logo search
Nikiforova_L_A_KULTUROLOGIYA_ETIKA_ESTETIKA

Функції мистецтва в суспільному житті

Оскільки культура впливає на суб’єкт через навколишнє середовище, людину з метою її культурного розвитку треба «оточувати» світом духовних цінностей, переживання і розуміння яких сприятиме її культурному становленню, формуватиме власну точку зору на зміст культури. Таку ситуацію створює мистецтво, що надає особливої соціальної ролі художній культурі сукупності процесів і явищ духовної практичної діяльності людини, яка створює й опановує твори мистецтва і такі матеріальні предмети, що є естетично цінними. Усі ці завдання культури відбиваються в мистецтві як одному з духовних феноменів культури, зокрема у його функціях.

Рекреативна функція. Найбільш простий й найменш вимогливий підхід до мистецтва - воно служить для відпочинку й розваги. У ньому шукають засіб психічної розрядки, закуток, де людина може усамітнюватися від напружень і турбот буденного трудового життя. Щоб виконувати цю функцію, мистецтво має бути легко доступним, таким, що не потребує особливих зусиль для сприйняття і декодування його знакових смислів. Воно має бути «приємним», захоплювати і якоюсь мірою забавляти людину. Прикладом такого розуміння завдань була творчість видатного французького художника А. Матіса. Своїм мистецтвом він бажав «надати» людині спокій, тому картину художника він порівнював зі зручним кріслом. Не забуваючи про те, що картина повинна «нести» думку, він постійно повторював, що розглядаючи картину, людина повинна отримати в ній те відчуття гармонії, якої в житті їй не дістає. Багато людей нічого іншого від мистецтва не чекають, їх спілкування з мистецтвом обмежено тим, щоб посидіти ввечері біля телевізора, послухати легку інструментальну музику або естрадну пісню, потанцювати на дискотеці тощо. Більше того, якщо для сприйняття і розуміння художнього твору потрібно поміркувати, це викликає в них незадоволення.

На рекреативну функцію орієнтується масова культура. До неї відносяться, наприклад, багато телесеріалів («мильні опери»), кінобойовики, детективна література, численні вокально-інструментальні ансамблі.

Світоглядна функція. Художнім творам властива висока «чутливість» до всього, що відбувається навколо, до тих історичних зрушень, які тільки-но народжуються. Вони завжди узагальнюють найсуттєвіші й найвизначніші проблеми людського життя, викликають до них суспільну увагу, а також зумовлюють можливість їх особистісного усвідомлення. Глибина мистецьких творів полягає в здатності акумулювати людський досвід, піднімаючи його до такого рівня, на якому він одночасно проявляється і як універсальна загальність, і як неповторна індивідуальність, завдяки чому стає доступним для засвоєння. Сприймаючи твори, людина пізнає духовні цінності суспільства, вони ж, у свою чергу, стають надбанням її власного досвіду. Тим самим мистецтво залучає суб’єкт сприйняття до світу художньої реальності, формує його світогляд.

У формуванні світогляду, який ґрунтується на розумінні самоцінності людської особистості, почутті власної гідності, національної самосвідомості, повазі до інших народів значну роль відіграють емоційні форми ставлення людини до навколишнього світу. Світогляд – це не лише система «чистих», абстрактно-логічних знань. Це система поглядів на життя, природу і суспільство, яка є емоційно-забарвленою, виражає життєву позицію соціального суб’єкта, концентрує в собі й органічно поєднує разом думки, почуття, прагнення, внутрішню готовність діяти.

Це підтверджує і структура світогляду, що складається з елементів світорозуміння, світовідчуття, світосприймання. Неважко помітити, що ці останні три складові наведеної структури відтворюють емоційно-чуттєвий прошарок світогляду, який закріплює в свідомості людини знання, перетворюючи їх в особистісні переживання, стереотипи поведінки та відображає загальнокультурний зміст світоглядної свідомості, яка надана окремим індивідом.

У мистецьких творах відбито різні типи світоспоглядання, психологічні й моральні особливості людини тієї чи іншої епохи, того чи іншого народу, «серцевину» його способу життя та мислення. Відображаючи буття з певних позицій, мистецтво виробляє ідеальні прообрази пізнавальної і предметно-практичної діяльності особистості.

Пізнавально-евристична функція (мистецтво як знання й просвіта). Платон вважав необхідним вигнати з ідеальної держави усіх істинних художників (навіть Гомера, щоправда, увінчавши його заздалегідь лавровим вінком). Для Платона мистецтво - нижча форма осягнення ідеї. Матеріальні речі - тіні ідей. Мистецтво - тінь матеріальних речей, тому воно тінь тіні. Так уже, щойно народившись, філософське мислення ідеалізму висловило свою недовіру до пізнавальних можливостей мистецтва. Для Г. Гегеля мистецтво також було нижчою формою пізнання істини, поступаючись місцем філософії та релігії.

Проте насправді пізнавальні можливості й мистецтва досить великі, його не можна замінити іншими сферами людського духовного життя. Ф. Енгельс зазначав, що з романів Оноре де Бальзака можна дізнатися про життя французького суспільства більше, ніж із праць усіх істориків, економістів, статистів тієї епохи, разом узятих.

Мистецтво спроможне до художнього відображення та освоєння тих сторін життя, які для науки важкодоступні. У наукових формулах втрачається та емоційно-піднесена забарвленість краси сприймання дійсності, яка завжди вражала людину своєю неповторною безпосередністю: шепіт листочків на дереві, пісня коника, дзюрчання весняного струмочка, переливи срібних дзвіночків жайворонка в бездонному небі, шелест сніжинок та завивання завірюхи за вікном, ласкавий плескіт хвиль і урочиста тиша літньої ночі, неповторність барв і запахів квітів, шепіт трав та духмяний запах свіжого сіна тощо. Сотні цих властивостей, усі їх конкретно-чуттєві ознаки й багатство залишаються за межами наукового узагальнення. Мистецтво відображає багатство предметно-чуттєвого свого світу, розкриває його естетичну багатогранність, нове в уже знайомих речах, у будинному - незвичне (наприклад, Л. Толстой відкрив «діалектику душі»). Зображення явища в мистецтві є якоюсь мірою його відкриттям. Кожен справжній твір мистецтва -це нова реальність, бо "arts" (з лат. - мистецтво) - це те, що доповнюється до правди. Великі художники, як усі дослідники, беруть у свої руки світ і повертають нам його зміненим, спочатку незрозумілим і незвичним, але завжди безмежно розкритим. Мистецтво загострює наші відчуття, воно стає ніби призмою цивілізації між оком людини і природою.

Мистецтво - засіб просвітництва (передача досвіду, фактів) і освіти (передача навичок мислення, узагальнення системи поглядів). Воно виступає «книгою житія», яку читають навіть ті, хто не любить підручників. Пізнавальна інформація, що міститься в мистецтві, дуже велика. Воно істотно поповнює наші знання про світ. Відомий англійський теоретик мистецтва Дж. Рескіп вважав, що великі нації записують свою автобіографію у трьох книгах - у книзі слів, книзі справ і книзі мистецтва. Але, вказував він, лише остання заслуговує повної довіри. Це судження свідчить про те, що мистецтво найбільш наочно і правдиво, а також найбільш безпосередньо відображає ідеали, сумніви, поривання і що загальне світовідчуття є засобом пізнання світу й самопізнання особистості.

Художньо-концептуальна функція (мистецтво як аналіз стану світу). Г. Гегель вважав, що мистецтво підпорядковане філософії і релігії як нижча форма осягнення абсолютної ідеї, як менш досконала форма пізнання істини. Він писав: «...релігія як всезагальна свідомість істини становить істотну передумову мистецтва...». Проте твір мистецтва не є ілюстрацією до філософських або політичних ідей. Художник відбиває в ньому власні спостереження й роздуми над життям, створюючи цілісну художню концепцію.

Італійський філософ Б. Кроче визначає мистецтво як інтуїцію й заперечує його спроможність до концептуального знання (яке може бути сформоване лише в логічних поняттях). Б. Кроче вважає мистецтво «більш простою та елементарною формою пізнання». Проте мистецтво прагне до концептуальності, воно намагається також «мислити глобально», приймати участь у вирішенні загальносвітових проблем, до усвідомлення стану світу.

Загадки буття вирішували Софокл і Еврипід. Данте в «Божественній комедії» створив модель Всесвіту. Вольтер розвивав жанр філософській повісті.

Г. Гете дав у «Фаусті» глибоку концепцію людини й людства. А наскільки філософічно відображають суть своєї епохи музика Л. Бетховена, Р. Вагнера, Д. Шостаковича, скульптури Мікеланджело, живопис Рембранда і Рафаеля, стрічки С. Ейзенштейна, А. Тарковського і Ф. Фелині.

Прикладом такої художньо-концептуальної функції мистецтва може бути архітектура християнського храму, яка увібрала в себе особливості середньовічного світосприймання.

Ступінчастість, а також пірамідальність об’єкту храму втілювала вертикальну орієнтацію гармонійно упорядкованого простору, образом якого в середньовіччі була «ліствиця святого Іакова». Домінантою архітектурного образу були купол як символ небесної сфери і вежа як знак духовного поривання до «горнього світу».

Храм синтезував в єдиному цілому літургії вплив живопису та музики, театрального дійства. Так музика з її канонічним підкоренням богослужбовому тексту позбавляла людину від відчуття буденної реальності: звуки линули «з неба» завдяки вертикальній організації мелодики, двошаровість якої в поєднанні хоральної й контрапунктної мелодій відображала присутність часу земного життя й часу вічності (Перотін Великій).

У духовному житті сучасного суспільства сильна й антиінтелектуальна хвиля, що відображена у філософії інтуїтивізму А. Бергсона, в психології - від 3. Фрейда, в мистецтві - від сюрреалізму, з його «епідемією сновидінь» і «відключенням Розуму». Проте в культурно-духовній ситуації сучасності переважають тенденції до філософічності. Мистецтво не зникає під натиском думки, як це уявлялось Г. Гегелю, а, навпаки, інтелектуалізується.

Випереджувально-провісницька функція («кассандрівське начало», або мистецтво як передбачення). Кассандра пророкувала загибель Трої у дні розквіту могутності міста. У мистецтві завжди жило «кассандрівське начало» -здатність провіщати майбутнє. Інтелект людини спроможний зробити стрибок через розрив інформації, розкривати дійсність сучасних і навіть майбутніх явищ через відсутність або недостатню повноту вихідних даних. З часів Д. Юма утвердилась думка, що мислення людини індуктивне, спроможне до логічних висновків на основі узагальнення фактів, що повторювалися. Проте сучасна нейрофізіологія й психологія вказують на стрибкоподібний характер мислення, яке здатне робити висновки не тільки індуктивним шляхом, а й на основі неодноразового спостереження чи екстраполяції - вірогіднішого продовження (перенесення) тенденцій сучасного в майбутнє. У реальному процесі всі шляхи прогнозування переплітаються і взаємодоповнюють один одного. При цьому вчений може лише робити умовиводи про майбутнє, а художник - його образно уявити.

У літературі живе дух Кассандри. Вона часто пророчила майбутнє. Задовго до першого підводного човна «Наутілус» пройшов 80 тис. льє під водою в романі Жюля Берна. Політ у космос чи дія лазерного проміння перш ніж реалізуватися в житті здійснювались на сторінках «Аеліти» і «Гіперболоїда інженера Гаріна». У 1920-х роках І. Єренбург у романі «Хуліо Хуроніто» створює героя, який за допомогою радія віднаходить засіб, що чудово облегшує і прискорює справу зникнення людства: за одну годину можна вбити 50 тисяч людей. Подібний засіб - атомна бомба винайдений людиною в 1945 р. Фантастична література прогнозує технічне майбутнє людства, намагається проникнути в його майбутню соціальну структуру і передбачити долю особистості.

Існує фантастика попередження, яка пробуджує в людях насторогу й активність у відношенні до тієї чи іншої тенденції суспільного розвитку. Досить часто художні передбачення наповнені безнадійністю, яка спустошує душу. Для роману Ф. Кафки «Процесс» характерний різкий перехід від описаних виразних подій до ірреального. Ф. Кафку займає проблема відчужених від особистості, ворожих їй та керуючих її сил. На думку письменника, світ приречений, тому що він антигуманний, а особистість не спроможна протистояти метафізичному злу буття. Безнадійність, відчай, відчуття руйнації особистості та абсурдності світу - такий загальний зміст передбачень Ф. Кафки, який, як Дельфійський оракул, пророчив наскрізь туманні, багатозначно-невизначені видіння й сновидіння.

Всупереч песимізму Ф. Кафки, Т. Манн передбачає майбутнє, спираючись на систему просвітлених думкою образів. У своєму романі «Доктор Фаустус» він не тільки аналізує стан сучасного світу та його культури, а й прогнозує майбутнє. Т. Манн стверджує, що особистість і народ залишаються, які важкі випробування не випали б на їх долю; свобода і щастя людства безповоротні як доля, і це може бути основою відродження гуманістичних напрямків у культурі й мистецтві.

Виховна функція (мистецтво як катарсис; формування цілісної особистості). Мистецтво формує комплекс відчуттів й думок людей. Якщо виховне значення інших форм суспільної свідомості має частковий характер (мораль формує моральні норми, політика - політичні погляди, філософія -світогляд, наука готує з людини спеціаліста), то мистецтво впливає комплексно на розум і серце, і немає такого куточка людського духу, якого воно не торкнулось би своїм впливом. Мистецтво формує цілісну особистість Мистецтво виступає засобом морального, духовного і соціального вдосконалення людини.

Катарсично-компенсаторна функція. Піфагорійці говорили, що мистецтво очищує людину. Аристотель розробив і ввів в естетику категорію катарсису - очищення під впливом «подібних ефектів». Катарсично-компенсаторна функція мистецтва має три основні аспекти:

  1. гедоністично-ігровий, розважальний;

  2. компенсаторний;

  3. катарсичний.

Мистецтво своєю гармонією впливає на внутрішню гармонію особистості, сприяючи збереженню і відновленню психічної рівноваги. При цьому характер психічного ефекту, що виникає в результаті сприйняття творів, залежить і від семіотично-знакової структури твору, і від життєвого досвіду, культурного рівня й духовного стану особистості. Катарсично-компенсаторна функція є найважливішим аспектом виховного впливу мистецтва на особистість.

Досвід відношення до світу, відображений мистецтвом, примножує й розширює реальний життєвий досвід особистості. Це примноження реального досвіду має свої якісні особливості. Мистецтво розширює історично обмежені рамки досвіду особистості та передає їй історично багатоманітний досвід всього людства; транслює художньо організований, узагальнений і усвідомлений художником досвід, що дає можливість окремо взятій людині виробити власні установки й ціннісні орієнтації у відношенні до типових життєвих обставин.

Перефразовуючи О. С. Пушкіна, можна сказати, що мистецтво «сокращает нам опыт быстротекущей жизни»: воно допомагає пережити чужі життя як свої, збагатитися досвідом інших людей і запозичити його як приклад.

Сугестивна функція (мистецтво як сугестія, вплив на підсвідомість). Мистецтво - це навіювання відповідного устрою думок і почуттів, майже гіпнотичного впливу на людську психіку. Твір мистецтва досить часто ніби заворожує людину. Сугестія (навіювання, вплив) була характерна вже первісному мистецтву. Австралійські племена у ніч перед битвою викликали в собі приплив мужності піснями й танцями. Стародавня грецька легенда розповідає: спартанці, знесилені довгою й тривалою війною, звернулися за допомогою до афінян. Ті у насміх послали замість воїнів кульгавого й похилого музиканта Тиртея. Проте виявилося, що це й була найдієвіше допомога: Тиртей своїми піснями підняв бойовий дух спартанців, і вони перемогли ворогів

Розмірковуючи про особливості художньої культури Індії, індійський дослідник К. К. Панді стверджував, що твір мистецтва буде лише тоді справжнім, коли в ньому буде домінувати вплив на підсвідомість, навіювання. Європейська храмова архітектура навіювала глядачеві священний тремтіння перед божими силами. Навіювана гіпнотична сила мистецтва виразно виявляється в маршах, покликаних вселяти бадьорість у крокуючі колони бійців.

Сугестивна функція мистецтва набуває особливо важливої ролі в напружені, важкі години випробування долі і життя народу. Так було в період Великої Вітчизняної війни. Один з перших зарубіжних виконавців Сьомої симфонії Д. Шостаковича - С. Кусевицький зазначав: «З часів Бетховена ще не було композитора, якій міг би з такою силою впливу розмовляти з массами». В поезії цього часу, у впливовості слова, його знакових смислах відроджуються такі стародавні форми, як заклинання, прокляття, заповіт тощо.

Установка на сугестивний вплив характерна і для лірики цього періоду. Прикладом цього може бути широковідомий вірш К. Симонова «Жди меня».

В 12 рядках вісім разів повторюється як закляття слово «жди». Усе смислове значення цього повтору, уся його сугестивно-логічна дія відображена у фіналі вірша:

Не понять не ждавшим им.

Как среди огня

Ожиданием своим

Ты спасла меня.

Автором була відображена думка, дуже важлива для мільйонів розлучених війною людей. Солдати посилали ці вірші додому своїм коханим.

Впливова сила мистецтва подібна до виховної, але не співпадає з нею. Особливо великого значення сугестивна функція мистецтва набуває в напружені періоди історії.

Естетична функція (мистецтво як формування творчого духу і ціннісних орієнтацій). Естетична функція не замінює специфічні властивості мистецтва, до яких відносяться: формування естетичних смаків, здібностей і потреб людини; формування ціннісних орієнтацій людини у світі, пробудження творчого начала особистості та бажання творити за законами краси. Таким чином, мистецтво пробуджує в людині художника. Мова йде про діяльність людини, співвіднесену з внутрішньою мірою кожного предмету, тобто про освоєння світу за законами краси. Створюючи навіть утилітарні речі (стіл, люстру, посуд), людина піклується не лише про корисність, а й красу будь-якої речі. Недаремно існує думка, що першими художниками на землі були гончарі. У мистецтва відсутня монополія на красу. За її законами створюється більшість того, що виготовляє людина. А для цього їй необхідне відчуття прекрасного, яке формується під впливом різних видів мистецтва.

Естетична функція мистецтва забезпечує соціалізацію особистості, формує її соціально-творчу активність. Ця сутнісна функція пронизує і дублює вплив усіх форм суспільної свідомості на всі інші функції самого мистецтва

Таким чином, мистецтво – це унікальний механізм культурної еволюції, воно є найдоступнішою формою засвоєння знань формування цінностей та ідеалів. Мистецтво – це самосвідомість культури. Сутність мистецтва можна визначити як самодостатньо самоцінність, модель якої творить індивідуальність художника у повноцінному мистецькому творі. У наш час на основі інтеграції мистецтв виділяються такі види мистецтва, як мистецтво синтетично та віртуальне. До основних функцій відносять рекреативну, світоглядну, художньо-концептуальну, виховну, сугестивну та естетичну.