Українська музична культура 50-х рр.

Розвиток української музики після Другої світової війни відзначався винятково складними умовами свого становлення. З одного боку, сталінське «керівництво культурою» накладало важкий відбиток на творчу фантазію, сковувало свободу творчості. Тоді, як західноєвропейське музичне мистецтво шукає власні, невторовані шляхи розвитку, відповідні духові часу, то в Україні, як і в усьому колишньому СРСР, музика мала виключно «ідеологічну» функцію, що значно знижувало її художній рівень. Лише нечисленні твори п’ятдесятих років заслуговують на увагу й сумірні з досягненнями класичної спадщини, що цілком зрозуміло. У той час, як вітчизняна культура початку сторіччя інтенсивно засвоює нові естетичні напрямки, перевтілює їх на грунті власних традицій, то соціалістичний реалізм, визнаючи лише «партійність» та «народність» мистецтва, позбавляє композиторів їх власної індивідуальності й права на художній експеримент. Ось чому в таких задушливих умовах «виживають» ті жанри, які за своєю природою є більш демократичними і невибагливими в сенсі професіоналізму.

Саме тому над п’ятдесятими роками в українській музичній культурі можна сміливо ставити позначку: «пісенна епоха». Справді, якщо б не ліричні, чутливі пісні Платона Майбороди, Анатолія Кос-Анатольського, Євгена Козака, дещо пізніше – Олександра Білаша, то можна було б говорити лише про окремі, випадкові, і то вкрай нечисленні зразки професійної музики, прийнятні з художньої точки зору. Серед них - балет Віталія Кирейка «Лісова пісня» за мотивами п’єси Лесі Українки, деякі фортепіанні твори Ігоря Шамо, пізні твори Бориса Лятошинського, Миколи Колесси. Вони визначають певний належний фаховий рівень нашої культури. В усьому іншому доробок композиторів того періоду видається своєрідним анахронізмом¹⁴⁹.

Пісенна творчість композиторів того періода відзначається переважаючою ліричністю, наспівністю, легкими для запам’ятовування мелодіями, іноді використовує ритми популярних танців, найчастіше вальсу. Проте навіть в рамках такої загальної характеристики кожен із згаданих митців виявив свою творчу індивідуальність.

Але особливо серед них виділяється Анатолій Кос-Анатольський

(1909 – 1983) своєю близькістю до джерел галицької музичної побутової культури, до старогалицької елегії¹⁵⁰, до співогри з її динамічними музичними номерами. Адже недаремно композитор дуже багато зробив для популяризації творчості своїх попередників, і насамперед у пісенно-хоровій сфері. Серед його пісень особливо розкішною мелодією і щирим почуттям приваблює «Ой, ти, дівчино, з горіха зерня» на вірші І.Франка, в якій чутливі рядки зі збірки «Зів’яле листя» отримують нові експресивніші музичні барви. Мотиви гуцульського фольклору з його яскравими запальними ритмами та інтонаціями знайшли відображення в пісні «Ой піду я межи гори», у хорі «Коломия місто». Цікавим здобутком автора була його музика до вистав Львівського драматичного театру ім. Марії Заньковецької, в якій він зумів передати дотепні, жваві, близькі до розмовної мови інтонації львівської міської пісні тридцятих років.

Близький по духу до творчості А.Кос-Анатольського, але більше тяжіючий до буковинського та бойківського регіонального фольклору його сучасник Євген Козак (1907 - 1988). Успіх і визнання принесли йому передусім хорові твори, пісні «Вівчарик» на сл. Григорія Коваля, «Верховино, мій ти краю» на народний текст, а також численні обробки буковинських та галицьких народних пісень.

Важко уявити собі пісенний побут України 50-х років без творів Платона Майбороди (1918 - 1995). Його задушевні, сповнені сердечного тепла пісні, такі як «Київський вальс», «Пісня про вчительку», «Пісня про рушник», до сьогодні не втратили свого художнього значення. Учень Л.Ревуцького, палкий прихильник української класики, насамперед М.Лисенка та М.Леонтовича, Платон Майборода зумів перейняти такі прикметні риси національного вокального стилю, як багатство мелодичного розвитку, м’які ліричні барви, і пристосувати їх до естрадного стилю свого часу.

Лише після «хрущовської відлиги», на початку 60-х рр. українська професійна музика починає звільнятися від жорсткого диктату соціалістичного реалізму і шукати власного шляху.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ:

1. Чому в українській музиці 50-х рр. відбувається певний спад? Якими історичними причинами це зумовлено?

2. Який жанр цих років виявляється найбільш «пристосованим» до духовних запитів?

3. Хто найяскравіше представляє жанр пісні в західноукраїнському регіоні та які традиції у ній розвиває?

4. Які регіональні фольклорні тенденції використовує в своїх піснях Євген Козак?

5. Чому пісні Платона Майбороди витримали випробування часом і зберегли свою художню цінність?