logo search
MINISTERSTVO_OSVITI_I_NAUKI_UKRAYiNI

1.Містобудівна роль громадських споруд.

Архітектура завжди була не тільки організатором життєвих процесів, що фізично створюють простір, але й провідним фактором впливу на те, як складаються відношення людини до життя, як у відомості будуються системи цінностей, що визначають її поведінку, є відзеркалюванням розвитку суспільства та своєрідним індикатором його духовних цінностей. За думкою канд. архітектури О.А.Трошкіної: «В ній як особливому виді мистецтва, що має завдяки розвинутим і науково апробованим методом формування життєвого простору людини, утворюється найбільш прямий і разом опосередкований вплив на суспільство і сучасників зокрема, концентруються всі соціально-економічні ознаки епохи, закладається сигнально-знакова закодована система ідеолого-політичних і релігійно-культових цінностей часу. Впливом своїх художніх образів архітектура сприяє впровадженню у свідомість визначених часом ідей. Тому вона сприймається як їх речове втілення й ствердження. Саме в архітектурній формі в кінцевому рахунку реалізується весь ланцюг ідеологічних засад часу, в яких знаходить відображення його рис у межах загальних художніх пошуків. Завдяки архітектурі формується відношення людини до певної доби, в якій він живе, складаються в його свідомості системи цінностей, що визначають його поведінку і решта-решт соціальну означеність.»

Громадські споруди завжди відігравали й продовжують відігравати вкрай важливу роль в обۥємно-планувальній композиційній структурі міста. Вони є головними композиційними елементами забудови та її акцентами. Навіть в самому урбанізованому середовищі ці споруди намагаються звۥязати з оточуючою природною структурою, розташовуючи їх на узвишші, на берегах водоймищ, вписуючи в паркові масиви тощо.

Саме громадські будівлі й споруди формують обличчя середовища міста, окреслюють його силует та є представницькими обۥєктами, які визначають особливості епохи, за добу якої вони створені. За дисертацією О.А.Трошкіної представницькі споруди, до яких істотно належать й музеї та культурні центри, будучи призначеними для задоволення громадських потреб людей, відображають рівень соціального, культурного та технологічного розвитку тієї епохи, в якій вони будувались, що решта-решт повинно визначати особливість й змістовність їх образної виразності. Представницькі споруди, до яких з давнини належали адміністративно-управлінські та соціально-означені будівлі, завжди мали чітко проявлені функціями форми й символізували певний порядок і провідну ідею суспільства, відображали зміст і характер епохи

Музеї-культурні центри є поліфункціональними обۥєктами сучасності й розраховані на значні маси людей, які часто можуть одночасно перебувати в його просторі. Але музеї-культурні центри є ще й складовою світового інформаційного простору, своєрідним гвинтиком універсальної світового механізму освіти, спілкування, комунікативних та інформаційних зв»язків. Саме тому до них мають бути забезпечені зручні пішохідні підходи й під’їзди для різних видів транспорту, а самі вони повинні ставати своєрідними центрами міського простору. Згідно з цим перед входами і виходами з будівлі мають бути влаштовані відкриті майданчики для відвідувачів та майданчики для автостоянок, а сам музей-культурний центр мусить бути забезпечений зручними паркінгами для відвідувачів, що приїхали на власному автотранспорті. Більш сучасним методом є улаштування підземних автостоянок, але це повۥязано іноді з значними технічними складностями, як і в цьому випадку – на місці проектування присутні несприятливі грунти. Тому автостоянки є підземними й знаходяться на нульовому поверсі поблизу загального об»єму музею-культурного центру.

СЕМІОТИЧНА ОСНОВА СПОРУДИ МУЗЕЮ-КУЛЬТУРНОГО ЦЕНТРУ. ЙОГО ІСТОРИКО-ТВОРЧІ ПЕРЕДУМОВИ. Питання художньої семантики сучасної архітектури на сьогодення вирішується за допомогою споруд і будівель представницького призначення - найбільш важливої з точки зору впливу на змістовність та образність міського середовища. До цієї групи істотно належить і освітянсько-інформаційного призначення споруди, а саме Культурний центр. Проблема семантики (вважаємо – знакова змістовність) форми в сучасній архітектурі є безумовно актуальною, бо вона обумовлена проблемами, які виникли останнім часом в теорії та проектній практиці зодчества сучасності.

До них належать: глибока криза в стилістиці архітектури, яка проявляється в руйнуванні міського середовища спорудами, створюючими мозаїчність та невпорядкованість забудови, хаотичність й деструктивність просторів; утрата архітектурою образної змістовності та символічності у вирішенні їх композиції; а також зв”язаною з цим необхідністю формування мови сучасної архітектури за принципами відродження традиційних символів-знаків, спроможніх “розмовляти” із споживачем архітектури. Еклектичність сучасних форм, яка стала причиною келейності прийняття рішень та ізольованості зодчества від багатьох наук та видів мистецтв, з якими в минулому був безпосередній і зворотній зв”язок, поставило важливе завдання пошуків універсальної архітектурної мови, здатної стати засобом передачі творчої ідеї та художнього образу, інструментом міжфахового спілкування та пошуків нової стилістики архітектури.

Проблема архітектурної лінгвістики останнім часом стала предметом дослідів ряда вчених у нас в країні та за кордоном: Ш.Губермана, О.Гутнова, Б. Дзеві, А. Іконнікова, А. Костенка, Т. де Мауро, Г. Негая, Ч. Пірса, О. Сєдака, Ф. де Соссюра, О. Трошкіної, О. Фоменко, С. Шліпченко, С. Шубович, інших. В свою чергу, в XVIII ст. проблема архітектури, “що розмовляє” була предметом не тільки теоретичних роздумів, а й практичних пошуків в спільноті французьких зодчих -Буллє й Лєду. Відповідні й схожі пошуки мали місце за часів античності, у середньовіччі й, нарешті в добу Ренесансу та в часи Класицизму, коли були створені унікальні приклади «усім зрозумілої архітектури». Історія демонструє приклади, коли саме найбільш виразну образну характеристику архітектура отримувала в періоди посилення державності і авторитарної влади, утворюючої найвражаючі шедеври зодчества всіх часів і народів – громадські будівлі. В свою чергу, сучасні тенденції на відтворення образності архітектурних споруд стали не тільки вкрай необхідними, але й актуальними, потребуючи якнайскорішого свого вирішення.

Звернення до гуманістичних основ Ренесансу в середині ХХ ст. та до окремих його рис в наш прагматичний, раціоналістичний час ознаменувало завершенння всіляких “мистецьких революцій” ХІХ-ХХ ст. й стало важливою умовою відродження принципу свого еволюційного розвитку мистецтвом і архітектурою зокрема. Ці тенденції знайшли відбиття в двох етапах відродження ренесансних основ сьогодні: від класицистичного витка зацікавленості попередньою епохою до сучасних досліджень і увражів про Ренесанс та античність. Це, безумовно, характеризує безперервність й еволюційність розвитку високомистецьких засад всупереч моді та експериментальним новаціям останнього часу. Саме високодуховна архітектура як особливий вид мистецтва, активно впливаючий на свідомість людей і формування ідеалів епохи, спроможна зберегти канали зв”язку її з найкращими зразками минулого. Це може стати новим поворотом до величної, прекрасної архітектури, яка на базі своїх споконвічних цінностей спроможня утримати цивілізацію від краху.

Символіко-семіотичною основою музею-культурного центру є ідея спілкування з історією, своєрідний тотем безкінченного й внечасового інформаційного простору. Символи прориву у минуле знань, наукового та культурного відкриття, складних шукань істини, невгамовності й інтелектуального голоду людини мають знайти своє відбиття в споруді інтелект-сервера – центрального холу, який завершується археологічним розкопом трипільської доби як першоджерела історії Києва та країни.

За думкою автора проекту, ця форма повинна мати:

  1. Динамічну структуру, сформовану на основі ядра-каркасу (комунікаційного простору розвитку) – як знаку вибраної дороги, по якій йде відвідувач;

  2. Наявність наскрізних просторів – як символів, що спроможні надати відвідувачу розуміння загального простору споруди;

  3. Гру світла й тіні в інтер»єрі - як символів рутини й озаріння в навчанні.

  4. Консольне завершення об»єму над урвищем дніпровських схилів - як символ прориву, нестримної енергії сучасних інформаційних комунікацій;

  5. Складне переплетіння різних за товщиною ліній в екстер»єрі та інтер»єрі – як символу історичних зв»язків в образі плати-матриці;

  6. Впровадження в інтер»єр та на фасад голографічних, медіа та відео технологій – споруда повинна стати джерелом інформації не лише внутри, а й зовні;

  7. Зовнішнє оздоблення – мідні панелі по скляних підвісних панелях.

  8. Активне впровадження внутрішнього ілюмінування в денний та особливо вечірні години – споруда музею-культурного центру повинна стати святом для відвідувачів; ілюмінація має бути у вигляді гри різних кольорів, сполохів та динамічних ритмів, що мають імітувати рух, дію.