Камерна симфонія № 3

Цей твір належить до тих, котрі одразу, з першого виконання, полонили серця слухачів і отримали стійку й заслужену популярність. Її дещо незвичний, як для симфонії, склад – флейта і дванадцять струнних інструментів – змушують пригадати вишукану атмосферу придворного концертування кінця ХVІІ – поч. ХVІІІ ст.¹⁷³, але такий камерний склад призначається композитором для вираження сильних і драматичних емоцій. Цікаво, що в естетиці тієї давньої доби тембр флейти характеризувався, як “печальний і сумовитий”¹⁷⁴. Станкович знаходить у ньому вражаючу подібність до задушевного голосу нашої сопілки і досить охоче підкреслює цю подібність. Для композитора солюючий інструмент – це зворушливий голос душі самотньої людини, що загубилась у вирі юрби.

Два музичні образи весь час стикаються в стислій за розмірами одночастинній симфонії – ніжний жалібний наспів флейти (в її мелодії часто вчуваються інтонації українських народних голосінь) і неспокійне, тривожне пульсування струнних інструментів. Стиснений до краю час розгортання нагадує чергування кінокадрів з їх стрімким перебігом подій, раптові “спалахи” гучності, гострі акценти відображають напружений подих сучасності, але побачені митцем крізь призму старовинного концерту, що надає симфонії особливого значення “діалогу між сторіччями”, перекидає місток між епохами, в яких так багато спільного... Поступово Є.Станкович додає до основного, драматичного, ще один образ – лагідний, просвітлений, котрий переводить дію зовсім в іншу площину: це світ лагідних мрій, спокійного спостереження. Цей образ можна визначити як пастораль,¹⁷⁵ оскільки він близький також до пісенних обрядових наспівів. Крім того тут помітні певні звукозображальні ефекти, що теж імітують звуки природи. Фолькльорні риси мелодії нагадують про стародавні язичницькі обряди, в котрих обожествлявся довколишній світ.

Проте цей стан спокою і гармонії триває недовго. Раптово вривається тривожний ритм початкової теми струнних інструментів, і розпочинається наступний етап розвитку – етап зіткнення двох світів: енергійно-агресивного, що належить до реальності, і яким розпочинався твір, і пасторалі, котра відображає недосяжний ідеал душевного спокою, врівноваженості й досконалості, і тут у протиставленні з жорстокістю і похмурістю попередніх епізодів виділяється напрочуд рельєфно і яскраво. Та перший “персонаж” інструментальної драми неухильно і поступово витісняє мрійливий і делікатний образ, він наче зникає, розчиняється в потоці наступаючих кроків реальності. Дисгармонійний, цілком немилозвучний акорд (всі дванадцять звуків хроматичного звукоряду зібрані в єдиний “пучок”), розкиданий по всіх інструментах, символізує трагічний злам.

Після того вже жодна музична тема не з’явиться такою, як раніше. Навіть і енергійний поступ початкової мелодії зазнає істотних змін, в ньому підкреслюються несподівані “збої”, наче тривала боротьба знесилила і її. Жалібний голос флейти на цьому тлі сприймається як запитання без відповіді, зітхання, викликане глибоким сердечним болем.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ:

1. Який жанр є основним у доробку Є.Станковича?

2. Які сценічні твори він написав?

3. Яке коло образів притаманне творчості композитора?

4. Які програмні назви носять його симфонії?

5. На протиставленні яких образів побудована Камерна симфонія № 3?

6. Як можна в загальному окреслити розвиток подій в “інструментальній драмі” симфонії?