46. Основні види комунікації та іх характеристика.

Комунікація - особливий тип людської діяльності, поряд з діяльністю мисленнєвою, трудовою, ігровою та ін.

Іноді спілкування ототожнюють з комунікацією. Але поняття «спілкування» є більш загальним. Комунікацію ж пов'язують з інформаційним зв'язком, хоча термін «комунікація» можна вживати в широкому значенні, як синонім терміну «спілкування» з метою наголошення на процесах соціальної взаємодії.

Роль комунікації в суспільстві визначається її функціями, серед яких виділяють: інформаційну (обмін інформацією); координації взаємодії, пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння повідомлення), емотивну („обмін” емоціями та вплив на емоційний стан людей), пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння повідомлення)та інші.

Соціокультурна комунікація - процес взаємодії між суб'єктами соціокультурної діяльності з метою обміну інформацією, який здійснюється за посередництвом прийнятих в певній культурі знакових систем (мов), прийомів і засобів їх використання.

У культурології розрізняють типи соціокультурної комунікації за трьома ознаками:

за характером суб’єктів комунікації:

міжособистісна

особистісно-групова

між групова

міжкультурна та інші.

За рівнями протікання комунікації

На рівні повсякденної культури

В спеціалізованих галузях (наукова, художня)

В контексті трансляції культурного досвіду від спеціалізованого рівня до повсякденного.

В залежності від типу соціокультурного устрою можна виокремити такі типи соціокультурної комунікації: авторитарно-канонічна (характерна для традиційного або „природньозакритого” суспільства), динамічно-конкурентна (характерна для західного або „відкритого” суспільства) та тоталітарно-бюрократична (характерна для „штучно-закритих” суспільств).

Авторитарно-канонічна соціокультурна комунікація зорієнтована на постійне відновлення головних настанов архаїчної свідомості і побудована за принципом самоцітування, підтримання цілісності наявного міфологічного простору. Культурна інновація в ній можлива шляхом запозичення або нав'язування культурних зразків іншої культури, яке відбувається під час агресії, завоювань та торгівельних контактів.

Динамічно-конкурентна комунікація характерна для демократичних постіндустріальних суспільств. Для неї характерними є інноваційні процеси, швидкоплинність культурних стандартів поведінки, надзвичайно висока роль засобів масової інформації, принципова антиавторитарність культурного простору, конкуренція культурних зразків різних субкультур, плюралізм цінностних орієнтацій.

Для тоталітарного суспільства соціокультурна комунікація таж є важливим механізмом регулювання соціальних зв'язків. Для неї характерним є надмірна ідеологізація інформації, постійне продукування та нав'язування людям міфологій, жорсткий контроль з боку держави за інноваційними процесами в духовній сфері, обмеження діалогу між культурами та цензура засобів масової інформації.

Ю. Лотман запропонував ще одну модель інформаційного процесу в культурі - автокомунікацію. Особливістю цієї моделі є те, що рух інформації здійснюється в системі „Я - Я” і який веде: а) до зміни самої інформації (за рахунок привнесення додаткового або повного коду); б) зміни „Я” (трансформації знань чи свідомості суб'єкту). Механізм передачі інформації в каналі „Я - Я” може бути представлений як накладання формального додаткового коду на мовне повідомлення, яке надає тексту багатозначну семантику з асоціативним значенням.