82. Етичні вчення Стародавнього Сходу

Як відомо, східній культурі притаманні такі риси як міфологічне відношення до світу, канонізовані стилі мислення і діяльності,пріоритет традицій, домінування общинної свідомості, що характерно первісному суспільству.Спільне для усього давньосхідного регіону міфологічне мислення було тісною інтегруючою силою. Міф був поставлений на службу деспотичній східній державі. Міфологічні боги стають втіленням і уособленням нового, уже не общинного, а державного порядку. Взагалі традиції, міфи, канонізовані стилі мислення становлять культурну домінанту Сходу.Слід зазначити й те, що розвиток сільського господарства, ремесла, торгівлі, державності зумовили виникнення у країнах Стародавнього Сходу наукових знань, сприяли поширенню освіти. Саме тут вперше була створена писемність, зародилися фундаментальні та прикладні наукові знання з медицини, астрономії, фізики, математики, хімії, історії, географії, правознавства, виникає література, зростає рівень музичного та образотворчого мистецтва.Характерною особливістю суспільних відносин в країнах Стародавнього Сходу було тривале збереження пережитків родового ладу й сільської общини, що зумовлювало відносний консерватизм суспільного ладу й культури Стародавнього Сходу. В духовній сфері це, зокрема, знаходило вияв в абсолютному пануванні релігії і повільному відокремленні від неї науки. Поруч з цим, внесок, зроблений цивілізаціями Стародавнього Сходу до світової культури, був величезним. Це були перші по-справжньому тверді кроки людини на шляху до опанування і осмислення навколишнього світу та усвідомлення свого місця у ньому.

Одним із важливіших напрямів розвитку етичної думки у Давньому Китаї був даосизм, який, на відміну від конфуціанства, не став провідною релігійною течією Китаю, але завдяки введенню в обіг поняття «Дао» це вчення посіло почесне місце в історії розвитку етичної думки. На думку даосистів, людина, як і весь світ, є закономірним породженням Дао, вона — частка природи, її призначен­ня — крокувати шляхом доброчинності. Це є життя, яке від­повідає природі. Намагання змінити природний лад згубні для людей. Тому головний моральний принцип — «увей», поглиблене спостереження, відсутність будь-якої дії, що суперечить природному процесу, а мудрець той, хто сповідує помірність, спокій, близькість до природи.

Конфуціанство, засноване Кун-Фу-цзі (551—479 pp. до н. е.) (латинізована версія імені — Конфуцій) і поширене його учнями, було китайською державною програмою, її можна охарактеризувати як нормативну програму достойного життя окремої людини та узгодженого життя всіх у су­спільстві. Головне місце в етиці Конфуція займає поняття «жень» («гуманність») — моральний принцип, який потребує поко­ри підлеглих, турботи про суспільні інтереси, повагу до бать­ків і старших за віком.

Джайнізм, заснований в Індії у VI ст. до н. е. у головних етичних положеннях близькій до буддизму. Буддизм, заснований Сіддхартхой Гаутамой (близько 583—483 pp. до н. е.), який після пустельництва отримав ім'я Будда («Просвітлений»), є етичною спадщиною культури Давньої Індії. Буддійські етико-філософські погляди можуть бути зрозу­мілими як універсальна схема дій людини, що морально вдосконалюється. Іудаїзм, засновником якого був Мойсей, розробив один з найдавніших та найпоширеніших кодексів моральної поведін­ки.