любов до геніальної Шевченкової поезії. Дружина письменника розповідає, що його батько й мати «знали напам’ять багато віршів і пісень Т.Шевченка, і саме вони стали першими вчителями своїх дітей, прищепивши молодим серцям гарячу любов до поета».

З дитячих літ виніс Іван Карпович і свою любов до театру. Його мати, Євдокія Зиновіївна, ще дівчинкою не раз бачила вистави «Наталки Полтавки» у виконанні мандрівних труп на півдні України. Про ці вистави вона розповідала своїм дітям, збуджуючи тим самим у них інтерес до театру.

У нарисі «Южнорусский народный театр» Іван Тобілевич розповідав: «На початку 50-тих років я дуже добре пам’ятаю, що гості, які бували у мого батька, наспівували: «Віють вітри», «Видно шляхи полтавські», «Петруся», і часто цитували фрази Шельменка і возного, а матуся моя, яка не вміла читати, знала напам’ять «Наталку Полтавку» - скільки ж разів вона її бачила на сцені!»

На одинадцятому році життя (1856р.) Іван Тобілевич вступив до Бобринецької повітової (трикласної) школи. Перший рік навчання, коли Іван жив на квартирі в сердитої, скупої жінки, що обдирала своїх квартирантів, настільки дався взнаки, що він тяжко захворів. Батьки купили хату на околиці Бобринці – Рущині, живучи в якій і закінчив школу Іван (1859р.); тут же мешкали, навчалися і молодші брати.

Завдяки винятковим здібностям, наполегливості в навчанні, зразковій поведінці Іван Тобілевич здобув повагу не тільки серед учнів, а й серед учителів. Учитель історії Гордов навіть запрошував Івана додому і давав йому книжки для читання.

Пам’ятним у житті Івана Тобілевича став день, коли при закінченні школи він одержав у нагороду зелену книжечку: «Собрание литературных

статей Н.И.Пирогова с портретом автора. Одесса. 1858». На ній був напис:

«Дана от Бобринецького повітового училища учню 3-го класу, Іванові Тобілевичу, за успіхи в науках і вихованість, на публічному акті 21 червня 1859 року».

Здавалося б, перший учень мав би продовжити навчання, але насправді трикласна Бобринецька повітова школа була першим і останнім закладом для майбутнього письменника й актора. Він мріяв про університет, бажаючи стати вчителем або лікарем, але обставини життя визначили йому тяжкий шлях до знань – шлях самоосвіти поруч з нудною канцелярською чиновницькою працею в повітових установах Бобринця та Єлисаветграда.