16. Естетична основа поем Гомера і родовий світ

“Іліада” розповідає про облогу міста Трої, або Іліона, “Одіссея” змальовує повернення додому славетного героя Одіссея після того, як Іліон було зруйновано. Поеми правили за кодекс моралі античного світу, їх вважали взірцем прекрасного.

Світ, що постає з поем Гомера – це суспільство періоду розкладу первісно-родової організації та становлення рабовласницького ладу.

Традиції епічної поезії стародавніх греків утвердилися задовго до Гомера. Вони закріплюють властиві епосу [51] певні художні й стилістичні прийоми, які Гомер широко використовує. Але, відбиваючи ідеологію общинно-родового устрою, він уже сприймає усе те нове, що з'являється в суспільстві у зв'язку з розкладом цього устрою, появою нових соціальних відносин. Тому епічний митець відображає і складність відносин окремих осіб у суспільстві, і політичні пристрасті, що починають потрясати суспільство. Це вже не нечулий аед, який лише спостерігає і з об'єктивною байдужістю фіксує чи констатує події, не висловлюючи свого ставлення до них і не коментуючи їх. Зовні складається враження, що людські хвилювання і турботи чужі й Гомеру, поет ніби розчиняється у грандіозних подіях і величних учинках могутніх героїв. Проте це враження оманливе, а спокій автора виявляється тільки удаваним. Уже навіть на початку XX ст. окремі вчені, як і раніше, бачили в Гомері примітивного літописця казкових подій з дитячим сприйняттям навколишнього світу. Проте докладний і об'єктивний аналіз його творів свідчить, що ця проблема неоднозначна і набагато складніша. Віяння нового часу, початок кризи олімпійської релігії приводять до змін у ставленні поета до традиційних уявлень чи то в соціальній, чи моральній, чи релігійній сферах. Гомер часто втрачає епічний спокій і вустами своїх героїв висловлює ставлення до зображуваних подій, учинків богів та героїв. Він критично підходить до політики родової аристократії, позиції олімпійців. Гомера називають співцем героїки, але разом із тим у його поемах трапляється багато епізодів, де звучать антивоєнні мотиви, засуджуються війни, яким протиставляється мирне життя, прославляються мирні професії людей. Узявши все краще, що було вироблено до нього народними співцями, Гомер і в їхні засоби вніс багато свого, збагатив їх тонкощами неповторної майстерності.

Змальовуючи криваві картини війни, Гомер-гуманіст разом з тим інколи дуже різко засуджує всякі прояви жорстокості, звірячого ставлення до суперника, глузування з переможеного. Ахілл - улюблений герой Гомера, але коли він, убивши Гектора, починає знущатися з його тіла, тон поета різко змінюється, вустами інших героїв він його засуджує. Навіть Аполлон, який славився своєю жорстокістю, обурений дикою поведінкою Ахілла. Симпатії Гомера тут явно на боці переможеного Гектора, а не звитяжця Ахілла, який б'ється заради помсти, а троянець гине, захищаючи своє рідне місто. Гостро критикує поет і «вождя народів» Агамемнона за його пихатість, несправедливі вчинки і зневагу до простих воїнів. Антивоєнні тенденції Гомера виявляються і в тому, що він ніколи не забуває про мирне життя. «Іліада» - поема про війну, [58] але мрії багатьох воїнів і навіть героїв зосереджені навколо їхніх рідних домівок і повернення до них. Про це думає навіть ініціатор походу Менелай

17. Стильові особливості поем Гомера

Особливості епічного стилю:

1. Строго витриманий оповідний тон; 2. Некваплива докладність у розвитку сюжету; 3. Об'єктивність у змалюванні подій та осіб;

4. Відсутність авторського ставлення. 5. Оповідання через перерахування; 6. Конкретизація; 7. Мальовничість і пластичність;

8. Ретардация; 9. Повтори; 10. Постійні епітети; 11. Використання порівнянь, прийом художнього паралелізму;

12. Закон хронологічної несумісності: дії, що відбуваються одночасно, зображуються як послідовні;

13. Дактилічний гекзаметр.

Цікавим залишком примітивного способу розповіді є і так званий «закон хронологічної несумісності » : дві події , які по суті мають відбуватися одночасно , викладаються не як паралельні , а як відбуваються послідовно в часі , одне за іншим. Закінчивши одну подію , оповідач ; не повертається назад , а переходить до другого події так , як ніби то , про що пізніше розповідається , повинно і відбутися пізніше.

18. Казковий і побутовий елементи в поемі Гомера «Одіссея»

В «Одіссеї», на відміну від «Іліади», широко використовуються пригодницькі, казкові, фантастичні елементи. Одіссей розповідає про морські пригоди, про зустріч із циклопом Поліфемом, про лютих потвор Сциллу і Харібду, про солодкозвучних сирен, що заманюють мандрівників своїм співом.

У своєму домі Одіссею доводиться терпіти образи від знахабнілих юнаків. Пенелопа, дізнавшись про чужинця-мандрівника, запрошує його до себе, щоб розпитати - можливо, той щось знає про долю її чоловіка. Шануючи правила гостинності, вона наказує старій рабині Евріклеї, годувальниці Одіссея, обмити йому [50] ноги, і та по шрамові на коліні пізнає свого господаря та він велить їй мовчати і не відкривати таємницю свого прибуття.

Зрозуміло, що греки займалися тваринництвом, використовуючи м’ясо, молоко, сир як необхідні продукти харчування. Цікаво, що греки не пили вино нерозбавленим (пам’ятаємо: одна з найкращих рис елліна — помірність), в цьому епізоді Одіссей розбавляє вино водою у пропорції 1 : 20. Звичайно, гостинність, повага навіть до незнайомих людей, що завітали в дім,— норма для давніх греків, на відміну від диких циклопів, що не шанують закони.

Годувальниця Одіссея Евріклея власне стає членом родини, управителькою і дає поради Пенелопі. Свинопас-раб Евмей навіть господарює самостійно, за відсутності Одіссея будує дім, нові приміщення для свиней, огороджує подвір'я і поводить себе вільним господарем. Він стає другом і наставником героя, і той [93] сприймає поведінку Евмея як щось цілком зрозуміле і нормальне. Тобто рабство перебуває на тому щаблі розвитку, коли господар ще бачить у рабові людину, може сісти з ним обідати за один стіл, разом із ним виконувати якусь важку фізичну працю. Значно пізніше, вже з установленням рабовласництва, стануться зміни у його психіці: раб перетвориться лише на «знаряддя праці, що розмовляє», йому випадуть на долю найважчі роботи (у срібних копальнях греків працювали виключно раби) і повне безправ'я. Щоправда, і в часи Гомера рабовласник міг суворо розправлятися зі своїми рабами - достатньо пригадати нелюдську розправу Одіссея зі слугою Мелантієм і дванадцятьма служницями, що стали коханками женихів, зрадивши родину свого господаря.