4.Культура як необхідна умова розв'язання глобальних проблем

Оскільки глобальні проблеми визначають майбутнє людства, то методологічно правильно буде вияснити, що собою являє індивід в новому соціокультурному полі початку XXI ст. Вивченням сутності людини займалися різні науки. Ще в епосі про Гільгамеша людина наділена духовним (душа) і матеріальним (тіло) началами. З того часу минули десятки віків, а людина і до сьогодні залишилася загадкою.

На кожному новому витку історії людина пізнає про себе щось нове постільки, поскільки змінюється сам індивід. Освоєння нею матеріального світу, його законів - це тріумф інтелекту. Але цей тріумф, як у свій час зазначив один із видатних фізиків XX ст. М. Борн, є одночасно і трагічною помилкою здорового глузду. Людське усвідомлення суттєвих змін буття часто відстає від реально отриманих практичних результатів. Класичний приклад. Значення наслідків використання атомної зброї людство усвідомило лише після її застосування, а використання "мирного атому" - після Чорнобильської катастрофи. Отже, не лише окремим індивідам, але й цілим людським спільнотам притаманно помилятися в прийнятті далекосяжних рішень.

Однак, перш ніж відповісти на питання про роль культури у структурі сучасних глобальних проблем, слід уяснити концептуальні засади самого питання.

А) Насамперед, глобальні проблеми не породжені природою - вони продукт діяльності людини.

В) Культура як феномен буття і самореалізації індивідів сприяла поступовому формуванню глобальних проблем.

С) Без людини культура мертва, а її матеріальні цінності стають елементами ландшафту обезлюдненої планети.

В той же час чим швидше розвивається історія, чим більше соціальне значущих змін відбувається в одиницю часу, тим помітнішими є відмінності між поколіннями, тим складнішими стають механізми трансформації культури від одних поколінь до інших, тим вибірковішим є ставлення нових поколінь до культурних надбань попередніх.

Усвідомлення значущості глобальних проблем сьогодні не забезпечує вирішення їх завтра. Отже, чи дійсно культура може стати як необхідною, так і достатньою умовою оптимального розвитку соціотехносфери? Ця гіпотеза близька за формою (але не за змістом) до тези "Краса спасе світ". Однак історія XX ст. свідчить про протилежне. Світ системно знищує залишки "краси". Насамперед, культура - це все, що створено людством протягом усієї своєї історії. Цим ми окреслюємо її структуру, а не зміст. Терміни "культурна людина", "культурна держава" чи "соціальна спільнота" фіксують статичні параметри оволодіння цих суб'єктів надбаннями культури. Однак це не значить, що надбання культури (такі, як гуманізм, миролюбність, збереження пам'яток культури тощо) оволоділи свідомістю суб'єктів.

Тоді і тільки тоді, коли культура оволодіє свідомістю людей, а культурність стане нормою співжиття індивідів, вона стане як необхідною, так і достатньою умовою розв’язання глобальних проблем.

Культура - це насамперед прогресивний розвиток людства. Глобальні проблеми є наслідком культурного розвитку і одночасно виступають його гальмом. Культурний процес як самодостатній самооптимізується через систему зворотних зв'язків, які виконує індивід чи індивіди. Останні саморегулюються в планетарному соціокультурному полі. З точки зору теорії систем таке утворення самодостатнє для кореляції тих чи інших флуктуацій, якими є глобальні проблеми ХХ-ХХІ ст. Однак академік В.Вернадський не випадково зазначав, що людство з його прискореним темпом розвитку – це "нова небувала геологічна сила". Людина - суб'єкт її лідерства і бере на себе не лише моральну, а й правову відповідальність як по відношенню до власного життя, так і до всього сущого на планеті Земля. Сьогодні постає питання, чи відповідає призначення людини її екологічній, загальнолюдській культурі, чи здатна вона спрогнозувати наслідки своєї діяльності?

Рональд Хіггінс - один із керівників лондонської школи економічних досліджень, філософ, соціолог, дипломат в 1978 р. видав книжку "Сьомий ворог". В праці Р.Хіггінса зроблений прогноз на 20 років: «Зростання конфронтацій між Півднем і Північчю...У великих містах Півночі (в тому числі і радянських) потужна терористична організація, що виступає від імені народів Півдня, проводить постійні атаки на найбільш вразливі ділянки північних міст – системи комунікацій, транспорт, водозабезпечення».

Слід зазначити, що передбачення Хіггінса, на жаль, справдилися. Отже, сучасний рівень наукового пізнання світу, нових тенденцій в його розвитку може бути не тільки прогнозований, а й скоригований у напрямку, необхідному усій людській спільноті.

В умовах глобалізації усього суспільного життя потрібні не тільки знання про людину, які дає наука, а й знання самої людини. Людина поступово повертається до інтуїтивного сприйняття сутності. В її діях утверджується провіденціальне. Це відношення живого до живого, що формується мистецтвом, людським братством, спільністю людини і природи.

На сучасному етапі свого розвитку людство як єдине ціле зіткнулося із завданням всесвітньо-історичного виміру - знайти і відпрацювати соціально-політичну, економічну тощо "технологію" вирішення глобальних проблем, усунути можливі негативні наслідки у функціонуванні соціотехносфери, що уже діють сьогодні. Завдання складне, тому, що поряд з прогресивними тенденціями у розвитку людської спільноти існують, а часто і посилюються, негативні прояви цього процесу. Людська спільнота неоднорідна. Вона насичена різними етносами, які сповідують різні цінності і по-різному бачать своє майбутнє. Втіхою тут може бути думка, що понад двадцять століть людство живе в умовах постійних катаклізмів і надій. Як говорив Еліот: "Де та мудрість, яку ми втратили в знанні? Де ті знання, що ми втратили в інформації?"