10.Відображення матріархату в міфології доолімпійського періоду

Доолімпійський період.

Процес життя сприймається первісним суспільством у безладно – нагромадженому виді, що матеріалізується, одушевляється, населяється якимись незрозумілими сліпими силами Землі, що складають її, предмети представляються первісній свідомості живими, одухотвореними, все з себе виробляючі і всі собою живильні, включаючи небо, що вона теж народжує із себе. Як жінка є главою роду, матір'ю, годувальницею і вихователькою в період матріархату, так і земля розуміється, як джерело усього світу, богів, демонів, людей. На ранньому етапі тобто на стадії збирацько–мисливського господарства, свідомість обмежена чуттєвим сприйняттям – це є фетиш, а міфологія – це фетишизм. Древня людина розуміла фетиш, як осередок магічної, демонічної, живої сили. Через те, що увесь предметний світ представлявся одухотворинними, то магічною силою наділявся увесь світ і демонічна істота не як не відокремлювалося від предмета, у якому воно жило. В міру розвитку виробляючого господарства людина цікавиться питаннями походження речей, їхнім складом, їхнім змістом і принципами їхньої будівлі. Тоді – те людина навчилася відокремлювати «ідею» речі від самої речі, а тому що речами були фетиші, тобто відокремлювати магічну силу демона від самої речі – так учинився перехід до анімізму.

Спочатку анімізм зв'язаний із представленням про демонізм, як про деяку силу, злу чи благодійну, визначальну долю людини. Це є миттєво виникаюча і миттєво іде страшна і фатальна сила, про яку людина не має ніякого представлення, яку не можна назвати по імені і з який не можна вступати ні в яке спілкування, тому що цей демон ще не має ніякої фігури і ніякого обличчя, ніякого взагалі обрису. Демон – це спочатку та діюча сила, про яку людині чогось не відомо, його закінченого образа ще не існує, але він уже не є фетишем (Сфінкс, кентаври, сирени).