2. Інкультурація, соціалізація та культурна ідентифікація людини.

Під соціалізацією розуміємо включення індивідів у громадське життя, засвоєння ними соціального досвіду, знань, цінностей, норм поведінки, що відповідають даному суспільству, соціальній групі, соціальній ролі. Процес соціалізації дозволяє особистості стати повноцінним членом суспільства, зайняти в ньому певну позицію і жити так, як того вимагають звичаї і традиції. Разом з тим цей процес забезпечує збереження суспільства, його структури і сформованих у ньому форм життя. «Персональний склад» суспільства і соціальних груп постійно оновлюється, змінюються виконавці соціальних ролей, але завдяки соціалізації нові члени суспільства прилучаються до накопиченого соціального досвіду. Звичайно, суспільство згодом змінюється, але і внесення новацій у громадське життя теж так чи інакше обумовлюється успадкованими від предків формами життя й ідеалами.

Завдяки соціалізації людина залучається до суспільства шляхом засвоєння мови певної соціальної спільноти, відповідних способів мислення, властивих певній культурі, форм раціональності й чуттєвості, прийняття норм, цінностей, традицій, звичаїв, взірців поведінки. Процес соціалізації охоплює всі можливості прилучення до культури, виховання та навчання, за допомогою яких людина набуває соціокультурної природи та здатність брати участь у соціальному житті. У цьому процесі задіяне все оточення людини: сім’я, сусіди, ровесники, вихователі, вчителі, колеги, знайомі, засоби масової інформації тощо.

Культура є найважливішим чинником соціалізації, що визначає її зміст, засоби. У ході соціалізації люди опановують програми, що зберігаються в культурі та вчаться жити, мислити і діяти відповідно до них.

Розглянемо основні форми, у яких протікає соціалізація особистості.

Освоєння соціального досвіду особистістю починається з раннього дитинства. Фундаментальні мотиваційні установки особистості закладаються в родині. Зразки поведінки, що демонструють батьки, значною мірою визначають життєвий сценарій, за яким дитина буде будувати своє життя. Великий вплив на дітей мають також приклади поведінки, що вони спостерігають в однолітків, вчителів та інших дорослих.

Але соціалізація не закінчується в дитинстві. Вона є безупинним процесом, що продовжується протягом усього життя. Умовами і засобами її виступають школа й інші навчальні заклади, засоби масової інформації, праця і трудовий колектив, неформальна група і, нарешті, самовиховання.

Кожна людина волею обставин виявляється зануреною у певний культурний контекст, з якого вона запозичує уявлення, ідеали, правила життя, способи дій. У загальному контексті американської культури заохочуються такі якості особистості, як впевненість у собі, енергійність, товариськість. Індійська культура, навпроти, традиційно підтримує протилежні цінності: споглядальність, пасивність, самозаглибленість. Дослідження соціологів показали, що в середовищі робітників більше цінується ретельність і слухняність, ніж ініціатива і вільнодумство, тоді як в освітянських шарах суспільства, навпаки, ініціативу і вільнодумство шанують більше, ніж слухняність і ретельність. Культурний контекст, у якому виховуються хлопчики, як правило, жадає від них активності, самостійності, сміливості, а дівчатка виховуються в культурному контексті, який налаштовує їх бути вихованими, акуратними, спокійними.

Культура по-різному регламентує і гендерні соціальні ролі дорослих чоловіків і жінок. Майже у всіх культурах на чоловіків покладається обов'язок забезпечувати добробут родини, тоді як призначенням жінок вважається виховання дітей і ведення домашнього господарства. У багатьох суспільствах чоловіки традиційно мають більше свободи, ніж жінки.

Вікові розходження життєвих настанов і прагнень у значній мірі обумовлені не просто біологічними змінами організму, а закріпленими в культурі уявленнями про відповідний тому чи іншому віку спосіб життя.

Культурний контекст визначає як форми діяльності, з якими пов'язана позиція особистості в суспільстві, так і традиційні в даному соціальному середовищі форми відпочинку, розваги, способи психічного відпочинку (рекреативна чи компенсаторна функція культури). В кожній культурі існують свої традиції і звичаї, що регламентують способи зняття напруги, що накопичується у процесі повсякденного життя. Такими способами є ігри, спорт, масове мистецтво (детективи, пригодницькі фільми, естрада), вечірки, поїздки за місто, різноманітні хоббі.

Найважливішу роль грають свята, культура проведення яких припускає створення особливого, радісного настрою. Способи психічної розрядки звичайно пов'язані з порушенням стандартів буденного життя, з розкутістю і свободою поведінки, з карнавальними веселощами, що виходять часом за межі, яких потрібно дотримуватися в повсякденних умовах. Однак і ці форми поведінки, що виглядають іноді безладними, регулюються, насправді, культурними нормами і мають ритуальний характер.

Ритуалом, наприклад, є звичай італійців у новорічну ніч викидати на вулицю мотлох, що нагромадився в будинку за рік. Ритуальним є споживання у свято спиртних напоїв, що ввійшло у звичаї багатьох народів. Символічні ритуали супроводжують як загальні, так і особисті свята — ювілеї, весілля й інші події життя. Ритуалізація є могутнім засобом організації поведінки людей у ситуаціях, що загрожують ускладненнями і конфліктами.

Норми і цінності, що містяться в культурі, однак, не завжди досить ефективно забезпечують соціалізацію. У патріархальні часи молодші члени родини часто залишалися майже на все життя в підпорядкуванні старших і почували себе неповноцінними членами суспільства. Не випадково, наприклад, у грецьких міфах діти богів вступають у боротьбу зі своїми батьками (Кронос, Зевс). У сучасному світі, на думку соціологів, існують труднощі соціалізації літніх людей. Якщо на Сході, де сильні патріархальні традиції, старійшини користуються особливою пошаною, то для сучасного Заходу (включаючи і Україну) характерним є культ молодості. Старі, втративши можливість професійної праці і вийшовши на пенсію, виявляються на узбіччі громадського життя. Докладаючи великих зусиль для соціалізації молодих, західна цивілізація набагато менше уваги приділяє соціалізації людей літнього віку, а смерть взагалі вважається ледве не забороненою темою, про яку ні говорити, ні думати не слід.

Поряд з несприятливими економічними і політичними умовами культурний контекст може створювати ґрунт для асоціальних форм поведінки — пияцтва, наркоманії, проституції, злочинності. Ці явища набувають масового характеру, як правило, тоді, коли суспільство виявляється в кризовому стані. Занепад культури в такі періоди сприяє посиленню тваринних несвідомих імпульсів, що нею придушуються (інстинктів сексуальності й агресивності, за Фрейдом). Прикладом може бути стан американського суспільства під час кризи США на початку 1930-х рр.

Розгул кримінальності, наркобізнесу, проституції, корупції, безглуздої жорстокості теж у чималому ступені обумовлений падінням престижу культури, знецінюванням збережених нею традицій і ідеалів життя і, як наслідок цього, — недостатньо ефективною соціалізацією (головним чином, молоді та осіб середнього віку).

Негаразди соціалізації, зв'язані як з відхиленнями від соціально схвалюваних форм життя (девіантна поведінка, що відхиляється від норм), так і з існуванням негативних культурних зразків, що теж мають свої корені в культурі.

Соціалізація – не короткотривалий акт, а процес, що триває все життя людини.

У суспільствах перехідного типу часто відбувається ресоціалізація – докорінна зміна соціального середовища і необхідність особистості пристосуватися до змінених соціальних обставин, норм і цінностей. Це надзвичайно болючий процес, прикладами якого можуть слугувати цілковита зміна поглядів на суспільство та переоцінка свого минулого життя, вимушений розрив із традиційними культурними цінностями і прагнення бути сучасним, граючи інколи зовсім невідповідну своїм бажанням соціальну роль.

Ідентифікація (від лат. identicus - тотожний і facio - роблю) — це процес неусвідомлюваного ототожнення себе з іншим суб'єктом, твариною, предметом, групою, взірцем, ідеалом, організацією, соціальним інститутом (з партією, наприклад).

Культурна ідентифікація відбувається під час соціалізації особистості – переходу людини від індивідуального до соціального під прямим чи опосередкованим впливом таких чинників соціального середовища як:

- сукупність ролей та соціальних статусів, що їх суспільство пропонує людині;

- соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати певні соціальні ролі і набути конкретного статусу;

- система соціальних і культурних норм та цінностей, які домінують у суспільстві й наслідуються молодшими поколіннями від старших;

- соціальні інститути, що забезпечують виробництво та відтворення культурних взірців, норм, цінностей та сприяють їх передаванню та засвоєнню;

- загальна ситуація в країні.

Згідно з Фройдом, за допомогою ідентифікації маленькі діти засвоюють моделі поведінки значущих для них людей, формують Над - Я, приймають чоловічу або жіночу роль.

Ідентифікація, за Фройдом, — це неусвідомлюване перенесення на себе почуттів, рис, особливостей, які притаманні іншій людині.

3.Фройд стверджував, що ідентифікація — це захист від об'єкта (який викликає страх) через уподібнення до нього. Так, хлопчик несвідомо наслідує батька і цим прагне заслужити його любов і повагу. Довільно ідентифікуючись з агресором, суб'єкт може позбавитися страху. Коли хлопчик відчуває себе слабким і безпорадним, він хоче бути таким, «як тато», тобто ідентифікується, ототожнюється з батьком. Коли підліток відчуває себе схвильованим, він намагається бути таким же врівноваженим і сильним, як кіногерой (він ідентифікується з кіно героєм). Завдяки ідентифікації, згідно з Фройдом, досягається також символічне володіння бажаним, але недосяжним об'єктом (як це має місце в едіповому комплексі, коли хлопчик ідентифікується з батьком, що сприяє розвиткові нормальної сексуальності індивіда). Вперше механізм культурної ідентифікації був розкритий в психологічній концепції Фройда, що створена на основі патопсихологічних спостережень, а потім розповсюджені на „нормальне” духовне життя.

Механізми соціалізації за Фройдом:

• Імітація – усвідомлені спроби дитини копіювати й наслідувати поведінку дорослих і друзів;

• Ідентифікація – засвоєння дітьми поведінки батьків, соціальних цінностей і норм як своїх власних;

• Почуття сорому і вини або негативні механізми соціалізації, що забороняють і придушують деякі моделі поведінки.

Ці моделі спрацьовують переважно на стадії дитинства. Але деякі дослідники вживають фройдівськи поняття і для дорослих. Так, Парсонс розуміє під імітацією процес засвоєння елементів культури шляхом простого наслідування, а не свідомого вибору; ідентифікація – вияв ставлення до соціального середовища та його складових компонентів, прийняття цінностей певних соціальних груп і спільнот, спосіб усвідомлення своєї до них приналежності.

У широкому сенсі ідентифікація — це неусвідомлюване прагнення наслідувати взірець, ідеал, що дає змогу перемогти власну слабкість і почуття неповноцінності. За допомогою цього механізму психологічного захисту людина позбавляється почуття меншовартості й відчуженості.

Інкультурація – входження в культуру, тобто процес, у ході якого індивід засвоює традиційні й характерні для культури, до якої він належить, способи мислення і дій, а також вивчення та передача культури від одного покоління до іншого. Якщо кінцевим результатом соціалізації є особистість, то кінцевим результатом інкультурації є інтелігент.

Іноді поняття «інкультурація» використовується по відношенню до іммігрантів, які змушені адаптуватися до нових культурних умов життя.