1.Вступ

Місто

Якщо залишитися в Києві хоч би декілька днів, то відразу видно: щодня це місто

різне. Сьогодні він з дитячою безпосередністю хвалиться тим, що є лише у нього:

показує тобі пам'ятник сміттєвозу, корові, що літає, котові, їжачку в тумані,

завтра хмуриться або плаче, а потім стає згорбленою старенькою, демонструє

зморшкуваті тріщини старих пам'ятників і хоче відкрити тобі таємниці буття.

Потрібно вміти його чути. Проходячи увечері по заплутаних ниточках вулиць,

розумієш, що місто розповідає історії, веселі і не дуже, оповідає, яких людей

бачив. Ні виводів, ні докорів, ні захоплень, лише розповідь - все те, чого не

почуєш в новинах, чого не знають всі, а лише ті, хто розглянуть його душу.

Хочеться сісти в крісло-гойдалку, загорнутися в плед і слухати. Він - самий

кращий розповідач. У цьому місті у тебе ніколи не з'явиться відчуття порожнечі.

Кожна будівля, кожна вулиця або пам'ятник живуть тут своїм життям, в кожного

своя історія, я б навіть сказала - свій характер. Київ не розчиняє в собі людину.

Він провінційно-щирий, чистий, душевний, по-котячи м'який. Він смачний - чи

варто нагадувати про котлетки "по-київськи" і "Київський тортик", цукерки "Вечірній

Київ".

Є в Києві і "особливо київські» місця. Це, перш за все, гірські оглядові

майданчики над Дніпром. Альтанка на Володимирській горі, вікна фунікулера,

майданчик під аркою Дружби народів, спуск з Верхньої Лаври до її печер. У цих

місцях ніби і живе душа міста, а не на багатьох важливих вулицях і площах. Це

підтверджують літератори, що писали про Київ, - Булгаков, Паустовський та інші.

Чи дивуватися, що з Києва вийшли розробник ракет Корольов, винахідник

вертольотів Сикорський, відомий авіаконструктор Антонов? Адже так хочеться

знайти крила, стати завойовником повітряного простору і побачити всю красу міста.

До уваги, багато великих відвезли собі дружин з Києва. Як показує історія, це

люди з добрим смаком - Бальзак, Франко, Гумільов, Мандельштам, Пастернак, Бабель.

Як же народилося це місто? Існує легенда, що Київ заснований трьома братами -

Києм, Щеком і Хоривом - і сестрою Либідь як центр племені галявин. Названий на

честь старшого брата. А з 1934 року Київ є столицею України.

У Києві дуже багато незвичайних, красивих і цікавих місць. Улюблені місця

туристів - це, напевно, Андріївський узвіз, Майдан Незалежності, Софійський

собор і Києво-Печерська лавра. Зараз Андріївський узвіз - вулиця-музей, одна з

головних туристичних пам'яток української столиці. Тут жили і працювали багато

відомих діячів науки і культури: вчені, письменники, композитори, художники,

скульптори. Тут проходять свята, художні виставки, фестивалі мистецтв. Сюди

приходять послухати вуличних музикантів і поглянути костюмовану виставу просто

неба. У будівлях, розташованих вздовж вулиці, працюють художні галереї, виставки,

театри і художні майстерні. Просто неба жваво гомонять багаточисельні сувенірні

лавки.

Тут також - Музей однієї вулиці, музей Михайла Булгакова, меморіальний будинок-музей

Кавалерідзе. Поруч у верхній частині знаходиться провулок Десятинний, вулиця

Велика Житомирська, внизу Контрактова площа, вул. Боричів тік і вул.

Сагайдачного.

Площа Незалежності в Києві, відома всім під назвою Майдан Незалежності, мабуть,

найвідоміше і найвідвідуване місце в місті. Історія цього місця починається з

часів створення самого Києва. До Х століття ця площа разом з самим Хрещатиком

називалася Перевєсіщє. Існує версія, що назву вона свою отримала по роду занять

тутешніх жителів. В ті часи на місці сучасного Майдану були хащі, і мисливці

споруджували між ними перешкоди (перевіси), в які заганяли звіра. У XVIII

столітті територія площі обросла кріпосними стінами, іменованими Печерськими

Воротами. Існували ці ворота до 1833 року. У ці часи і до самого кінця століття

територія Майдану була пустирем, що носив назву "Козине болото". Перші дерев'яні

будинки стали з'являтися тут лише до тридцятих років XVIII століття, і лише в п'ятдесятих

роках почали будувати кам'яні. У 1871 році площа вже носила назву Хрещатицька і

була ринком, на якому відбувалися всі народні гуляння. У 1876 році тут звели

будівлю міської Думи, а саму площу перейменували в Думську. У 1935 році площу

нарекли ім'ям Калініна, а до цього - з 1919 – вона була «Радянською».

Приблизно між 1976 і 1977 роками сучасний Майдан став іменуватися площею

Жовтневої революції. І лише в 1991 році - після проголошення незалежності

України - площа отримала сучасну назву - Майдан Незалежності.

За переказами, Софійський собор був побудований на тому місці, де Ярослав Мудрий

отримав рішучу перемогу над печенігами. Це був головний храм Київської Русі - "митрополія російська", тут коронували князів на київський престол. Зведення Софії Київської було для Ярослава Мудрого актом затвердження державної потужності Київської Русі.

Монастир Печерська Лавра був заснований в XI столітті і забудовувався протягом

дев'яти подальших століть. Назва "печерська" походить від слова "печери", які

були знайдені на цій території і в яких селилися перші ченці, а Лавра - це

почесна назва, яка давалася дуже крупним і значним монастирям.

Київ зростає і перетворюється: старі пам'ятники прибирають, на їх місці з'являються

нові, старі будівлі зміняються новобудовами. Багато давніх споруд переробляють,

міняють їх подобу, і дома вже забувають потихеньку радянську епоху, із

задоволенням вдихаючи запах незалежності і байдуже приймаючи зміни. Інші ж,

навпаки, борються за свою пам'ять, і вони майже такі ж, як і раніше, багато

років або століть тому. Але і вони не розчаровані - незмінною залишається

неповторна атмосфера цього міста.

В Києва є ще і власна "квітуча візитка" - київські каштани. Каштан увійшов у нас

"до моди" в 2 половину XIX століття. Але ще в XVIII столітті каштани прикрашали

київські садиби і монастирі. Існує легенда, по якій каштанові дерева стали

розводити в місті після скандальної історії з первинним засадженням Бульварного

шосе (нинішній бульвар Шевченка) каштанами. Цар Микола Перший в 1842 році велів

прибрати каштани і замість посадити свої кохані пірамідальні тополі, але місцеві

жителі не дозволили загинути викопаним деревам. І у результаті каштани все одно

"взяли верх". До речі, перша каштанова алея з дерев була висаджена архітектором

Христофором Вреном в 1799 році на березі Темзи в парку під Лондоном, і незабаром

там навіть стало проводитися Свято каштана - між 19 і 26 травня.

Стара київська алея в Університетському ботанічному саду теж заслуговує бути в

центрі уваги, але у нас немає такої святкової традиції. Втім, ніщо не заважає

пригадати про приклад лондонців.

Київ - батьківщина багатьох відомих людей. Тут народилися письменник Михайло

Булгаков, скульптор і драматург Іван Кавалерідзе, художник Казимир Малевич,

кардіохірург Микола Амосов, кіноактор, співак і композитор Олександр Вертинський.

"Перші і самі" в Києві - це міст Патона без єдиного болта; найкоротша вулиця в

Європі Новий проїзд на Бесарабці має всього 3 номери; перший в СНД пам'ятник

літературному героєві Паніковському з'явився на Прорізній.

Останнє десятиріччя ознаменувалося переходом від індустріального до інформаційного суспільства. Інформаційний фактор впровадився в усі сфери життєдіяльності людини. Сучасна людина живе в інформаційному середовищі, щодня зіштовхуючись із необхідністю одержувати, обробляти й передавати всіляку інформацію, величезну за своїм обсягом. Київ – це велике місто з великою історією, культурою, в ньому є дуже багато цікавого. Але нажаль у Києві немає жодного досить великого культурного центру, музею чи простору, в якому людина могла би зануритись, дослідити місто Київ. В Києві існує багато різних музеїв Музей Великої вітчизняної війни, музей мистецтв України, музей під відкритим небом «Пирогово» та багато інших, звичайно вони зачипають тему Київа, але жоден музей в Києві не розповідає безпосередньо про Київ, його традиції, культуру, історію. В умовах сучасної дійсності необхідно перетворити музей з нудного сховища інформації в місце для роботи з інформацією, у своєрідний культурний центр, де відвідувач може збагатитися культурно, духовно, іформаційно. На сьогоднішній день, коли суспільство невпинно летить в перед: нові технології, нестримний потік інформації, реклами, новітні розробки у всіх сфераж життєдіяльності, глобалізація,людина просто втрачає зв'язок з минулим, своєю історією. Саме тому «музей міста» є дуже актуальним.

На цей час в усьому світі основою суспільного розвитку стають знання й інформаційні технології. Не випадково останнє десятиліття XX століття й наступне сторіччя пов'язують з глобальною інформатизацією й формуванням так званого «Інформаційного Суспільства», що стає символом глобалізації світу. Головною ознакою інформаційного суспільства є ствердження культу знань, усвідомлення того, що жодне серйозне економічне, соціальне або технічне завдання не можна успішно вирішити без переробки значних обсягів інформації, історії.

На сьогодення «музей міста» розпочинають відігравати ключову роль у досягненні інформаційної, освіченості, культуризації грамотності населення. В ХХІ Інформаційному столітті змінюється й саме поняття освіченості. Статистичне зменшення обсягів друкованої продукції, в тому числі й книг, ролі в суспільстві впливу театру й кіно на інтелектуальне життя та навчально-виховний процес виводить на перший план нове існуюче поняття "інформаційна грамотність", що має на увазі більше, аніж певний рівень володіння усною й письмовою мовою чи комп'ютером. Визначення своїх інформаційних потреб, можливих джерел інформації, пошук і одержання інформації, її оцінка й відбір, а також ефективне використання, стають умовами для виживання в новому суспільстві.

Під впливом безлічі факторів формується нова система цінностей і пріоритетів у суспільстві. Якщо колишні теорії соціальних змін базувалися на світі успішної людини в стабільному суспільстві, то визначною рисою сучасного стилю життя стає прискорений темп, позначуваний спеціальним терміном "трансенція" (що є змістом швидкоплинності часу).

У нових умовах трансформації соціальної сфери необхідно розглядати функції музею з нової точки зору. Наразі, поряд з функцією збереження, музей реалізує й функцію розвитку - у відповідь на сформовані суспільством нові потреби. У просторі музейної будівлі відбувається обмін інформацією не тільки між «глядачем та експонатом, читачем і книгою», але й міжособистісні контакти між відвідувачами, читачами й персоналом музею. Музей стає «форумом ідей», де перетинаються різні соціальні групи, об'єднані якоюсь спільністю інтересів - це важливий фактор, для стимулювання якого необхідне створення відповідного середовища.Музей, як і будь-яка сучасна громадська організація, повинен використовувати сучасні технології залучення нових користувачів за рахунок впровадження ефективного менеджменту у свою роботу, залучення технологій маркетингу, зокрема, РR-технологій, покликаних підвищити попит на її послуги: реклами, дизайну, створення іміджу.Інтеграція України до світового співтовариства супроводжується складним і багатоаспектним процесом відродження національної свідомості та історичної пам'яті народу. В його основі - звернення до історичних витоків, відновлення традицій і духовних цінностей нації. Значна роль у цьому процесі належить музеям, як скарбницям духовної спадщини, центрам культурно-духовного відродження народу, що сприяють гуманізації суспільства, ствердженню української нації,як самостійної одиниці світової спільноти. Сьогодні в Україні склалася доволі неоднозначна ситуація, пов'язана з девальвацією і руйнацією норм, які десятиліттями регулювали життя і відносини людей. Формування ж нової системи ціннісних координат позначається глибокою переходу від однієї соціально-політичної системи до іншої музейні установи зазнають значних змін, що зумовило необхідність теоретичного осмислення та всебічного аналізу трансформації музею як соціокультурного інституту в контексті глобалізаційних процесів іпов'язаних з ними агресивних інокультурних впливів. Сучасний стан суспільно-політичного, соціально-економічного, культурного розвитку країни потребує нового змістовного наповнення діяльності традиційних музеїв. В контексті трансформаційних соціокультурних процесів, що відбуваються у вітчизняній культурі, формується новий тип музею, основні функції якого - акумулювання, збереження, популяризація національної та світової історико-культурної спадщини - мають бути адекватним вимогам часу. У Законі України "Про музеї та музейну справу", прийнятому 29 червня 1995р., зазначено, що "музеї як культурно-освітні та науково-дослідні заклади призначені не тільки для вивчення, збереження та використання пам'яток матеріальної і духовної культури, але й для прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини" Питання про роль музеїв у суспільстві вперше розглядалось у 20-х роках XX століття. У працях учених-музеєзнавців порушено широке коло питань музейної справи, наголошено на їх значенні у збереженні та дослідженні національних пам'яток. Як відомо, музеям належить провідне місце серед установ культури. Аспекти діяльності музеїв як засобів акумулювання, зберігання і трансформації національної та світової історико-культурної спадщини всебічно висвітлено в та вітчизняній В умовах модернізації освітньої галузі, розвиток музейної справи відкриває нові можливості для виконання основних функцій: навчальної, науково-дослідницької, науково-методичної та інформаційно-аналітичної.Розвиток науки і техніки на початку ХХ століття значною мірою зумовив ставлення до музею як науково-дослідної установи. Це визначило принципи комплектування музейних фондів і методи їх експонування, що виявилося зокрема у створенні нових експозицій на основі класифікаційних систем, прийнятих у наукових дисциплінах відповідного профілю.Політика гласності і демократизації суспільства у другій половині 80-х - початку 90-х років ХХ століття зумовила концептуальні зміни в музейній справі, серед яких слід назвати відмову від класовихкритеріїв та "естетичної пропаганди" і звернення до загальнолюдських цінностей, історико-культурної спадщини, розвитку естетичного смаку і творчої уяви. Формується нова концепція освітньої діяльності музею як комунікативної системи, характерної для країн Заходу. Відмова від жорсткої ідейно-інформаційної спрямованості змінила характер відносин між музеями та їх відвідувачами, останні почали сприйматись як рівноправні партнери в роботі музейних установ. В основу сучасного розуміння музею покладене нове бачення соціального і культурного контексту його функціонування. Розширення функцій музею, становлення музеєзнавства як самостійної наукової дисципліни свідчить про перетворення музею на особливий соціально-культурний інститут в єдності його соціальної та культурної складових. При цьому соціальний аспект включає сукупність відносин окремої людини з іншими суб'єктами економічних, соціальних, ідеологічних, політичних відносин, сформованих у процесі їх діяльності, а культурний - сукупність способів і результатів діяльності людини, що стосується як матеріальної, так і духовної сфер. Ця обставина позначилася на спрямуванні та механізмах трансформації музейних установ. Розвиток інформаційно-комунікативних технологій зумовив їх поширення в музейній сфері, що стало однією з головних причин трансформації музейних установ. Трансформація в музейній сфері- це, перш за все, переосмислення ролі музею в сучасному суспільстві, вдосконалення форм і методів роботи з відвідувачами у відповідності з вимогами часу. Перебудовуються відносини між музейними установами і суспільством: на зміну пасивному відображенню дійсності приходить активний вплив на неї. Відбувається нова, якісна видозміна експозиційної роботи при розширенні сфери музейної діяльності, розробляються інноваційні програми культурно-освітньої діяльності, вдосконалюється експозиційний дизайн. Реалізація повного обсягу завдань, що постали перед музейними установами, неможлива без урахування політичних (зміни в політиці уряду, в чинному законодавстві, впровадження нової організаційної структури музеїв), економічних (зміни в економіці, що впливають на чисельність відвідувачів і визначають якість музейних послуг), соціальних (демографічні зміни, що впливають на музейну аудиторію, конкурентна боротьба за фінансові ресурси і відвідувачів, пов'язана з розвитком туризму, роль музеїв у розв'язанні соціальних проблем), технологічних (удосконалення стандартів подання музейних колекцій і засобів комунікації, поширення комп'ютерних систем, що зумовлює зростання вимог відвідувачів) факторів. Головною особливістю музейної діяльності у ХХ - на початку ХХІ століття стало експериментування, яке зумовило трансформацію традиційних форм музейної роботи. Вона полягає у: · впровадженні інноваційних технологій експозиційного дизайну; · використанні "немузейних" видів діяльності - музейного менеджменту, маркетингу; · зміні кадрової політики - від класичного керівника - науковця до ефективного менеджера;

· застосуванні новітніх інформаційно-комунікативних технологій;

· створенні віртуальних музеїв.

Головне завдання трансформації музейних установ полягає у збереженні сутності музею при значній видозміні форм і методів його діяльності. Результатом творчого пошуку в музейній сфері є створення нових типів музейних установ: культурних центрів, у яких діють спеціалізовані експозиції, що акцентують увагу на досягненнях різних галузей знань, окремих наук і видів мистецтва (Національний центр мистецтва і культури Ж. Помпіду тощо); спеціалізованих дитячих музеїв, де вся експозиційна й освітня робота проводиться з урахуванням вікових особливостей дітей і з використанням методик, запропонованих музейною педагогікою (дитяча студія в Единбурзі та ін.); екомузею, в якому відтворене з метою його збереження культурно-історичне середовище.Розвиток вітчизняних музеїв, що на сучасному етапі є центрами духовного

відродження нації, тісно пов'язаний з інноваційними інформаційно-комунікативними технологіями. Це актуалізує проблему вдосконалення традиційної системи управління і структури музею, адекватної вимогам часу, а також проблему створення належної нормативно-правової бази для функціонування музеїв України.

РОЛЬ МУЗЕЇВ У СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ РОЗВИТКУ КРАЇНИВ європейських країнах сфера культури вважається не тільки соціокультурною складовою в житті суспільства, але й являє собою важливий чинник соціально-економічного розвитку, розглядається як один із факторів формування конкурентоспроможності країни в сучасному глобалізованому світі. На культуру дивляться як на складову в розв’язанні економічних, політичних і соціальних проблем.Музеї – багатофункціональні заклади соціальної інформації, які призначені для збереження культурно-історичних та природничо-наукових цінностей, накопичення та поширення знань через вивчення і демонстрацію унікальних пам’яток матеріальної культури. Міжнародна рада музеїв (ICOM), Міжнародна рада з питань пам’яток і визначних місць (ICOMOS), Панєвропейська федерація культурної спадщини (Europa Nostra) координують зусилля країн з проблем використання музеїв, пам’яток історії та культури в туризмі в Європі та світі в цілому, що сприяє соціокультурному та економічному розвитку країн та регіонів, розвиває міжкультурний діалог. Моральний кодекс музеїв ICOM стверджує, що чільне призначення музейних закладів – надавати послуги суспільству.Нова соціальна роль музеїв Зарубіжні музеї ведуть пошук свого місця в багатоманітному культурному просторі. Музеї перетворюються на важливі осередки освіти і навчання, оскільки саме вони забезпечують доступ до національної культурної та природної спадщини людям різного фаху та віку. Вагомість цієї ролі базується на спроможності музеїв надавати громадськості інтерактивну, предметну й ідейну платформи для глибшого пізнання своєї етнічної ідентичності, нації та всього світу. У музейній сфері розвинених країн активно проводяться музеологічні дослідження задля визначення чільних напрямків музейної справи в сучасному середовищі, акцентування вагомості інтерактивності як засобу розвитку музейного закладу, окреслення різних шляхів взаємодії музеїв, зокрема створення мережі, що охоплює музеї різних рівнів і типів: національні, регіональні, місцеві.

Великобританія

Британський уряд вважає, що музеї несуть позитивні емоції і займають вагому нішу в індустрії дозвілля. Перед британською музейною політикою стоїть мета – зробити людей кращими, досвідченішими, освіченими. Уряд лейбористів у травні 2000 р. окреслив основні завдання музеїв, галерей і бібліотек.

1. Соціальна спрямованість має бути пріоритетом у роботі музеїв, галерей і бібліотек.

2. Забезпечення широкого доступу громадськості до колекцій.

3. Музеї, галереї і бібліотеки мають використовувати новітні технології для забезпечення доступності колекцій.

4. Каталоги і ключові документи мають бути доступні в Інтернеті.

5. Надання послуг має бути пріоритетом у роботі музеїв, галерей і бібліотек.

6. Музеї, галереї і бібліотеки повинні консультувати людей з ризиком соціальної відчуженості.

7. По можливості, колекції та експозиції мають відображати культурне і соціальне розмаїття реальної та потенціальної аудиторії.

8. Музеї, галереї та бібліотеки повинні бути місцем навчання.

9. Музеї, галереї і бібліотеки повинні співпрацювати з іншими організаціями.

10. Музеї, галереї і бібліотеки повинні розвивати проекти, спрямовані на покращення життя людей з ризиком соціальної відчуженості.

11. Музеї, галереї і бібліотеки повинні думати, як вони можуть збільшити свою роль як агентів соціальних змін.

MLA бореться з твердженнями британців, що у музеях нудно, і вони не розуміють навіщо їм потрібно дивитися на старі речі. Дослідження 2001 р. з’ясували такі мотивації відвідувачів британських музеїв:

· соціальна (дозвілля, розваги) – 48 % відвідувачів;

· інтелектуальна (академічний і професійний інтерес) – 38 %;

· емоційна (естетична насолода, спогади, ностальгія) – 10 %;

· естетична (креативність, осмилення) – 3 %.

В арт-галереях відвідувачів з естетичною мотивацією набагато більше – 18 %.Музеї широко використовуються для вивчення різних предметів у школі (24 % дітей відвідують музеї для навчання). Відповідно музейні заклади співпрацюють з Міністерством освіти. Croydon Clocktower Museum організовує ознайомлення дітей з китайською порцеляною (діти розмальовують чашки за музейними зразками). Соціальна служба Лондона співпрацює з Національною галереєю, що дозволяє дітям з інтернатів працювати з професійними художниками. Дана програма пробуджує у дітей цікавіть „Навчання для всіх” музеї організовують пересувні виставки у тюрми, школи, лікарні. Для академічної науки музеї формують спільні каталоги, які є доступними у мережі Інтернет. Для поширення знань використовуються новітні технології (комп’ютери, аудіо-гіди).Британський досвід затребуваний в інших європейських країнах. Усе більше уваги приділяється розвитку аудиторії (audience development – англо-американський термін, який означає покращення музейного сервісу для пошуку відвідувачів і розширення аудиторії). В європейських країнах запроваджують дослідження різних цільових аудиторій і намагаються зробити відвідувачів постійними.

Австрія

В Австрії з населенням 8 млн нараховується 1600 музеїв. У 2004 р. у віденські музеї 58 % відвідувачів прийшли, щоб побачити нову виставку, 14% привабила особлива музейна подія або програма, лише 5% прийшли ознайомитися з постійною експозицією. Подібні дослідження є дуже важливими для подальшого планування музейної роботи, стратегічного планування і залучення дедалі більшої аудиторії.Зарубіжні музейні заклади відіграють важливу роль у формуванні історичної пам’яті та національної ідентичності: створюються транскультурні музеї, застосовуються нові форми та новітні цифрові технології для подачі історії. У 60-70-х рр. ХХ ст. в країнах Європи і Північної Америки відкриваються музеї Голокосту, у військових музеях оновлюються експозиції з метою висвітлення трагічної долі єврейства в роки Другої світової війни. Після падіння Берлінського муру з’являються музеї, влади, наприклад Музей терору (Угорщина), Меморіальний музей жертв комунізму (Румунія), Музей Штазі (Німеччина). У музеях країн колишнього Варшавського блоку змінюються акценти у висвітленні подій минулого. Так, у Музеї словацького повстання (Банська Бистриця) з дня заснування у 1955 р. наголошувалося на братній підтримці Радянського Союзу в організації повстання і постачанні зброї. Але вже тоді існувала суперечність: адже повстання було спрямоване і проти першої словацької національної держави. Зараз під час ведення екскурсій наголошується, що повстання проти нацистів є частиною загальноєвропейського Руху Опору, стверджується європейська ідентичність словаків. Відкриваються музеї, завданням яких є інтеграція етнічних меншин у суспільство, подолання расової упередженості. Наприклад, Міжнародний музей рабства у

Ліверпулі, відкритий 23 серпня 2007 р., покликаний висвітлювати проблему рабства від XVIII ст. до наших днів. Музей співпрацює з Національним музеєм Ліверпуля, негритянською громадою Ліверпуля, Ліверпульською міською радою, Ліверпульською культурною радою. За мету музей ставить вшанування пам'яті загиблих африканців, які сприяли розвитку Британії, нагадувати, що трансатлантична работоргівля сприяла появі расизму дискримінації та експлуатації, відзначати звільнення від рабства і становлення демократії, щоб подібне ніколи не трапилося в майбутньому. У Британії 23 серпня відзначається день повстання рабів на о. Гаїті, а жовтень є Місяцем Чорної історії.Музеї широко застосовують новітні цифрові технології для поширення інформації про фонди. Експонати оцифровуються, створюються бази даних про зібрання і колекції для широкого загалу, реалізовуючи право рівного доступу громадян до культурної спадщини. Забезпечення доступу до фондів є засобом боротьби з декультурацією (незнання власних культурних здобутків) молодих користувачів Інтернету.

Висновки

Протягом останніх десятиліть в європейських країнах змінився погляд на роль музеїв у суспільстві. Музеї розглядаються не лише як сховище артефактів, а й як заклади, які можуть надавати широкий спектр послуг, організовувати цікаве дозвілля і допомагати уряду реалізовувати культурні та соціальні програми.Музеї реалізовують освітні програми для школярів та дорослих, сприяючи збереженню національної ідентичності, формуванню толерантності у суспільстві та сприяючи акультурації національних меншин.Для покращення роботи і залучення більшої кількості відвідувачів музеї західних країн широко використовують новітні технології, нові форми подачі експонатів, а також впроваджуються зміни в системі організації музейної справи (музейні асоціації).