8.2.4. Україна

Образотворче мистецтво

Кінець ХVІІІ–початок ХІХ ст. в Україні – межа, що пролягла між мистецтвом, яке ґрунтувалося на релігійних засадах, та новим, світським, естетичні настанови якого були пов’язані з реальним, позбавленим схоластичних догм, сприйняттям людини і навколишнього середовища.

У цю добу творили видатні портретисти Дмитро Григорович Левицький та Володимир Лукич Боровиковський, котрі склали славу і російської, і української культури. У їхній творчості відчутний вплив стилістики європейського класицизму (у В.Боровиковського і сентименталізму також). Народжені в Україні, вони здобули тут свої перші професійні навички. Батько Д.Левицького був відомим гравером майстерні Києво-Печерської лаври. В.Боровиковський – виходець із родини миргородських іконописців. Тут, на українській землі, формувалися їхні художні уподобання та естетичні смаки, зокрема в царині портретного живопису, що мав визначні національні традиції. „Портрет фельдмаршала князя М.Рєпніна” пензля Д.Левицького та „Портрет міністра юстиції Д.Трощанського”, виконаний В.Боровиковським, віддзеркалюють довершеність живописної майстерності митців, їхній погляд на статус людини у суспільстві, вихований ідеями просвітительства. Визначальним критерієм статусу людини у суспільстві, на думку цих художників, є служіння вітчизні.