Кирило стеценко

(1882 - 1921)

Серед учнів і творчих «спадкоємців» М.Лисенка особливе місце належить Кирилу Григоровичу Стеценку. Його творча особистість була напрочуд багатогранною, а коло художніх інтересів охоплює й драматичні, і глибоко ліричні, і жартівливі, і сумовиті образи. Його однаково цікавила і далека античність, і історія рідного народу і його бурхливе сьогодення, і всюди він досягав переконливості виріження.

Як і багато видатних українців, Стеценко походив з селянського роду. Він народився 12 травня 1882 р. у селі з поетичною назвою Квітки, що на Київщині. Батько його був маляр-самоук, і, мабуть, від нього успадкував майбутній композитор чутливу, поетичну натуру. Початкову освіту він здобував у своєму ж таки селі, у церковно-приходській школі. Його гарний звучний голос та неабиякі музичні здібності привернули увагу вчителя-дяка, і той заохотив хлопчика продовжувати навчання. На щастя, мати мала в Києві родичів, тому й привезла його, десятирічного, до столиці, а там віддала в бурсу при Софійському соборі. Вчився К.Стеценко дуже добре, тож по закінченні бурси продовжив навчання в духовній семінарії, поруч з богослов’ям опановував основи церковної музики, співав у хорі, потім став його керівником, підробляв і в хорі Михайлівського монастиря.

Доля звела його в 1899 р. з Миколою Лисенком, котрий теж звернув увагу на непересічний талант юнака і запросив його співати та допомагати диригентові розучувати партії зі студентським хором Київського університету, де Лисенко був керівником, брав його разом із хористами в концертні мандрівки по Україні. Перші музичні враження були нерозривно пов’язані з народною і церковною музикою, тож і перші композиторські спроби К.Стеценка - це обробки народних пісень та духовні твори, які він написав ще в стінах семінарії та під час подорожей з М.Лисенком.

Допитлива і вимоглива до себе вдача змушує митця весь час вдосконалюватись і поглиблювати свої музичні знання. Вже по закінченні духовної семінарії (1903), працюючи вчителем співів у Київській церковно-учительській семінарії та жіночій гімназії він паралельно з роботою навчається в музичному училищі⁹⁸, потім у музично-драматичній школі М.Лисенка, де вивчає основні теоретичні предмети, необхідні для професійного композитора. Загалом він вчився з перервами в професійних музичних закладах 14 років (1903 - 1917).

Як згадують його численні учні, сам при тому був прекрасним педагогом, уважним, дотепним, доброзичливим і разом з тим вимогливим. Його заняття з хором здобули йому повагу серед київської інтелігенції та сприяли і власній творчості. Найбільша кількість композицій (понад п’ятдесят, серед них п’ять кантат⁹⁹, Літургія, Панахида пам’яті М. Лисенка) написана митцем саме для хору. Незважаючи на постійні матеріальні нестатки, необхідність утримувати численну родину, випадкові заробітки, К.Стеценко не покидає творчості й весь час дуже плідно працює як композитор. Його творча спадщина передусім вбирає в себе всі найважливіші для українського мистецтва теми, образи, жанри та форми продовжуючи багатовікову традицію, а насамперед здобутки його вчителя. М.Лисенка. Чи в операх, чи в музиці до театральних вистав, чи в кантатах, хорах, духовних творах, чи в романсах - автор завжди природно вплітає в музичну мову знайомі й близькі звороти української пісні, церковних наспівів.

Незважаючи на вірність класичним традиціям вітчизняної культури, К.Стеценко вносить в свою творчість багато нового, експериментального, породженого пошуками ХХ ст. Так, він уперше в українській музиці створив монодраму¹⁰⁰, та ще й на античний сюжет, переспіваний Лесею Українкою, - «Іфігенія в Тавриді», звернувся до незвичних для музики попередніх епох гостросатиричних тем у хорах («Цар Горох» на вірші ), відчув подих нового мистецького стилю - символізму в пізніх романсах на вірші Максима Рильського.

По-новому втілив К.Стеценко й оригінальну ідею свого вчителя М.Лисенка – створення дитячих опер. Він творчо й плідно продовжив цю його традицію і переніс на сцену сюжети інших українських народних казок, написав опери «Івасик-Телесик» та «Лисичка, Котик і Півник». Разом з тим він глибоко осягнув зміст українського поетичного слова і зміг втілити в звуках своє неповторне розуміння поезії Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Спиридона Черкасенка.

Попри скрутні життєві обставини, злидні, що переслідували його в трагічний і голодний післяреволюційний час, К.Стеценко був сповнений розмаїтих творчих планів та задумів. У ці роки виникає один з його найцікавіших творів – Літургія, що призначалася для української автокефальної церкви. На жаль, тяжка хвороба, яка зненацька захопила його в голодні пореволюційні часи, - черевний тиф - перервала раптово життя композитора в молодому віці.

К.Стеценко помер у 1921 р., не доживши й до сорока років.