2. Благодійність, соціальна відповідальність

Благодійність – діяльність, за допомогою якої приватні ресурси добровільно розподіляються їх власниками з метою допомоги бідним, а також для вирішення суспільних проблем і вдосконалення умов суспільного життя. Люди, які потребують допомоги, це не тільки бідні, а ще ті яким невистачає на проекти, культурні, професійні, громадські задачі.

Приватні ресурси можуть бути: фінансовими, матеріальними, енергія людей. Існують різні погляди на благодійність:

1)благодійність немає сенсу і є аморальною, тому що а) це різновид бізнесу; б) інструмент ідеологічного і політичного впливу; в) засіб розваги для богатих, бо велика помпезність потребує великих грошей і вони більші ніж ті, що йдуть для бідних.

2)благодійність має тісний зв’язок з владою, а саме з владою церкви, яка говорить про милосердя. Хто збироє милостиню, той розподіляє її і тому має владу.

3) благодійність і милосердя існують для того, щоб мати похвалу від сучасників та залишитись у пам’яті нащадків.

4) заходи з благодійності не обкладаються податками.

5) благодійність направлена на послаблення протистояння між бідними і заможними, зняття соціальних конфліктів, у неї соціально компенсуюча роль.

6) благодійність необхідна, але потрібно щоб кількість бідних постійно скорочувалось, вона неповинна підривати індивідуальне працьовитість і здібності людини до самозабезпечення.

На прикінці ХХ століття зростає інтерес до поняття «корпоративна соціальна відповідальність» та актуалізуються проблеми соціально-відповідальної поведінки бізнесу. Багато компаній не тільки витрачали кошти на благодійність, а ще й публікували соціальну звітність, займались соціальним інвестуванням, брали участь в спонсуванні переможців конкурсів, ярмарків соціально-значущіх проектів.

Соціально-відповідальна поведінка є важливим аргументом в конкурентної боротьбі на ринку капіталів. Соціальна звітність дає змогу почувати себе комфортно партнерам та інвесторам, які відслідковують витрати компанії та оцінюють ефективність використання ресурсів компанії.

Концепція корпоративної соціальної відповідальності (КСВ або corporate social responsibility CSR), її різноманітні інтерпретації є досить відомими на Заході. Принято вважати, що однією з перших спроб реалізації принципів соціальної відповідальності була соціальна програма Генрі Форда. В роки економічної кризи 20-30 р.р. ХХ століття в США, він проголосив принцип високої зарабітної плати і низьких цін на свій кінцевий продукт, щоб робітники його заводів мали змогу купувати автомобіль, який вони виробляли (їх тоді було 600 тисяч). Це дозволило йому зберегти виробництво. Особливу увагу Форд приділял виробничим робітникам, бачив в кожної людині компаньона і партнера. На його думку, як що робітник почуває себе наче господарь на виробництві, то він і працювати буде високою ефективністю.

Росповсюдження поняття «соціальна відповідальність» відбувається на прикінці ХХ століття і як вважають провідні спеціалісти, практична значущість соціально-відповідальної поведінки значно зростає, і визначає обличчя сучасної успішної компанії. І сьогодні можна контантувати, що концепція корпоративної соціальної відповідальності вже сформувалась.

В процесі еволюції концепції корпоративної соціальної відповідальності сформувались три її основні інтерпретації:

- Перша і найбільш традиційна (класичний підхід) підкреслює, що єдина відповідальність бізнесу – це збільшення прибутків для своїх акціонерів.Таке бачення було проголошено нобелевським лауреатом з економіки Милтоном Фридманом (Milton Friedman) в 1971р. Його теорія має назву теорія корпоративного егоїзму. Основним недоліком класичного підходу вважається обмеженність часом. Якщо компанія у короткостроковому періоді несе додаткові витрати, то в довгостроковому виграє від поліпшення корпоративного іміджу, розвитку відношень з місцевою спільнотою. До того М. Фридман відмітив: «Боротьба з бідністю функція не приватного бізнесу. Це справа держави. Наша справа – заробляти гроші для акціонерів і клієнтів в межах закону. Інших обов’язків у нас немає. Ми сплачуємо податки і більше нічого невинні нікому, окрім Бога та совісті». На думку Фридмана, менеджери, які мають інші цілі, ніж максимізація прибутків, присвоюють собі роль необранних творців політики. Тобто немаючи легитимного права і достатньої компетенції, менеджери намагаються вирішувати питання і визначати шляхи розвитку суспільства, а цим повинні займатись політичні діячи.

- Друга точка зору, отримала назву теорії корпоративного альтруїзму, вона протилежна теорії М.Фридмана і з’явилась одночасно з його публікаціями. Бізнес повинен нетільки думати про зростання прибутків, а ще й приймати участь у рішенні проблем суспільства, підвищувати якість життя громадян і суспільства і зберігати навколишнє середовище. Автором цієї теорії є Комітет з економіного розвитку. Наголошується, що компанії неможуть відійти від соціальних проблем, бо вони є відкритими системами, які беруть участь в лоббіюванні законів, є спонсорами різних партій та інших суспільних об’єднань.

- Третя позиція є однією з самих сильних «центриських» теорій, теорія «разумного егоїзму» (enlightened self-interest). Головна думка в тому, що соціальна відповідальність бізнесу – це просто «хороший бізнес», бо скорочує довгострокові збитки прибутків. Витрати на соціальні та благодійні програми скорочують поточний прибуток, але в довгостроковій перспективі створюють вривабливе соціальне оточення отже і сталий прибуток. Благодійні програми сприяють зниженню податків на законих підставах і ще дають добрий ефект публічності. Саме в цьому і полягає основний мотив соціальної діяльності компанії.

Окрім названих теорій в 90-х роках ХХ століття почав формуватись інтегрований підхід до соціальної відповідальності, в рамках якого благочинна і соціальна активність компаній стала концентруватись навколо будь-якої певної області, яка була безпосередньо зв’язана з основним напрямом діяльності організації. Такий підхід до розуміння смислу соціальної відповідальності отримав назву соціально-значущих напрямів діяльності (Socially anchored competences). Цей підхід пом’якшує суперечності між інтересами компанії та суспільства, використовуя увесь набір інструментів компанії і соціальні програми не розглядаються як неефективні витрати.

Таким чином можна відслідкувати три основних етапи становлення соціальної відповідальності бізнесу:

- Перший етап (60-70 рр. ХХ ст.) характеризується розквітом філантропії та благочинності. Ділова і соціальна активність розмежованні. Допомога надається переважно в натуральній та грошовій формі на основі особистого пріоритету керівника.

- Другий етап (середина 70-х – початок 80-х рр. ХХ повст.) зв’язан зі становленням так званої стратегічної філантропії, коли бізнес починає пов’язувати рішення соціальних проблем зі стратегічними цілями корпорації.

- Третій етап (кінець 80-х рр. ХХ ст. по цей час) зростання соціальних інвестицій, об’єднання зусилль комерційного, некомерційного та державного секторів для рішення конкретних соціальних проблем суспільства.

Сьогодні єдиної точки зору на концепцію корпоративної соціальної відповідальності бізнесу не існує. Деякі вчені сприймають соціально відповдальну поведінку попри все в етичному сенсі, інші як концепцію юридичної відповідальності. Так, на думку М. Палацци і Дж. Статчера соціальна відповідальність несе в своєї основі філософію чи образ відношень між підприємницьким колом і суспільством.

Річард Кох розуміє корпоративну соціальну відповідальність як зобов’язання компанії перед суспільством в цілому і перед населенням регіону, в якому вона знаходиться.

Точка зору Ю.Ю. Петруніна і В.К. Борисова полягає в тому, що соціальна відальність відрізняється від юридичної. Це добровільний відгук на соціальні проблеми з боку організацій. До проявів соціально відповідальної поведінки відподносяться: благочинність; розвиток корпораціями соціальних програм, направлених на підтримку місцевої спільноти; додаткова інформація про продукцію компанії та ін.

Згідно позиції А. Керолла, корпоративна соціальна відповідальність містить в собі багато рівней і її можливо показати у вигляді піраміди. Економічна відповідальність лежить в основі піраміди і безпосередньо визначається базовою функцією компанії на ринку, як виробника товарів та послуг, які задовольняють потреби споживачів і відповідно здобувати прибутки. Юридична правова відповідальність розуміє необхідність бізнесу бути законослухняним в умовах ринкової економіки, відповідність його діяльності очікуванням суспільства, зафіксованих в правових нормах. Етична відповідальність, в свою чергу, потребує від ділової практики співзвучності очікуванням суспільства, які не обумовлені в правових нормах, але засновани на існуючих нормах моралі. Філантропічна відповідальність підштовує компанію до участі в реалізації соціальних програм, які спрямовані на підтримку та розвиток добробуту суспільства. Остання найвища екологічна.

Таким чином, корпоративна соціальна відповідальність – це зобов’язання бізнесу здійснювати добровільний внесок в розвиток суспільства, включаючи соціальну, економічну і екологічну сфери, прийняте компанієй більш того, що потребує закон і економічна ситуація.

У 80-х р. ХХ століття проводились активні пошуки з приводу практичної реалізації принципів корпоративної соціальної відповідальністі і це знайшло своє втілення в комплекній «синтетичній» моделі, яка вібрала в себе всі попередні концепції як елементи. Загальна модель повинна була розкривати взаємодію різних суб’єктів і демонструвати яким чином її елементи відповідають один одному. Найбільш вдалою виявилась модель, яка втілювалась у концепції «корпоративної соціальної діяльності» (corporate social performance). В її розробці брали участь ряд провідних вчених, але остаточний варіант належить Д. Дж. Вуд. Ця модель повністю відповідає управлінському сприйняттю, її основна ідея: принципи корпоративної соціальної відповідальності втілюються в принципах корпоративної соціальної сприйнятливості, вони в свою чергу ведуть до вимірюваних результатів відповідної корпоративної поведінки.

Концепція дала можливість ефективно встроювати ідеї соціальної відповідальності в управління компанієй, а головне - інтегрувати корпоративну соціальну відповідальність в корпоративну стратегію. Сучасні погляди на КСВ значно збагачені цією концепцією, вона дає можливість далі розвивати наукову область, що вивчає відносини бізнесу і суспільства.

Дуже часто в джерелах інформації на спеціалізованих сайтах соціальна відповідальність трактується як зобов’язання бізнесу, обранне їм самостійно, що полягає в підтримці сталого економічного розвитку через роботу з працівниками та їх сім’ями, місцевою спільнотою і суспільством в цілому з метою поліпшення якості життя шляхом дій, що корисні як для самого бізнесу так і для розвитку суспільства.

КСД з філософськими та соціально-політичними елементами найбільш вдала і краще підходить до реальної ситуації. Вона інтегрує «нормативний» та «позитивний» підходи, але теж потребує значного допрацювання, з урахуванням нових суспільних обставин.

Незважаючи на велику кількість підходів, які відображають важливі аспекти даного поняття, всеж не вичерпують всієї різноманітності підходів до змісту корпоративної соціальної відповідальності. Існують закономірні труднощі: на практиці кожна компанія, корпорація трактує КСВ як їй буде вигідно і зручно в конкретній ситуації. Бізнес сам вирішує чи буде КСВ «певними обов’язками», а може вона буде «специфічною діяльністю», чи буде «внеском в розвиток суспільства» і т.п. Тому процес інтеграції в логічну послідовну стратегію значно ускладнюється. Теоретичні концепції не підкріплюються практикою. Тому треба вдосконалити існуючи концептуальні підходи з урахуванням сучасних економічних обставин та потреб бізнесу і суспільства.

Компанії, які націлюються на довгострокові перспективи не можуть нехтувати заходами з соціальної відповідальності, бо вони працюють в суспільному оточенні, а не на окремих островах. Вони намагаються створити собі імідж соціально відповідальної компанії. Іх соціальна відповідальність полягає в тому, що компанії намагаються виправдати очікування суспільства по відношенню до своєї продукції чи послуг і одночасно формуют високі суспільні стандарти, вносячи таким чином, внесок в підвищення якості та рівня життя в країні.