6. Концепція локальних культур м.Данілевського

Думку про те, що не існує єдиної культурної історії людства, а лише окремі замкнені локальні культури зі специфічними характеристиками, висловив ще у другій половині ХІХ століття М.Данілевський («Росія та Європа»). Класифікацію локальних культур він здійснює за декількома підставами.

Наприклад, за роллю в історії та ступенем самоореалізації Данілевський виділяв три групи: 1- самобутні та самодостатні культурно-історичні типи – цивілізації (позитивна роль в історії); 2 – феномени, що з’являються на деякий час, допомагаючи завершити свій шлях цивілізаціям, які помирають (гуни, монголи). Це негативні діячі людства; 3 – «етнографічний матеріал» або племена, які входять в культурно-історичні типи, проте не досягають індивідуальності, не відіграють ні позитивну, ні негативну роль.

За характером походження та існування: усамітнені (китайська, індійська) та спадкоємні (грецька, римська).

За напрямками культурної діяльності: релігійна, культурна (теоретично-наукова, мистецька, технічно-промислова), політична, суспільно-економічна (створення економічних відносин та систем).

За ступенем реалізації цих напрямків культурної діяльності: 1 – первинні або підготовчі культури, які не виявили себе у повній мірі в жодному виді діяльності; 2 – одноосновні – яскраво виразили себе в одному напрямку (грецька – культурна діяльність, філософія, мистецтво, римська – політико-правова); 3 – двуосновна – романо-германська політико-правова європейська культура; 4 – чотирьохосновна культура як гіпотетичний тип, що буде охоплювати всі напрямки культурної діяльності (за Данілевським, таким типом може бути слов’янський культурно-історичний тип. Дана позиція має назву «панславізм»: Європа не тільки дещо чуже для нас, але й вороже, наші інтереси протилежні).