logo
Dokument_Microsoft_Word (4)

31. Художні новаторства драматургії Софокла

Софокл (497 - 408 рр..) Походив з афінського передмістя Колони, був сучасником і гарячим шанувальником Перікла. Софокла називають Гомером грецької драматургії, бажаючи цим сказати, що Софокл так само повно і яскраво відображає «золоте століття» Перікла, як Гомер зобразив у своєму епосі життя, характер та подання епічної Греції. У всіх творах Софокла відчувається така ж свідомість величі і гордості людського генія, як і у вищенаведеній програмній промові Перікла. Ідея долі у Софокла поєднується з прославлянням людського генія, творця і творця матеріальних і духовних цінностей в межах, відведених йому життям. Саме поняття долі в Софокла більш абстрактне, ніж в Есхіла. В останнього доля близька до божества, у Софокла цього немає.

Основна ідея - ідея долі - найповніше виражена в кращій трагедії Софокла «Цар Едіп».Що б не робила людина, вона залежить від сліпої долі. Адже за грецькою міфологією, нитку життя кожної людини тчуть три сліпі Мойри - богині долі.

Софокл намагався у своїх творах об єктивно зобразити ті зміни й конфлікти, що виникали в суспільстві тих часів. Обстоюючи демократію, він осболиво гостро виступає проти тиранії. Саме таким несправедливим правителем і потсає перед нами фіванський цар Едіп (до самовикриття). Значне місце у світогляді Софокла належить релігійним роздумам. Софокл вірить,що лише боги визначають долю людини, але безпосередньо у вчинки людей вони не втручаються. Проте дуже часто прагнення людини заходять у конфлікт із волею богів, і тоді трапляється нещастя, яке сталося з Едіпом. Софокл вважає,що вищою мудрістю для людини є беззастережне виконання волі богів. Зразком такого цілковитого підкорення стає сліпий вигнанець Едіп, який скаржиться на свою долю,але ніколи не звинувачує в цьому богів.

Художні особливості трагедій Софокла:

1) в центрі трагедії – людина, а не бог і не титан; 2) трагедії відзначає ретельна розробка людських характерів. Софокл зображає особистість цільну, глибоку, підкреслюючи не лише позитивні, а й негативні риси (наприклад, в образі Едіпа – нерозважливість, нестримність у гніві); 3) драматург вводить у дію третього актора, посилюється драматизм;4) відбувається скорочення партій хору, а кількість учасників хору збільшується з 12 до 15; 5) Софокл урізноманітнив композицію і техніку трагедії. Обов’язковим елементом його трагедії є пролог, в якому викладається передісторія подій. 6) Софокл першим вводить в театральне дійство живописні декорації; 7) найбільшим нововведенням було те, що він виділив свої драми зі складу трилогії.

З іменем Софокла пов'язане остаточне відокремлення поета від головного актора. Саме Софокл вважається тим драматургом, який увів третього актора. Це зменшило значення хору, центр уваги гля¬дачів був перенесений на індивідуальну психологію героїв і на роз¬виток драматичної дії. З появою Софокла на театральному Олімпі грецька трагедія стала реальнішою, ближчою до життя.

32. Гуманістичне переосмислення міфу в трагедії Софокла «Цар Едіп»

Оскільки ми визначили, що темою трагедії є опис долі Едіпа, то справедливо було б згадати, що основою сюжету всієї трагедії є міф про Едіпа, з якого ми дізнаємося про тяжке життя та трагічну долю юнака. Міф повністю трансформовано у трагедії (окрім декількох моментів, як, наприклад: трагедія закінчується тим, що Едіп просить Креонта подбати про його дочок, не називаючи жодного імені, а в міфі історія продовжується (справедливіше сказати, в трагедіє вона скорочується), і Едіп у супроводі доньки Антігони вирушає до Афін, де сам і вирішує свою долю; про Сфінкса в трагедії згадують лише декількома фразами, називаючи Едіпа «загадок разрешителем», а в міфі набагато детальніше описано зустріч майбутнього царя зі Сфінксом і т.д.). Проте Софокл не ставив за мету переказати давно відомий міф. По-перше, на відміну від міфу, фабула і сюжет не співпадають! Історія в трагедії закінчується тим, з чого вона починалась. Таким прийомом автор створює гострий та захоплюючий сюжет, дозволяючи читачеві ближче познайомитися із персонажами, їхнім внутрішнім світом та ставленням до фатуму та богів і місцем людини у вирішенні власної долі. За своєю концепцією трагедія «Цар Едіп»є антропоцентричною. Ми бачимо, що головний герой абсолютно самостійний у питанні вирішення власної долі. Так, він спробував зазирнути в минуле, щоб дізнатися своє походження, і отримавши відповідь, приймає власні рішення, в яких боги, до речі, не втручаються! Так, вони згадуються, але вони не являються персонажами трагедії і не мають того сакрального впливу на долю людини, як це було в минулі часи.

Софокл вірить, що лише боги визначають долю людини, але безпосередньо у вчинки людей вони не втручаються. Проте дуже часто прагнення людини вступають у конфлікт із волею богів, і тоді трапляється нещастя, яке сталося з Едіпом. До речі, не тільки він сам за себе вирішив свою долю. Згадаймо Іокасту! Дізнавшись жахливу правду, вона вирішила вкоротити собі віку – теж прояв особистої волі людини. Та як би огидно не вчинив Едіп, вбивши рідного батька та вступивши в нечестивий шлюб із власною матір'ю, хор його виправдовує, аргументуючи це тим, що Едіп нічого не знав, Креонт не звинувачує свого товариша у наговорі на нього, а, ніби цього й не було, підтримує Едіпа і погоджується подбати про його дочок. Саме в цьому проявляється високий гуманізм, закладений Софоклом у трагедії.