50. Духовна культура. Структура та цінності .
Культура існує в двох нерозривно зв'язаних між собою формах: по-перше, у формі духовного світу кожної окремої людини і її діяльності зі створення духовних “продуктів” (творчість вченого, письменника, художника, законодавця і т.п.). По-друге, у формі самих цих продуктів, тобто духовних цінностей – наукових праць, книг, полотен, законів, звичаїв, багато з них можуть носити „речовий” характер. Теорією цінностей займається особлива наука – аксіологія – вчення про їхню природу, місце у світі, про зв'язки різних цінностей між собою, із соціальними і культурними факторами і структурою особистості.
Фундаментально-основоположною якістю людини є духовність. Вона є основою людини, що пояснює і природу людського буття, і її роль стосовно соціуму, і її роль у культурі. Що ж таке духовність людини, які її найважливіші риси?
Грані людської духовності.
Всеосяжний характер духовності. Духовне життя людини різноманітне. Вона містить у собі раціональні й емоційно-афективні сторони, когнітивні і ціннісно-мотиваційні моменти, экспліцидно-свідомі грані, та грані, що ледь відчуваються, орієнтовані на внутрішній і зовнішній світ установки, а також багато інших аспектів, рівнів, станів. Що стосується змісту духовних процесів – наукових концепцій, моральних цінностей, релігійних вірувань, естетичних категорій, повсякдено-практичних знань і інших факторів, що формують особистість, – все це також складає зміст духовності. При цьому всі ці грані і зміст духовного життя фіксуються в духовності не в мозаїчному різноманітті, а в єдності, взаємозв'язку, цілісності.
Духовність людини існує як ідеальність. Для розуміння душі, а тим більше духу – найважливішим є визначення ідеальності, яке полягає в тому, що ідеальність є заперечення реального, але при цьому таке, що віртуально міститься в цій ідеальності. Дух – це об'єктивне явище та необ'єктивна предметність, але трансформація одного в інше. Це стан активності, що характеризує діяльність з опредмечування ідей і зворотного розпредмечування її результатів, що визначає семантичне поле культури. Духовний потенціал культуротворчої життєдіяльності характеризується, в свою чергу, її здатністю надавати сенсу індивідуальному буттю. Важливу роль у становленні і функціонуванні ідеальності відіграє мова, категоріально-понятійний лад людської свідомості. Людська духовність і є ідеальний світ, у якому людина живе, оперує ідеальними формами.
Духовність являє собою внутрішній світ людини. Вона існує як інтимне життя людини, воно дано у внутрішнім спогляданні людини, розгортається в його особистісному просторі і часі. Духовність людини являє собою власне „Я” людини, виступає як буття, особливість цього „Я”.
Духовність як міра розвитку людини. Під духовністю розуміють і міру розвитку в людині моральних якостей, принципів, міру засвоєння досягнень культури людства. Відповідно більш високий рівень духовності визнається за тим індивідом, духовні орієнтири якого більш глибокі і більш органічно детермінують усю його життєдіяльність.
Духовна цінність у самому загальному вигляді може бути визначена як результат різних видів розумової і художньої діяльності людини, що одержав високе суспільне визнання і став фактором культури. Природно, не усяка творча діяльність відповідає цим вимогам: книга, написана графоманом, чи картина, змальована бездарним ремісником, звичайно, не стають духовними цінностями, незважаючи на претензії їхніх авторів.
Духовні цінності, що утворюють культурну скарбницю людства (у тому числі й втілені у предметах матеріальної культури) можуть класифікуватися за двома ознаками; а) за своїм змістом і б) за ступенем поширеності. За змістом вони відповідають трьом основним царинам, у яких творчо діє людська свідомість, – науці, моральності і мистецтві. Пізніше ми будемо більш детально характеризувати кожну з цих складових частин культури. Зараз же обмежимося деякими загальними зауваженнями.
Наукові цінності, а це перевірені практикою людські знання, найбільш об'єктивні, стійкі в часі і позбавлені будь-яких національних чи класових фарбувань. Наукові цінності, будучи продуктом неупередженого мислення, ховають у собі велику небезпеку: вони можуть бути використані у злочинних цілях, наприклад, для атомної війни, зловмисного керування психікою людини, торгівлі її органами і т.п.
Моральні цінності якісно відрізняються від наукових. Якщо задача науки – „зрозуміти” і пояснити людині усю навколишню дійсність, поставити її собі на службу, то задача моралі – удосконалити відношення людини до інших людей, до самого себе і до природи. Усе це втілюється в моральних нормах, звичаях і законах, спрямованих на благо людини та складова її моральних цінностей. Але, як відомо, і закони, і звичаї, з погляду інших епох і інших народів, можуть бути й аморальними (людожерство, знищення в Спарті слабких дітей, подекуди старих і божевільних і т.п.). Це підтверджує, що поняття моральності історично мінливе і суб'єктивне. Однак у кінцевому рахунку моральні лише ті види відносин між людьми, за яких вищою цінністю визнається людське життя. Національні цінності займають найважливіше місце в житті будь-якого народу й окремої особистості. На відміну від загальнолюдських національні цінності більш конкретні і більш матеріалізовані: духовні і матеріальні досягнення, що роблять українців українцями або французів французами. Одним словом, національні духовні цінності – це все те, з чого складається специфіка культури того чи іншого народу. Важливо тільки, щоб ця особистість, так само як і окремий народ (колективна особистість), з повагою і терпимістю відносилася в межах людства до інших особистостей; надавала безкорисливу допомогу більш слабкому; ніколи б не вважала себе „кращою за інших”; ніколи не застосовувала насильство. Відступ від цих, власне кажучи, християнських заповідей веде до фашизму, нацизму і сталінізму – винуватцям депортацій і знищення цілих народів.
Утім, світова історія свідчить: маленькі, героїчні народи, які переймаються почуттям національного достоїнства, тобто здорового націоналізму, завжди з успіхом відбивалися від могутніх ворогів, створювали квітучі держави, тоді як великі імперії сходили зі сцени, як тільки втрачали об'єднуюче їхню національну самосвідомість.
- 2 . Основні теоретичні концепції культури
- 3.Основні положення концепції Шпенглера
- 4.Культура Стародавнього Єгипту
- 5. Основні види знаків
- 6. Архетипи української культури.
- 7. Запровадження християнства.
- 8.Український культурний ренесанс
- 12. Модернізм та постмодернізм
- 13.Мова як один із головних чинників розвитку нації і культури
- 14.Елітарна та масова культура
- 15.Сучасна соціокулькурна ситуація в Україні
- 16. Глобалізація культури. Вплив процесу глобалізації на універсалізацію культур.
- Дві групи глобальні проблеми сучасності
- 18. Національна культура і масова культура, їх співвідношення
- 19.Циклічна модель розвитку культури
- 20. Формаційний підхід соціокультурного світу, його основні етапи.
- 22.Трипільська культура.
- 23.Хто з культурологів класифікував культуру на 3 основні типи: чуттєвий, ідеаціональний та ідеалістичний?
- 24. Основні концепції міфу
- 25. Античний тип культури. Феномен «Грецького дива»
- 27.Архаїчний тип культури.Магія, культ, табу, ритуал.
- 28.Римська культура
- 29. Світоглядні засади модернізму
- 30. Розкрити та охарактеризувати стилі у мистецтві: бароко, готика, класицизм українське бароко.
- 31.Досягнення культури Київської Русі.
- 32. Основні стилі і напрямки у мистецтві
- 33. Дохристиянська культура слов’ян.
- 34. Культурологія як наука, її специфіка, структура та завдання
- 36. Охарактеризувати наступні концепції культурології: еволюціоністські, циклічні, соціологічні, теологічні. Поясніть їх специфічні риси.
- 37. Інформативно-знакове тлумачення культури
- 38. Семіотика як наукова дисципліна,її основні розділи
- 39. Основні функції культури
- 40. Знаки, які використовуються в культурі см.№5
- 41. Основні властивості символів
- 42. Ціннісно-нормативний вимір культури.
- 43. Історична типологія культури
- 44. Сутність еволюціоністської концепції г.Спенсора.
- 45. Концепція культурно-історних типів м.Я.Данилевського
- 46.Концепція соціокультурної динаміки Сорокіна
- 47. Поняття традиційна та інноваційна культура.
- 48.Концепція “локальних цивілізацій” Тойнбі
- 49. Особистість як об’єкт і суб’єкт культурної діяльності.
- 50. Духовна культура. Структура та цінності .
- 51. Світ і людина в Арабо-мусульманському типі культури
- 52. Світ і людина в даосько-конфуціанському типі культури.
- 54.Людина і світ в сюрреалізмі
- 55. Людина в античній культурі.
- 56.Людина в середньовічній культурі
- 57.Людина в епоху Відродження
- 58.Людина в культурі новітнього часу
- 59. Мистецтво як феномен культури
- 60. Вплив глобальних процесів на розвиток культури.
- 61. Культурологічна концепція с. Хантінгтона.