51. Характеристика творчості Юрія Григоровича

Юрій Миколайович Григорович (р. у 1927р.). Балетмейстера, народного артиста СРСР, лауреата Ленінської і Державної премій СРСР. Його балети відрізняються згодою музики і хореографії, яскравістю характерів і глибиною думки, єдністю дії і пластичного рішення. Свідчення тому вже його ранні постановки, такі як "Легенда про любов" і "Кам'яна квітка". Вірність традиції - чорта, що характеризує вся його творчість. Це виражається в прагненні його до чіткого сюжету, гострому драматизмові хореографічної дії, у звертанні до танцювального фольклору, до визначеності пластичних характеристик героїв. Залишаючись завжди самим собою, Григорович змело додержується відкриттів таких балетмейстерів, як Р. Захаров і Л. Лавровский, В. Вайнонен, В. Чабукиани, але, вивчивши їхній досвід, вибудовує свою, самостійну концепцію. У своїй творчості звертається до животрепетних проблем сучасного світу і розкриває них у спектаклях усіляких жанрів, на різні теми: легендарно-казковим, історичним, літературним, навіяним сучасним життям. Продовжуючи і розвиваючи завоювання радянського балетного театру, він виступає у своїх добутках як хореограф, що прагне до цілісності драматургічної розробки, до точності хореографічної режисури, до виявлення і повного розкриття людських характерів. Його спектаклі "Кам'яна квітка" С.Прокоф'єва, ("Легенда про любов" А.Меликова, "Спартак" А.Хачатуряна, "Іван Грозний" на музику С.Прокоф'єва, "Ангара" А.Эшпая, "Золоте століття" Д.Шостаковича, а також його редакції класичних балетів: "Лускунчика", "Сплячої красуні", "Лебединого озера", "Раймонди" - демонструють бажання їх творця послідовно виявляти в хореографічних образах розвиток музичної драматургії твору, осягти і відобразити у своїй пластичній партитурі задум композитора, його стилістичну манеру, характер його образного мислення. Ю. Григорович, як правило, ставить спектаклі по своїх сценаріях, у яких відбиває його розуміння творчих шукань автора музики, його уміння створити танцювальні образи, адекватні музичним. У сюжетних спектаклях Ю. Н. Григоровича виразно виявляються елементи балетного симфонізму.

Балет "Кам'яна квітка" на музику С.Прокоф'єва був поставлений Ю.Н.Григоровичем у 1957 році. У ньому проявився ліричний дарунок балетмейстера, його здатність додавати спектаклеві яскраву образність, розкривати внутрішній світ персонажів, протиставляти різні характери. Талановита музика С. Прокоф'єва багато в чому сприяла успіхові балету. Вже в цьому балеті виявилася основнная риса Григоровича-художника- уміння створювати спектакль класично гармонічним. Зовнішній ланцюг подій тут розкривав внутрішній світ героїв. Кожен герой мав свою пластичну характеристику. Партія Господарки Мідної гори була вирішена засобами класичного танцю й акробатики, Катерины і Данилы - засобами класичного і російського народного танцю. У спектаклі образне пластичне рішення складало одне ціле з художнім, тому композиція спектаклю свідчила про особливий стиль, особливому балетмейстерському почерку Ю. Н. Григоровича.

У "Легенді про любов" А. Меликова балетмейстер показав моральний подвиг людини. За основу хореографічної партитури він узяв тріо - Ферхад, Мехменэ Бану і Ширин. Через це тріо Григорович розкривав внутрішній світ кожного героя і всіх трьох відразу. Тема особистого щастя поступалася місцем боргові. Таке поглиблення конфлікту, зіткнення любові і боргу передавалося хореографом у взаєминах головних героїв. Для розкриття цих взаємин важливу роль грали монологи, дуети, адажіо. Ідеал гармонійної особистості, що Григорович намагався створити в "Кам'яному цвет-кі" і в "Легенді про любов", знайшов своє творче втілення в образі Спартака - вождя, героя повсталих гладіаторів.

Прем'єра балету А. Хачатуряна "Спартак" відбулася 9 квітня 1968 року у Великому театрі. Цей спектакль відразу ж став великою подією в культурному житті країни, його удостоїли Ленінської премії. Героїчний спектакль Григоровича - новий етап в історії балету, що продовжує кращі традиції. Композиція його побудована на монологах героїв, ліричних адажіо, епічних картинах народної боротьби. У центрі - два герої, дві протиборчі сили - Спартак і Красс, Рим рабів і Рим володарів. Їхнє зіткнення обумовлене історично. Балетмейстер наділяє їхніми виразними характеристиками: пластичні фарби легіонерів і повсталих, пластичні лейтмотиви створюють напружену сценічну дію.

Пластичні роздуми-монологи, поставлені Григоровичем, дозволяють зрозуміти психологічний стан героїв. Це складає одне з головних достоїнств спектаклю, підкреслює його гостру сучасність. Переможений Спартак у Григоровича здобуває духовну перемогу, а в торжестві Красса-победителя відчувається його майбутня невідворотна загибель, у його урочистому переможному марші безсилля, приреченість. Дуети Спартака і Фрігії, адажіо Красса і Эгйны розкривають взаємини героїв: любов, преклоніння, скорботна велич одних і холодний розрахунок, гордовитість, честолюбство інших. Войовничі танці гладіаторів, легіонерів, пастухів мають свою, особливу пластику. Стрімкі, мужні злети повсталих, гордовита, мірна хода легіонерів і дикі, вільні танці пастухів створюють картину приголомшливих драматичних контрастів. Композиційно спектакль побудований на великих хореографічних сценах, що являють собою основні, вузлові моменти дії.

Перші виконавці головних партій - В. Васильєв; М. Лієпа, Е. Максимова, Н. Тимофєєва - своїм мистецтвом, що виразилося в злитті дивного володіння технікою класичного танцю й акторської майстерності, затверджували торжество сучасної хореографії. Оформлення спектаклю художником С. Вирсаладзе цілком відповідає задумові Григоровича, доповнює його. "Спартак"- це саме яскраве сучасне вираження традицій радянської хореографії в області створення героїчного балету Цей спектакль являє собою торжество, тріумф героїчного чоловічого танцю",- писав відомий радянський критик Б. Львов-Анохін.

Подальший розвиток художні принципи Ю. Григоровича одержали в поставленому їм у 1975 році балеті "Іван Грозний" на музику С. Прокоф'єва. У ньому засобами класичного танцю, високорозвиненого, доведеного до рівня симфонічного, розкривається одна зі сторінок російської історії, психологічно складний образ великої історичної особистості. Музика С. Прокоф'єва багато в чому визначила стиль спектаклю: з'єднання епічного і ліричного. Цікавою знахідкою балетмейстера стали образи дзвонарів, кожен вихід яких відзначав новий етап у житті головного героя й у долі народу.

Наступна робота Ю. Н. Григоровича - балет "Ангара" по мотивах п'єси А. Арбузова "Іркутська історія". Тут сучасна тема вирішується засобами класичного танцю і сучасної, пластикою. Музика А. Эшпая допомагає вводити в хореографічну партитуру балету елементи народного танцю, драматичної пантоміми. Хореографічна дія спектаклю Григорович вибудовує по етапах внутрішніх взаємин героїв.

Велике місце в балетмейстерській творчості Ю. Н. Григоровича займають постановки старих класичних балетів. Це не просте відновлення колишніх спектаклів, а часто нове хореографічне рішення окремих сцен, нове трактування головної ідеї добутків, додання їм філософської значимості. У Великому театрі Григоровичем поставлений "Лускунчик", "Лебедине озеро", "Спляча красуня", "Раймонда".

У 1978 році в Парижі, а в 1979 році у Великому театрі в Москві Григорович здійснив нову постановку балету "Ромео і Джульетта", у якому він уперше використовував усю музику Прокоф'єва, написану їм до цієї п'єси Шекспіра.

Юрій Миколайович Григорович (р. у 1927 р.) закінчив Ленінградське хореографічне училище. По закінченні училища, у 1946 році, він був прийнятий у балетну трупу Театру опери і балету ім. С. М. Кірова. Тут він спочатку був солістом, виконував такі гротескові партії, як Нурали в "Бахчисарайському фонтані", Шурале в однойменному балеті й ін. З 1962 року Григорович займається балетмейстерською діяльністю. З 1964 року він головний балетмейстер Великого театру. Крім того, Ю. Н. Григорович веде велику педагогічну роботу.

Юрій Миколайович Григорович був солістом театру імені Кірова. Виконав основні гротескові партії: половчанин (опера "Князь Ігор" Бородіна, Нурали "Бахчисарайський фонтан").Потім став балетмейстером театру ім. Кірова. З 1964р. - балетмейстер великого театру. Перші постановки ще в хореографічній студії Ленінграда "Лелеченя", "Семеро братів". Яскравою подією сучасного балетмейстерського мистецтва стали спектаклі: "Кам'яна квітка", "Легенда про любов". Основою хореографічного рішення є класичний танець збагачений елементами народного танцю. Широко використовується кардебалет як ліричний "аккомпонимент" танцеві солістів. "Спартак" - героїко-трагедійний добуток про щастя боротьби за волю. Побудував спекткль по власному сценарії. На основі великих хореографічний сцен (напр. У першому акті : навала-страждання рабів, криваві розваги панів, порыв до повстання) чередующихся з танцювальними монологами головних діючих осіб. Хачатурян створив нову редакцію цього балету. На музику Прокоф'єва "Іван Грозний" - розкриваються сторінки російської історії. Складний образ видатної особистості. "Ангара" - спектакль сучасної молоді, розкриває моральні проблеми становлення особистості.

Усі балети Чайковського посталенны Григоровичем не як дитячі казки, а як филосовско-хореогрфические поеми із серйозним змістом. "Лускунчик", "Лебедине озеро" обробка Петипа "Спляча красуня". "Ромео і Джульетту" поставив Паризькій опері. Уключив ряд невідомих раніше музичних номерів , знайдених в архіві. Уперше звучала вся музика Прокоф'єва. На відміну від попередньої постановки підкреслено не історично-побутове, а филосовско-психологическое зміст. Усі спектаклі, посталенны Григоровичем по його сценаріях. Велика увага приділяє драматургії операющейся на музику. Намагався зберегти класична спадщина. Усі його спектаклі оформляв художник Версаладзе. З 1973р. - професор балетмейстер відділення ленінградської консерваторії.