2. Ментальність та національний характер українців

Поняття “ментальність” дає можливість проаналізувати психологічний склад людей у етнічному, соціальному та політичному контексті. Ментальність демонструє певну усталену поведінку та цінності конкретного народу й носить світоглядний характер. Аналіз міфології, фольклору, архетипів і колективної підсвідомості дає можливість побачити ціннісно-смислові утворення етнічних суб’єктів. Вони є головними компонентами у структурі етнічної ментальності.

Український народ протягом усієї його історії супроводжує світоглядна толерантність, яка проявляється у різних формах втечі від зовнішнього світу на самоту – в ідеалізований, вигаданий міфічний світ. Можливо тому, в українському суспільстві – родина відігравала й відіграє велику роль і має особливу цінність. “До свого роду, хоч по горло в воду“ – без родини українець не уявляє повноцінного, змістовного життя.

Досить важливим у формуванні ментальності українців був архетип Богині-Матері. Він став одним з основних елементів, які вплинули на формування українського національного характеру. Архетип матері тісно пов’язаний з культом Великої Богині, який виник ще під час трипільської культури, а потім трансформувався в культ Богородиці. Архетип Матері позбавив світогляд українців від агресивної активності. Наслідком цього явища стає пасивна терплячість, досить низька практична життєздатність і низький зовнішньо-культурний стан: економічна нерозвинутість (при значних природніх ресурсах), аполітичне мислення. В ментальності українців в певній мірі прослідковується недовіра до інтелекту, а перевага, в свою чергу, надається почуттям, тож вагомі здобутки українців пов’язані з духовною культурою (філософія, мистецтво, лірична поезія, народні пісні).

Багато дослідників, в тому числі М. Костомаров, В. Липинський, В.Винниченко, відзначають таку характерну рису характеру українців, як індивідуалізм, що часто набуває крайніх форм егоцентризму. Він проявляється у схильності до непокори, в анархічному індивідуалізмі з його проявами у різних формах опосередкованого потягу до особистої свободи, з відсутністю організації, стійкості і дисципліни.

Зосередженість на проблемах внутрішнього, особисто-індивідуального світу, призвела до переваги власних інтересів над громадськими: постійна соціальна конфронтація, неможливості дійти згоди навіть у дуже відповідальні, переломні моменти. Серед негативних рис національного характеру виділяються також взаємне непорозуміння, неузгодженість між словом і ділом, відсутність чіткої визначеності, соціальна відмежованість, імпульсивність, мрійливість.

Компромісним варіантом між егоцентризмом і формами колективної взаємодії є свободолюбство і гуманізм, який визначає тільки такі способи соціальної організації, що ґрунтуються на принципах добровільності і ні в чому не обмежують свободи волі. Сильний вольовий елемент ментальності українців породив інститут козацтва. Слово “козак” прийшло до нас із Середньої Азії і означало вільну, незалежну людину. “Степ та воля –козацька доля: коли козак у полі, то він на волі”. Звідси несприйняття та осуд будь-якого обмеження волі та актів насильства. Проте багато дослідників українського етносу наголошують на недостатньо розвинутій соціальній волі. Перевага емоційності, споглядальності, мрійливості над волею в характері українця, часто призводять до того, що поставлені цілі не були досягнуті.

Неадекватність вольової регуляції відображається і в упертості, яка проявляється у прагненні діяти по-своєму, всупереч розумним доказам чи порадам.

Отже, ментальність народу беззаперечно впливає на культуру етносу. Світовідчуття прадавніх українців органічно увійшло в ментальність їхніх нащадків. Національні образи світу (часто підсвідомі), стереотипи поведінки, або оцінки певних подій чи осіб завжди є відображенням етнічної ментальності, тобто того, що можна назвати “духом народу”. Космополітична ж культура, яку донедавна називали інтернаціональною, денаціоналізує особистість, позбавляє її почуття патріотизму.        Національні відмінності — це перш за все відмінності в психології мислення, яка відображається насамперед у мові, а також у розумовій творчості, що випливає з ментальності етносу.

Поняття національний характер охоплює типові якості і психологічні особливості етнічної групи, яка має спільну територію, мову, історію, культуру, звичаї, символи, що відрізняють її від сусідніх народів. Територія кожного народу має свої природні особливості і певною мірою впливає на формування національного характеру. Багатство українських земель сприяло закоханості в природу, ліризму, спогляданню і спокою. Проте відзначається і така риса, як відсутність активності, бо родюча земля обдаровує людину без особливих зусиль з її боку. На войовничість українського народу вплинули історичні чинники, оскільки наша країна завжди потребувала захисту від численних завойовників. Таким чином, утворився “авантюрно-козацький” тип характеру.

Важливою рисою характеру як конкретної особистості, так і етнічної групи, є здатність до саморегуляції. Це рівень самостійності, розвитку самосвідомості, самоконтролю, відповідальності за своє життя. Проте тривала відсутність в Україні державності не сприяла формуванню в нації відповідальності за власну долю, породила політичну пасивність, очікування, що хтось інший допоможе розв’язати її проблеми. Коріння протиріч – у непоєднанні сильного, владного, чоловічого початку із м’яким, мрійливим жіночим. Чоловічий початок дуже часто очікується ззовні. Звідси постійна залежність від чужорідного впливу. Якщо сподівання щодо вирішення проблем не здійснюються, українці мають особливість – шукати винуватців не в собі, а в образі представників інших етнічних груп (поляків, росіян та ін.). В свою чергу такі риси ментальності українців як емоційність, підвищена чутливість душі, схильність до образ, породжують слабку вольову регуляцію. Тривале повторення таких ситуацій закріпло у поведінці тенденції очикування, які особливо проявляються у скрутні переломні періоди життя нації.

Національний характер поняття багатогранне, воно вміщує як позитивні так і негативні компоненти. Та у кожного народу є риси характеру, за якими його пізнають у світі. Такі риси формуються під впливом історичних та культурних чинників і є своєрідною визитівкою етносу. Національними позитивними рисами українців є працелюбність, гостинність, статичність сімейних стосунків, повага до старших, мужність, здоровий оптимізм.

Національний характер не може зводитись до якої-небудь однієї домінуючої риси і тому слід уникати акцентуації і абсолютизації в характеристиці будь-якого народу, в тому числі й українського.

Важливо усвідомити, що знання про ментальність, національні риси характеру, психологічні особливості народу потрібні перш за все для самовдосконалення як нації так і окремо взятого індивіда, оскільки він є складовою частиною народу. І хоча національний характер не є сумою характерів окремих індивідів, але духовне здоров’я нації цілком залежить від здоров’я кожної особистості. Прадавній афоризм “пізнай самого себе”, не раз проголошуваний античними мудрецями і розвинутий вітчизняним філософом Григорієм Сковородою, не втратив свого значення й сьогодні.        Тож усвідомлення того, що кожен українець є спадкоємцем мудрої нації, багатої духовно і морально в значній мірі може сприяти нашому подальшому вдосконаленню та розвитку.