43. «Буколіки» Вергілія як зразок пасторальної поезії

Буколіка — жанр античної поезії, в якому мовилося про вільне, безтурботне, щасливе життя на селі. За основу буколік правили народні пісні сицилійських пастухів на честь Діоніса. де поет оспівував красу рідної природи. Він дав новий поштовх буколістичній традиції у літературі: ідеалізованим описам природи, пастухів, пастушок. У буколіці виділяють два жанри: еклогу (букв. "вибірка") та ідилію (букв. "картинка"). Вергілієві "Буколіки" складаються з десяти еклог, тому їх іноді так і називають - "Еклогами". Хоча в них ішлося про пастухів і пастушок, проте подекуди згадуються й суспільно-політичні події. Вергілій, який під час написання "Буколік" двічі втрачав землю і маєток, відтворив цей момент своєї біографії у 1 і 9 еклогах. Та найвідомішою є IV еклога, де йдеться про народження якогось чудесного хлопчика, який нібито відродить на землі "золоту добу". Вони складаються з 10 еклог («обраних віршів»), з яких 6 є діалогами між пастухами; найчастіше пастухи змагаються між собою в співі (еклоги 3, 5, 7, 8), вимовляючи при цьому або цілі вірші (екл. 5 і 8), або перекидаючись репліками в 2 (елк. 3) або 4 (екл. 7) вірша. Ці короткі пісеньки, відтворюючи іноді прийоми народного стилю (паралелізм членів, приспів), були досить придатним матеріалом для реформи поетичної мови, зробленої Вергілієм, і яка стала основою для всього подальшого розвитку римської поезії. Центр ваги — у переживанні пастухів, що віддаються любові і поезії; охоче вводяться і народні повір'я.

44. Поема Вергілія «Енеїда»: історія створення, політичний зміст

I. Передумови створення Вергілієм "Енеїди". (Найвидатніший поет епохи Октавіана Августа — Публій Вергілій Марон — жив і творив у останнє століття до нашої ери. Найкращим його твором вважається епічна поема "Енеїда", написана на прохання самого Октавіана Августа. Писав її поет у зрілому віці упродовж десяти років — до смерті.)

II. Мета написання поеми "Енеїда". (Поема мала досягти кількох цілей: по-перше, створити в римській літературі твір, подібний до героїчного епосу Гомера; по-друге, художньо відтворити історію заснування войовничої держави — Риму; по-третє, показати історію роду, до якого належав Октавіан, і довести божественне походження влади Октавіана Августа. Вергілій повністю впорався із поставленими завданнями і створив найкращий твір римської літератури.)

Спочатку Вергілій планував написати воєнно-героїчну поему про подвиги Августа. Але згодом він залишив цей свій задум і взявся за епопею, яка, зв'язуючи міфічні розповіді з новим політичним ладом — принципатом, прославила б увесь римський народ, його легендарних предків і історію та водночас підносила б і заслуги імператора та всього роду Юліїв. Ідеальним для такої мети здавалась історія мандрів і воєн троянського героя Енея, що начебто заснував на латинській землі царство, яке стало основою Римської держави. Так була взята легенда про родовід римлян від поєднання італійців з нащадками троянців.

Робота над "Енеї́дою" зайняла ціле десятиріччя (29 - 19рр. до н.е.), аж до смерті поета. Працював Вергілій дуже ретельно, спочатку склав план, потім написав епопею прозою, і аж потім, став надавати віршованої форми найкращим її епізодам. Можливо, саме через цю ретельність завершити "Енеї́ду" він так і не встиг. Незадовго до своєї смерті Вергілій наказав спалити своє творіння, але Август не міг цього дозволити, адже саме Октавіан запросив у мецената написання цієї поеми. Після смерті Вергілія "Енеї́ду" нашвидкуруч дописали інші поети та письменники. Звідси випливає і весь ідейний зміст «Енеїди». Вергілій хотів у самій урочистій формі прославити імперію Августа; і Август дійсно виходить у нього спадкоємцем древніх римських царів і має своєю прародителькою Венеру.

45. Сюжет і композиція поеми Вергілія «Енеїда». Проблема наслідування. Вергілій і Гомер

1. Відмінність "Енеїди" від гомерівських творінь. ("Енеїда" — своєрідна міфологічна поема, у якій відображено історичні етапи створення Римської імперії. Це твір не лише про заснування Риму, але й про його історичну місію, призначену долею і богами. Відмінність її від гомерівських творів полягає в тому, що у Гомера люди не завжди погоджуються з волею богів; намагаються чинити на свій розсуд, а у Вергілія це взагалі неможливо. Так Еней завжди виконує накази богів, бо він представник майбутньої великої військової імперії і для нього воля богів дорівнює наказам воєначальників.)

Сюжет поеми складається з двох частин: перші шість піснею поеми присвячені мандрам Енея від Трої до Італії, а другі шість — війнам Енея в Італії з місцевими племенами. Вергілій дуже багато в чому наслідував Гомеру, так що першу половину «Енеїди» цілком можна назвати наслідуванням «Одиссеї», другу ж — «Іліаді» [4, с. 362].

Ставлення Енея до життя далеко не таке активне, як у гомерів¬ських персонажів. Його «веде» фатум, доля, і всі більш-менш значні його вчинки зумовлені велінням богів. Ця своєрідна пасивність, нова риса римської «доблесті», і втілена в образі героя. На відміну від гомерівських героїв Еней завжди відчуває себе людиною обов'язку й історичної місії.

Відходить Вергілій і від «спокійності» гомерівського епосу. Основний тон «Енеїди» — патетика високих почуттів; дійові особи найчастіше виступають у стані емоційного збудження. Одним із за¬собів розкриття емоційного стану, а, отже, й моральності героїв, є сильні й стислі промови та монологи.

Передовсім між "Іліадою" та "Енеїдою" існує суттєва різниця: друга явно політизована, в ній звеличується колишня римська доблесть, скромність, честь, давньоримський спосіб життя - основа могутності майбутньої світової держави. Те саме, що Октавіан здійснював політично, Вергілій робив за допомогою поезії, - обидва вони намагалися відродити старі, іноді забуті традиції, які свого часу допомогли Римській державі вивищитися.

Головний герой «Енеїди» — троянець Еней, який за міфом був сином богині Венери. Вибір героя був для Вергілія не випадковим. Уже у вступі до поеми «Георгіки» поет обіцяв написати поему про подвиги імператора Октавіана Августа. Але згодом він облишив цей свій задум і взявся за епопею, яка, зв’язуючи міфічні розповіді з новим політичним ладом, встановленим Октавіаном, прославила б увесь римський народ, його легендарних предків та історію і водночас підносила б і заслуги імператора та всього роду Юліїв. Ідеальною для

такої мети здавалась історія мандрів і воєн троянського героя Енея, що начебто заснував на латинській землі царство, яке стало основою Римської держави. Так була створена легенда про родовід римлян від поєднання італійців з нащадками троянців.

У першій книзі йдеться про те, як Енеєві дорогою з Трої, з волі його божественної супротивниці Юнони (Гери), яка дуже не любила троянців (бо все ще пам'ятала принизливий для неї присуд Паріса, до того ж дуже поважала Карфаген, але дізналася, що колись він буде зруйнований нащадками Енея), довелося довго блукати морями, зазнати численних пригод та небезпек.

Флот Енея бурею прибило до берегів Карфагену, де володарювала тоді вдовиця Дідона. Еней розповів цариці про загибель Трої (кн. II) та про свої мандри (кн. III). Дідона палко закохалася в Енея.. Еней також полюбив Дідону, та змушений був покинути нещасну, щоб виконати свою історичну місію — досягти берегів Італії й заснувати Римську державу. Невтішна, покинута коханим Дідона наклала на себе руки (кн. IV). На Сицилії Еней вшанував пам'ять свого батька Анхіса поминальними іграми (кн. V). Потрапивши нарешті до Італії, він за допомогою чарівниці Сивілли зійшов в царство мертвих Аїд, де зустрівся з душею свого любого батька. Тінь Анхіса віщує Енеєві славну долю його нащадків (кн. VI). У Лації цар латин гостинно зустрічає Енея й обіцяє віддати за нього свою дочку Лавінію. Але в неї вже є жених — цар Турн, головний герой рутулів, який іде на Енея війною (кн. VII). Еней вирушає за підтримкою до сусіднього володаря Евандра (туди, де згодом постане Рим). Там він отримує дарунок Венери й Вулкана — бойовий обладунок і щит, на якому зображено майбутню історію Риму (кн. VIII). Через відсутність ватажка Турн починає долати троянців (кн. IX). І хоча Еней, повернувшись, відбиває рутулів, Турн убиває його друга Палланта, сина Евандра (кн. X). Настає тимчасове перемир'я. Далі в поемі описано подвиги амазонки Камілли (кн. XI). І, нарешті, відбувається двобій між двома вождями, якому Еней, здійснюючи помсту за Палланта, вбиває Турна (кн. XII).

Композиція – «Енеїда» складається з 12 книг. Вона чітко поділяється на дві частини, кожна з яких складається з шести книг: книги І—VI —розповідь про мандри Енея (схожі на мандри Гомерового Одіссея); книги VII—XII — опис боїв у Італії, це наче римська «Іліада».

Тема — пригоди Енея, який, за вказівкою богів, засновує нову могутню Римську державу. Це твір не тільки про заснування Рима, але й також про його історичну місію, призначену долею і богами.

2. Ідея – уславлення Римської держави і Августа; утвердження влади Риму над світом

3. Історична основа – зміцнення Римської держави, діяння Юлія Цезаря, Октавіана Августа

46. Образ Енея як обґрунтування римської доблесті. Розуміння історії і трактування людської долі в поемі Вергілія «Енеїда»

Міфологічний герой втілює основні ідеали і римські доблесті епохи Октавіана Августа: благочестя, вірність своєму обов'язку, сімейні чесноти (любов до батька й маленького сина), мужність, відвага, здатність до відданої дружби, уміння цінувати союзників.

У поемі постійно й послідовно проводиться думка про те, що Еней і заснована ним держава є найбільшим благом для Італії. Це світове визнання Риму, на думку Вергілія, є не стільки справою рук людських, скільки виконанням долі, божественного призначення Риму бути об'єднуючим началом навколишніх земель.

Значення образу Енея. (Образ Енея у поемі має важливе значення. Міфологічний герой втілює основні ідеали римської доблесті епохи Октавіана Августа. Це і вірність своєму обов'язку, і сімейні чесноти, і мужність, і відвага, і почуття дружби. За міфічним походженням Еней є сином Анхіза та Венери, а його син Іул стає родоначальником роду Юліїв, до якого належить як Юлій Цезар, так і Октавіан Август. Цим доводиться основна мета твору — божественне походження римських імператорів. Через образ Енея проводиться думка, що заснована Енеєм держава є найбільшим благом для навколишніх земель.