Робота в аматорських гуртках

Український театр першої половини XIX ст. був переважно побутовим, грунтувався на драматургії І. Котляревського й Г. Квітки-Основяненка.

У другій половиш XIX ст. паралельно з розвитком професійного театру поширився аматорський рух, що сприяв піднесенню національної культури.

Аматорський театральний рух мав важливе значення для розвитку українського театрального мистецтва. Його найбільший розквіт припадає на 60-70 роки XIX століття. Серед аматорських театральних гуртків, які існували на Україні в 60-70-х роках, особливо виділялись гуртки в містах Києві, Чернігові, Полтаві, Бобринці, Єлизаветграді (нинішній Кіровоград) [2]. Поруч з українськими пєсами аматори виставляли чимало творів російських драматургів. Так, київський гурток, крім "Наталки Полтавки" І. Котляревського і "Сватання на Гончарівці" Г. Квітки-Основяненка, показував на сцені "Горе от ума" Грибоедова, "Скупого рыцаря" Пушкіна, "Ревизора" і "Женитьбу" Гоголя, "Грозу", "Бедность не порок" і "Не в свои сани не садись" Островського та інші. Аматорські театральній гуртки були справжньою школою сценічної майстерності для ряду видатних діячів українського театру. У київському гуртку починали свою театральну діяльність драматург і актор Михайло Петрович Старицький (1840-1904) та його друг і соратник - великий український композитор Микола Віталійович Лисенко (1842-1912). В аматорських гуртках Бобринця і Єлизаветграда вперше проявилась велика обдарованість актора і драматурга Марка Лукича Кропивницького (1840-1910). В аматорських виставах ще до виступу на професіональній сцені випробувала свої сили геніальна українська актриса Марія Костянтинівна Заньковецька (1860-1934). Брати Тобілевичі (Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський і Микола Садовський) також починали свою творчу діяльність як активні учасники аматорських гуртків.

В історії української культури і суспільно-політичного руху другої половини XIX -- поч. XX ст. І. Карпенко-Карий займає одне з найпочесніших місць.

Видатний драматург, актор, режисер, один із основоположників українського професіонального театру Іван Карпович Тобілевич (І. Карпенко-Карий) справою свого життя, своїм творчим покликанням вважав служіння народу пристрасним словом митця і як справжній художник відіграв велику роль у боротьбі за реалізм, народність, ідейність української літератури й театрального мистецтва. Слава драматурга І. Тобілевича така велика, що затемнила постать артиста Івана Карпенка-Карого.

З дитячих літ виніс Іван Карпович любов до театру. Інтерес до нього знайшов реальний грунт для свого розвитку. Роботі в аматорських гуртках Бобринця і Єлисаветграда Іван Карпович віддав 20 років свого життя. У складі мандрівних труп обїздив всю Україну, не раз він показував свій акторський і режисерський хист і на кримській землі [3].