logo search
Nikiforova_L_A_KULTUROLOGIYA_ETIKA_ESTETIKA

3. Естетична думка України

Вперше естетичні ідеї в Україні відображені в трактатах періоду Київської Русі – «Ізборниках» 1073 і 1076 років, «Повчанні» Володимира Мономаха, а також в «Повість временних літ» Нестора і «Слово о полку Ігоревім». У Х – ХІ ст. естетична думка була емоційна, підкреслювала «переживання серця». Особливе місце в естетиці цього часу займає символ Софії - Премудрості Божій.

Важливу роль в розвитку вітчизняної естетики зіграла праця «Слово про красу», де порівнюється краса фізична і краса духовна. У «Повість временних літ» приділена увага розкриттю естетичних цінностей мистецтва, народних традицій і побуту. У «Слово о полку Ігоревім» естетичне спирається на фольклорні традиції. У часи Київської Русі існувала високо поетична література в розмаїтості жанрів: агіографічні твори, літописи, повчання. Мистецтво Х – ХІІІ ст. було одним із найвизначніших досягнень європейської християнської культури. Такі його шедеври, як Софійський собор, Києво-Печерська лавра, «Слово о полку Ігоревім» та інші, визнані ЮНЕСКО культурними надбаннями всесвітньо-історичного значення. Це мистецтво започаткувало міцні традиції, які, незважаючи на страшні випробування часів татаро-монгольської навали, дали змогу не тільки зберегти етнокультурну ідентичність українців і пронести її крізь «темні» віки національної історії, а й створити підґрунтя для нового національно-культурного піднесення.

У ХІІІ-ХV ст. естетичне знання тісно переплітається з етичним і релігійним розумінням людини. Естетика спирається перш за все на духовні цінності. На рубежі ХV-ХVІ ст. серйозний вплив на духовне життя України робила філософська концепція, створена в Острожській академії. Найповніше вона виражена в працях Івана Вишенського. Як у теорії, так і в буденному житті І.Вишенський обстоював ідеї аскетизму, самозречення. В навколишньому світі має панувати необхідність, обов’язок, які ставляться вище язичницької потреби краси та мистецтва. Світосприймання І.Вишенського – послідовне протиставлення християнської етики і язичницького світосприймання ідеалів Святого Письма і художньо-естетичних ідеалів суворої необхідності й радості життя.

Особливе місце в історії української естетики належить Києво-Могилянської академії. Значний внесок в українську естетику був зроблений Ф.Прокоповичем (1681-1736). Зосередивши свою увагу на проблемі краси, він розглядав красу людини як гармонію духу і тіла. Прокопович також вважав, що поетика впливає на розвиток таких здібностей людини, як відчуття прекрасного, стилю, фантазії, уяви.

Друга половина ХVІІІ ст. пов'язана з діяльністю Г.С.Сковороди (1722-1794). Його естетичні погляди перекликаються з філософськими, етичними і поетичними ідеями. Роздуми українського філософа завершуються створенням філософії серця, однією із складових якої було естетико-художнє пізнання світу. Особливе значення мають ідеї Сковороди про єдність краси, добра, блага, істини. Саме у об'єднанні цих станів, на думку філософа, відбувається етично-естетичне самоствердження людської суті.

У ХІХ столітті з новаторськими естетичними ідеями виступив Т.Г.Шевченко (1814-1861). Він приділяв значну увагу питанням специфіки прекрасного, суті художнього процесу, соціальній значущості мистецтва.

Відомий композитор, фольклорист і музикознавець П.Сокальський (1832-1887) займався дослідженням естетичних проблем музичної критики, національних особливостей музичної творчості, прагнув розкрити співвідношення музичної психології і естетики. Олександр Потебня (1835-1891) виступив основоположником лінгвістичної естетики.

На рубежі ХІХ-ХХ ст. розвиток естетичної думки в Україні асоціюється з літературою та іменами - І.Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, О. Кобилянського, В. Винниченко та ін. Одні з них свої естетичні погляди висловлювали опосередковано (у есе, листах, щоденниках, автобіографіях). Інші працювали як учені, і їх наукова спадщина не менш важлива для естетики України, ніж художня творчість.

Особливе значення має теоретична спадщина Івана Франка (1856-1916), зокрема, його робота «З секретів поетичної творчості». Дослідження І.Франка з'єднало в собі етичні та естетичні аспекти буття. Оперуючи низкою усталених щодо естетичної традиції визначень: пам'ять, чуття, фантазія тощо, він водночас збагачує словник естетики, запроваджуючи в науковий обіг новий термін – «смисл». Це поняття багатоаспектне і має значний науковий потенціал, що дає змогу тлумачити його у кількох аспектах. І.Франко збагатив науку ідеями, присвяченими вивченню природи художньої свідомості, соціальних і психологічних основ творчості.

У розвитку естетичної думки України в першій половині ХХ ст. значну роль зіграли видатний діяч і теоретик мистецтва Лесь Курбас (1887-1942) і Микола Хвильовий (1893-1933), який цікавився проблемами естетичної культури. Через всі сфери діяльності Л.Курбаса проходить його розуміння української культури в контексті загальноєвропейських процесів. З його ім'ям пов'язано створення славетного театру «Березіль». Л.Курбас не тільки був видатним режисером, а і створив школу театрального мистецтва, викладаючи своїм студентам і такі науки як філософія та естетика. Крізь усі сфери діяльності Курбаса виразно проходить його розуміння української культури в контексті загальноєвропейських процесів.

М.Хвильового більше цікавила проблема естетичної культури, яка розглядалася як явище самодостатнє, центром якого повинно стати елітарне, високе мистецтво і специфічний шлях розвитку української літератури і мистецтва на основі романтизму.

Гнат Хоткевич (1877-1938) – відомий український письменник, актор, театрознавець, літературний критик, а також естетик. Він робить об’єктом своєї уваги естетичні проблеми, зокрема розуміння краси, цінності, а також ролі й значення життєвих спостережень і переживань митця для формування переконливого морально-етичного підґрунтя, завдяки якому відтворюється логіка поведінки героїв конкретного твору. Естетика Г.Хоткевича будувалася на спробах співіснування реалізму й модернізму, раціоналізму й містики, традиціоналізму й декадансу.

У другій половині ХХ - початку ХХІ ст. з’являються праці українських авторів, в яких безпосередньо аналізуються проблеми естетичного (П.Гаврилюк, А.Гордієнко, В.Коршенко, К.Шудря і ін.) Важливу роль в розвитку естетики зіграли праці Б.Кубланова «Естетичне відчуття та мистецтво», І.Іванова «Практика і естетична свідомість», В.Баленко «Естетичне і природа».

Значний внесок у розвиток вітчизняної естетичної думки внесли В.Мазепа («Художня творчість як пізнання»), А.Канарський («Діалектика естетичного процесу: діалектика естетичного як теорія чуттєвого пізнання»), О.Фортова («Про діалектичну єдність морального та естетичного»), М.Гончаренко («Геній в мистецтві і науці»).

Осмисленню і оцінці української естетики присвячена праця І.Іваньо «Нарис розвитку думки України». Естетиці праці – дослідження Д.Кучерюка «Естетика праці». Складні проблеми існування мистецтва в сучасному культурному просторі піднімає В.Панченко в роботі «Художня творчість у контексті культури». Л.Левчук присвячує свої дослідження проблемам культури і естетики.