50. Основні теми поезії Горація. Втілення філософії «золотої середини»

Кохання, задачі поезії, буття людини, природа, сільське життя - це головні теми творів великого римського поета, який писав свої вірші з особливим мелодизмом, ліризмом, наділяв їх ніжною благозвучністю й м’якістю. Особливо варто відзначити оду «До Мельпо-мени», присвячену музі драми й трагедії, музі театру. Із глибокою пошаною та любов’ю склав поет цей вірш, який став своєрідною рисою, проведеною Горацієм на певному етапі своєї творчості. В оді римський митець дякує музі Мельпомені, якій, за його ж словами, завдячує своїм визнанням і повагою до себе. їй же адресовано жартівливий, повний тепла докір: «на кого в час народження впаде твій погляд дружній, тому не буде милим ані кулачний бій, ані кінські змагання» - жодна з традиційних чоловічих розваг не буде так цікавити й збурювати, як дивовижна краса природи й бажання уві-ковічнити її у своїх віршах.

Горацій не був придворним поетом. Октавіану Августу, звісно, хотілося б мати такого виразника своїх ідей, але Горацій завжди був чесним із собою, кожне його поетичне слово відображало настрої та думки самого автора. Він щиро вірив, що Октавіан прагне відродити давню римську доблесть, тому і прославляв його. Горацій до останнього лишається прихильником республіканських поглядів, але висловлює їх без політичного надриву та емоцій. Він виголошує свої думки з філософським спокоєм та іронічною посмішкою на вустах.

«Золота середина». Перу Горація належить близько десятка поетичних збірок, найвідомішими є «Оди». В одах він пише, що першим почав складати латиною «еолійські пісні», тобто розміри Сапфо й Архілоха. Отож Горацій був насамперед реформаторам римської поезії. Звісно, він запозичував лише поетичні розміри, а не слова й теми славетних греків. Горацій віддзеркалює проблеми й теми, що хвилювали сучасне йому суспільство, але мали позачасове, вічне значення: як опанувати власні почуття, що таке дружба, любов, вірність, як визначити правду і де її шукати,

чи слід боятися смерті, в чому сенс життя тощо. Його думка схожа на маятник, який рухається то від конкретного предмета до відстороненої ідеї, то від відстороненої ідеї до конкретного предмета. Картина нещастя та страждань в одному вірші змінюються картиною радощів та насолоди в іншому. У такий спосіб поет наочно відтворює ідею вічного руху, думку про те, що мудра людина має шукати якусь незмінну позицію, яка допомогла б їй не поступатися нещастю, але й не надто захоплюватися щастям. Горацій називає її «золотою серединою».