logo
Увесь підручник Культурологія

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Поясніть, чому Відродження пов’язане з переходом від однієї суспільної формації до іншої?

2. Розкажіть, яким було історичне тло доби Відродження?

3. У чому полягали особливості державного устрою держав Західної Європи доби Відродження?

4. Розкажіть про перетворення у духовній сфері цієї доби.

5. Чому Ренесанс вважають класичним національним стилем літератури Італії?

6. Допишіть речення:

Християнський антропоцентризм − це … .

Італійське Відродження поділяють на такі періоди … .

Маньєризм − це стиль … .

В історії італійського гуманізму можна виділити такі основні етапи: … .

Характерними рисами ренесансного гуманізму в Італії є: … .

7. Охарактеризуйте кожен із періодів італійського Відродження.

8. Поясніть, чому місто Флоренцію вважають „Афінами італійського Відродження”.

9. Яким був політичний устрій Флоренції?

10. У чому полягав гуманізм італійського Відродження?

11. Поясніть, що таке неоплатонізм? Які думки висловлювали флорентійські неоплатоністи?

12. Яке значення античної спадщини у культурі італійського Відродження?

13. Як розвивалася філософська думка італійського Відродження?

14. Розкажіть про філософські погляди Петрарки.

15. Що розумів Петрарка під словами „зіпсованість” і „безбожжя”?

16. Підготуйте повідомлення „Значення академії, заснованої Козимо Медичі”.

    1. Архітектура італійського Відродження

Зачинателем архітектури Раннього Відродження за традицією вважається Філіппо Брунеллескі, що працював у Флоренції у першій половині XV ст. Він був творцем світської за духом архітектури. Елементи античного ордеру в цього майстра переосмислені по-новому, перетворені у привабливу декорацію. Найхарактерніші його будівлі – капелла Пацці з легким портиком і Виховний дім у Флоренції.

У кінці 60-х − на початку 70-х рр. XV ст. архітектором Філіппо Брунеллескі був зведений славнозвісний купол собору Санта Марія дель Фьоре (див. іл. 1). Цей купол, що урочисто височить над містом, на віки визначив силует Флоренції. Цього архітектора вважають автором нового стилю, оскільки він уперше вивів ордер на фасад споруди. З античним ордером він повівся цілком вільно, знайшов у ньому нові можливості для вираження нового змісту. Брунеллескі надзвичайно глибоко проник у сутність античної ордерної архітектури та її художні можливості.

Наступний важливий етап у розвитку нової мови ренесансної архітектури пов’язаний з іменем Леона Баттіста Альберті. Цей митець був пристрасним шанувальником античності, прагнув не тільки відродити античну манеру, але й перевершити древніх. Кожна його споруда – сміливий експеримент як у сфері типології будівлі, так і у творчому осмисленні архітектурної мови античності, у створенні на її основі нових прийомів художньої виразності. Найбільш яскраве нововведення в його творчості, яке мало великі наслідки, – застосування ордеру в усіх трьох ярусах традиційного фасаду флорентійського палаццо, що до того часу втратив середньовічну недоступність46.

Альберті вперше запропонував для церковного фасаду (у двох варіантах) античний мотив тріумфальної арки, який згодом був використаний у найрізноманітніших контекстах.

На початку XVI ст. центр архітектури змістився до Риму – столиці папської держави. Тут працював видатний архітектор Високого Відродження Донато Браманте. У Римі ордер і його різні сполучення зі стіною та арками віртуозно використовувався цим архітектором для характеристики простору простору. Це виявилося у композиції величезного двору Бельведеру, що спадає трьома терасами до Ватиканського двору. Прагнучи досягти суто римської величі, Браманте сполучив тут риси античної вілли, театру й форуму. Бельведер став прикладом виключно винахідливого сполучення стіни, ордеру й аркад.

Наступний період у розвитку ренесансної архітектури пов’язаний із Венецією. Найвидатнішими архітекторами, що працювали тут на початку XVI ст., були Палладіо і Сансовіно.

Переломне значення для архітектури Пізнього Відродження мала зведена у Римі церква Іль Джезу. Заснована вона у 1568 р. за проектом архітектора Віньойоли. Після його смерті керівництво будівельними роботами перейшло до Джакомо делла Порта. Він розвинув ідеї свого попередника. Побудову церкви, що стала головним вогнищем єзуїтського ордену, закінчено у 1584 році. Новаторство цієї споруди виявляється у першу чергу в її новому ставленні до оточення, у новому задумі архітектурного ансамблю. Церква розташована не відокремлено від оточення, а тісно прилягає до обширної споруди єзуїтської колегії, включаючись до її загального масиву. Одна з бічних стін церкви – проста й сувора, обмежена вузьким провулком; головний же фасад церкви виходить на кут невеликої площі, внаслідок чого основна точка зору на фасад (включаючи й купол) відкривається не спереду, а з кута. Так створено зв’язок будівлі з оточуючим простором, враження безперервного руху, що стане типовим для архітектури бароко47.