6.1. Визначення і хронологічні межі епохи Відрод-ження й Реформації

Термінами „Відродження” й „Реформація” характеризують певний період в історії Західної Європи. Цей період означають як перехідну добу від Середньовіччя до Нового часу. Відродження − поняття більш широке, його застосовують для позначення цієї доби в цілому.

Реформація зазвичай розглядається як другий етап у розвитку західноєвропейського Відродження, вона мала місце у країнах Центральної та Північної Європи ( т. зв. Північне Відродження).

Термін „Відродження” (фр. „Ренесанс”, італ. „Рінашіменто”) було введено в ужиток у XVI cт. італійським живописцем й істориком мистецтва Джорджо Вазарі. Попередники і сучасники Вазарі у зміст цього поняття іноді вкладали подвійне значення: по-перше, воно трактувалося як повернення до ідеалів і цінностей античності; по-друге, ототожнювалося з Христовим Воскресінням − Пасхою (відродження до нового життя після страждань і смерті). У XVIII ст. видатний французький філософ Вольтер та інші просвітники протиставляли цей період Середнім вікам, які вважали відсталими у культурному відношенні, а період XIV − XVI ст. був, на їхню думку, добою справжнього відродження науки й мистецтва. З легкої руки французьких просвітників XVIII ст. у науці надовго закріпилася антиісторична схема: антична культура − Середньовіччя (зупинка в культурному розвитку) − відродження античної культури і культури взагалі (початок нової історії)³².

Доба Відродження повністю охоплює два століття − XV і XVI. Однак „прелюдія” починається вже з ХІV ст. − першими „людьми Відродження” вважають італійців філософа й поета Кола ді Рієнці і поета Франческо Петрарку. Саме від них бере свій початок європейське Відродження. Прийнято вважати також, що „на порозі” цієї доби стояв видатний італійський поет Данте Аліг’єрі, якого називають останнім поетом Середньовіччя і разом із тим − першим поетом Нового часу.

„Епілог” доби припадає на поч. XVII ст. − останнім представником Відродження вважається італійський письменник-гуманіст Томмазо Кампанелла³³. В Італії доба Відродження тривала близько трьох століть, а в інших країнах лише кілька десятиліть, останній період пізнього або високого Відродження та Ранньої Реформації можна розглядати тільки виходячи з умов загальноєвропейського розвитку, хоча специфіку кожної окремої країни необхідно враховувати.

У 20 – 50-ті рр. XVI ст. у культурному житті не лише Італії, але й інших країн Європи починається якісно нова доба, яку називають „добою маньєризму”. Відповідно формується новий стиль. В італійській літературі стиль “маньєризм” сформувався до початку Контрреформації. Він виник як один із закономірних наслідків внутрішніх протиріч доби Відродження. До доби маньєризму або контрренесансу в літературі Північного Відродження належить ціла низка письменників Франції й Англії. Це поети Плеяди, Монтень і Шекспір.