6.6.3. Архітектура та образотворче мистецтво

Друга половина ХVI−перша половина XVII ст. − це найнеспокійніший період у житті України. Починаючи від Люблінської унії 1569 р., коли Литва об’єдналася з ІІольщею в oднy державу − Річ Посполиту, унаслідок чого українські землі − Київщина, Волинь, Брацлавщина, що входили до складу Литви, були загарбані польськими феодалами, почалася активна боротьба українського народу проти соціально-політичного та національного гніту. Це був час безперервних зовнішніх і внутрішніх війн, героїчних дерзань і могутніх творчих поривань.

3а короткий час українське мистецтво пройшло бурхливу еволюцію, у ньому запанував ренесанс, світоглядною основою якого був гуманізм. Як нова система знань, він мав радикальний вплив на тогочасне українське суспільство.

Ренесанс в Україні мав своєрідний характер, і як історичний етап він хронологічно не збігався з європейським. У ньому накреслилися ті закономірності, що випливали з можливостей і умов даного середовища. Маючи свої прикмети, мистецтво України здобуло в цей період ті властиві ренесансу важливі риси, які взагаті притаманні всім школам.

Українське мистецтво розглядуваного періоду відбило в собі всю складність тогочасного суспільного життя, у ньому виразилися високі гуманістичні ідеали, віра в людину, розбуджені могутнім антифеодальним рухом, боротьбою народу проти соціального та національнoго поневолення⁶⁸.

Архітектура

Вплив містобудівної та архітектурної практики європейського Відродження позначився на українських землях вже на початку XVI ст. Кращі умови для цього були в західноукраїнських землях, де відбудовуються старі та закладаються нові міста, основою яких часто були магнатські фортеці, такі як Броди, Жовква, Бережани, Меджибож, Тернопіль та ін. Регулярне планування відповідно до ренесансних вимог характерне, насамперед, для Львова і Кам’янця-Подільського. У плані кожне місто мало вигляд прямокутника, поділеного на частини − місця проживання основних громад − руської, польської, вірменської. У центрі кожної частини − ринкова площа, від якої паралельно розходяться вулиці, у центрі міста − велика площа з ратушею. У Львові основні в’їзні брами сполучалися широкими магістралями, що було одним із найпрогресивніших прикладів у тогочасному європейському містобудуванні.

Практика планування львівського середмістя була втілена у створенні центру в м. Жовква архітектором Павлом Щасливим, вихідцем із Північної Італії. Незважаючи на всі перебудови й руйнування, і сьогодні окремі площі і вулиці Львова, Жовкви, Кам’янця, Бродів залишають неповторне враження від куточків Ренесансу⁶⁹.

3 глибоким розумінням засад ренесансного мистецтва були оновлені у другій половині XVI ст. форми середньовічного замку в м. Острозі, що перетворився на справжній ренесансний центр у Східній Європі і заслужено називався „волинськими Афінами”. Найкращі споруди замку − Кругла Башта і Луцька брама - без перебільшення належать до визначних споруд Європи доби Відродження.

Одночасно з острозьким перебудовується замок у Кам’янці-Подільському. Тут впроваджений новий тип фортифікації − бастіонна система, що включала в себе численні башти, бастіони, складні шлюзові споруди. Усі вони виконують не лише утилітарну, а й певну естетичну функцію. Споруди прикрашені кам’яною різьбою в ренесансному стилі, чорно-білими орнаментами в техніці сграфіто (спосіб декоративного оздоболення стін споруд шляхом продряпування певного малюнка по верхньому тонкому шарі штукатурки до нижнього шару, що має інший колір), аркатурними фризами (ряд невеликих арок, що прикрашають стіни) тощо.

На 70-90-ті роки XVI ст. припадає найбільший розквіт громадянського та культового будівництва в ренесансному стилі у Львові. Створюється ансамбль будинків на площі Ринок, перлиною якого вважається „Чорна кам’яниця” (1588−1589, архітектор П.Римлянин та ін.), Успенська церква (архітектори П.Римлянин, А.Прихильний) (див. іл. 31), вежа Корнякта (архітектор П.Барбон), каплиця Трьох Святителів (архітектор П.Красовський)⁷⁰ (див. іл. 32).

Скульптура

3 архітектурою був пов’язаний розвиток українського кам’яного різьблення. Найхарактернішим прикладом гармонійного поєднання архітектури, скульптури, орнаментів з каменю, де сполучаються ренесансні та українські народні мотиви, є львівські усипальниці − каплиця Кампіанів та каплиця Боїмів (див. іл. 33) (обидві − початок XVII ст., архітектори і скульптори П.Римлянин, А.Бемер, Г.Горст та ін.).

Надгробний пам’ятник в усипальниці королів, магнатів, багатих городян стає одним із характерник зразків реалістичної ренесансної скульптури як в Італії, так згодом і в Україні. З XVI ст. було вироблено навіть певну систему такого монумента, що складався зі скульптурного зображення померлого, який ніби спочиває, лежачи на саркофазі, обрамленому вибагливими архітектурно-орнаментальними композиціями. До кращих зразків такої скульптури належать надгробки князів Синявських з церкви-усипальниці м. Бережани (70-80-ті роки XVI ст., скульптор Й.Пфістер та Г.Горст), князя К.Острозького (1579), що знаходився в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. У надгробку Ганни Синявської з Бережан органічно злилися традиції українського національного мистецтва з новими ренесансними принципами. Образ цієї жінки, яка померла в молодому віці від пологів, зворушує гармонією фізичних і духовних якостей, грацією форм, декоративним ритмом трактування одягу, що ніби почерпнутий із джерел іконописного мистецтва⁷¹.

Живопис

У другій половині XVI ст. ренесансні впливи стають відчутними і в українському малярстві. У цей час основними його видами залишаються настінний розпис та іконопис, однак поряд із ними виникають нові жанри − портрет, історичний живопис, в іконах і фресках зростає інтерес художника до реалістичного зображення персонажів, показу побутовик сцен, краєвиду. На жаль, кращі фрескові розписи того часу майже не збереглися. Водночас навіть у такому консервативному виді мистецтва, як іконопис ознаки Ренесансу очевидні.

Наприкінці XVI ст. вже не тільки священнослужителі визначали ідейно-художню скерованість іконопису, а й активні демократичні верстви − українське міщанство, що об’єднувалось у братства. Ця суспільна і культурна сила внесла в живопис нове світосприйняття, наповнила його громадянськими ідеями, пафосом національно-визвольної боротьби. Про значне поширення реалізму в малярстві свідчить те, що він знаходить місце у творчості майстрів навіть із провінції.

Справжніми шедеврами українського мистецтва початку XVIIст., пронизаними ідеями Відродження, є три іконостаси: П’ятницької та Успенської церков у Львові та церкви Святого Духа в Рогатині. У створенні обох львівськик іконостасів, ймовірно, брали участь видатні українські майстри Лаврентій Пухало і Федір Сенькович. До завершення Успенського іконостасу пізніше приєднався талановитий маляр, учень Ф. Сеньковича Микола Петрахнович. Живописна досконалість, політична актуальність сцен цих іконостасів демонструють передові суспільні та естетичні позиції їх творців. Образи Ісуса, апостолів, інших персонажів П’ятницького іконостаса надзвичайно реалістичні, окремі євангельські сцени відверто трактуються в дусі боротьби з католицизмом та уніатством

Портретний живопис другої половини XVI ст. поступово висувається на одне з провідних місць у малярстві. Серед відомих світських портретів, виконаних у реалістичному ренесансному дусі, − зображення Стефана Баторія (1576), створене львів’янином Стефановичем, портрети воєводи Івана Даниловича (1620), знатних міщан Костянтина та Олександра Корняктів (20−30-і рр. XVII ст.) (див. іл. 36), намальовані невідомими майстрами. До останніх зразків ренесансного портрета відносять також твори київської художньої школи 40-х років XVII ст. − це зображення Петра Могили, Захарія Копистенського, Єлисея Плетенецького та інших видатних діячів української культури того часу⁷².

Книжкова мініатюра

Плідно розвивається у цю добу й книжкова мініатюра. Найдосконалішим прикладом цього виду мистецтва є ілюстрації Пересопницького Євангелія. Ця рукописна книга XVI ст. є унікальною пам’яткою української ренесансної культури. Це національна святиня України і результат багаторічної подвижницької праці. За багатством графічного оздоблення Пересопницьке Євангеліє посідає перше місце серед східнослов’янських рукописів. Текст написаний на пергаменті каліграфічним напівуставом. В оформленні використані ренесансні орнаментальні мотиви й композиції. Це засвідчує обізнаність художника із західноєвропейськими мистецькими традиціями. Декор Євангелія відображає природу України. Гарно виконані мініатюри із зображенням євангелістів Іоанна, Луки, Матвія й Марка. Наявні розкішні заставки, кінцівки, ініціали. Євангеліє оправлене у дубові дошки, обтягнуті зеленим оксамитом.

Єдиний примірник рукопису, страхова цінність якого становить 6,5 млн. доларів, зберігається у Національній науковій бібліотеці ім. В.Вернадського Національної Академії наук України.