Мистецтво

а) Архітектура. Від бурхливої доби XIV-XVI ст. залиши­лося дуже мало архітектурних пам'яток, особливо дерев'яних. Мож­на припускати, що якраз на цю добу припадає створення україн­ського стилю дерев'яних церков — трибанних та п'ятибанних. То­ді ж формувався поділ церкви на три частини: вівтар, властиву церкву та «бабинець». Вікнам та дверям надавали характеристичної шестикутної форми. Найбільше дерев'яних церков збереглося в Га­личині, але й там датуються вони переважно вже наступною добою, коли старі церкви правили лише за зразки для нових.

Більше залишилося пам'яток мурованого будівництва. В XIV-XV ст. спостерігаються церковні будови переходового типу, в яких вияв­ляються попередні зразки візантійського стилю та нові впливи За­ходу вже ґотицької культури. Такі церкви були в Галичі — Різдва Христового — XIV ст., в Межиріччі на Волині XV ст., в Лаврівському манастирі на Бойківщині — XV-XVI ст.

²⁴⁵ МИТРОПОЛИТ ШАРІОН. Українська Церква Т. II, 1942, стор. 191-203.

²⁴⁶ М. ГРУШЕВСЬКИЙ. Там же, VI, стор. 308-309; 314-316.

²⁴⁷ М. ГРУШЕВСЬКИЙ. Там же, VI, стор. 430.

²⁴⁸ Г. ЛУЖНИЦЬКИЙ. Там же, стор. 223.

²⁴⁹ І. ВЛАСОВСЬКИЙ. Там же, т. II, стор. 187-188.

У XIV-XV ст. будується оборонні замки з грубими мурами, стріль­ницями і високими спостережними вежами. Особливо багато таких замків зв'язано з князюванням Федора Коріятовича на Поділлі. Се­ред цих будівель особливо цікаві трикутний замок у Зінкові на Поділлі і церква-замок у Сутківцях (1476 р.), в якій поєднується церковна та оборонна будівлі.

Такого ж типу церкви були Петропавлівська на Поділлі (кінця XV ст.), в Сатанові над Зручем (XV-XVI ст.), церква в Рогатині (XIV-XV ст.), вежі дерманського манастиря біля Дубна на Волині.

Ґотицький стиль шириться в XVI ст. із Заходу, через Шльонськ, Краків, Закарпаття, Пряшів, Бардіїв. Найбільшими будівлями ґотицького стилю були величні католицькі катедри у Львові (кінця XIV ст.), Перемишлі (XV ст.), Бардієві (XIV-XV ст.) та ряд костьолів в інших містах. Характеристичне явище: латинські костьоли наслі­дували сліпо ґотицькі зразки, а в православних церквах помітне пристосування ґотицького стилю до власних традицій. В ґотицькому стилі збудовано церкви: в Посаді Работицькій — середини XVI ст., Нижанковичах, Вишнівцях, Залужжі, Коденську на Підляшші, фундації Сапіг першої половини XVI ст. Найкращою па­м'яткою ґотицької доби залишилася у Львові Вірменська церква, заснована 1363 року.²⁵⁰

По містах та панських маєтках будували замки за західноєвро­пейським зразком: вони були оточені ровом із звідним мостом, валами, мали грубі мури, вежі, стрільниці. Від цих замків збереглися лише руїни: в Луцьку (1541 p.), Межибожі, Зінькові, Острові (1521 р.) тощо.

Доба ренесансу, який проходив через Словаччину, Німеччину, Польщу з Швейцарії, Італії, залишила в Україні багато блискучих пам'яток. З давніших будівель можна вказати на ратушу в Бар­дієві (1506 р.) та перебудовані ратуші у Львові (1624 р.) й Пере­мишлі. В стилі ренесансу були замки XVI ст. в Перемишлі, Львові («Високий Замок»), Бережанах, Старокостянтинові, Корці, Бучачі, Одеську. Найкращі пам'ятки ренесансу збереглися у Львові: буди­нок Гопнера (1570 p.), «Чорна кам'яниця» (1577 p.), будинок грека К. Корнякта (1629 p.), різьбаря, одруженого з Дідушицькою (1580 p.), молодший будинок Собєського. Чудовий будинок пізнього ренесансу мав різьбар-фльорентинець Бандінеллі. В цілому ці будинки тво­рили чудовий ансамбль «Ринку», в центрі якого стояла ратуша, заснована 1372 р. та перебудована 1624 року.²⁵¹

²⁵⁰ W. SITSCHYNSKY. Das kunstlerische Schaffen in Lemberg. Das Ukrai-nische Lwiw, — «Ukraine in Vergangenheit und Gegenwart». Munchen, 1954 N 1/2, стор. 32.

²⁵¹ P. KURINNYJ. Der Rynok von Lemberg. Там же, стор. 26.

У Львові були й високомистецькі церковні пам'ятки ренесансу найкраща в Східній Европі вежа Успенської церкви — Братської, збудована коштом К. Корнякта в 1572-1578 pp.; творцем її був іта­лієць Петро Барбоні. В 1591-1629 pp. була збудована Успенська церква, а в 1579 — біля неї каплиця Трьох Королів. Обидві церкви, збудовані італійцем, зберегли внутрішній, типовий для українських церков плян — тринавний.

Чудові також пізньоренесансові будівлі Львова: каплиці родин Боїмів (1618 р.) та Кампіні (1619 p.). Остання — в католицькій катедрі.

Будівель у стилі ренесансу збереглося чимало — в Сокалі, Луць­ку, Ярославі, Замості, Люблині та ін.

Будівниками були переважно чужинці: Петро-Італієць, Домінічі-Римлянин, Петро Барбоні. Але серед чужинецьких, переважно ітаталійських, імен зустрічаються і українські: Люшня Мартин, що працював у Львові в 1534 p.; Пряшів Лука, що в 1538 році реставрував Львівську ратушу, а року 1541 збудував Луцький замок; Амвросій Прихильний, що у 1582 році збудував у Львові синаґоґу — «Зо­лоту Розу» та власний будинок.²⁵²

б) Р і з ь б а. У XV-XVI ст. різьба, переважно на камені та на де­реві, займає поважне місце. В ній також помічається вплив західньоевропейського мистецтва.

традицію, школу. Можна уявити, що в XVI ст. вже будували дере­в'яні іконостаси, вкриті різьбою. Принаймні, Павло Алепський, З доби ренесансу збереглися чудові надгробники із постатями покійників у натуральний зріст в лицарському одязі; вони лежать або стоять. Найкращий надгробник кн. К. Острозького з року 1579²⁵³ знищено в Києво-Печерській Лаврі в 1941 році. З інших слід відзна­чити М. Гербурта — у Львові, в католицькій катедрі; майстер за­лишив своє ім'я — Ньюрнберзький різьбар П. Лябенвольф; в Уне-ві — надгробок В. Лагодовського з року 1573; в Бережанах — родини Синявських з років 1574-1636; праці майстрів І. Пфістера та Г. Горнста. Відомі — плоскорізьба на могильних плитах Острозьких біля Бардієва 1590 року, надгробок К. Ромультової в Дрогобичі 1572 p., зроблений львівським майстром С. Чесеком.

²⁵² М. ГРУШЕВСЬКИЙ. Там же, VI, стор. 379-383. — В. СІЧИНСЬКИЙ. Ґотика і ренесанс. «ЕУ», І, стор. 804-808.

²⁵³ М. ГРУШЕВСЬКИЙ цим роком датує пам'ятник сина кн. К. Острозь­кого (Т VI, стор 25)

Ще більше залишилось пам'яток дереворізьби: обрамлення ікон, іконостаси і т. п. У цих дереворізьбах відбився ренесанс переважно італійський, хоч працювало чимало майстрів з Нюрнберґу. Значна кількість пам'яток XVII ст. — іконостасів, декоративних прикрас будівель тощо — свідчить, що ця галузь мистецтва вже мала певну опи­суючи в 1654 році Києво-Печерську Лавру, зазначав, що іконостас в Успенській церкві гарний, але старий. Треба гадати, що сюжетами різьби були улюблені в добі ренесансу лози і квіти, які зустрічалися в різьбі колон будинку Анчевського та братській каплиці у Львові.²⁵⁴

в) Малярство. В XIV-XVI ст. церковне малярство в україн­ських і білоруських землях стояло так високо, що з ним не могли конкурувати західньоевропейські мистці. Казімір Великий та Яґай-ло доручали «руським» майстрам розписувати в Польщі найголов­ніші катедри, як ґнезненську катедру і вислицьку колегію.

В 1393-1394 роках «руські» майстри з «Владикою» з Перемишля на чолі, малювали костьол на Лисці під Краковом і королівську спальню в краківському замку. Марійську каплицю в тому ж місті помальовано «візантійським способом»: на стелі був намальований Спаситель з дванадцятьма апостолами серед учителів Церкви, а кап­лиця св. Тройці, уфундована четвертою дружиною Яґайла Сонькою, була помальована згори донизу всілякими квітами з постатями вчи­телів Східньої Церкви. Про те, як високо розцінювали працю цих майстрів, свідчить те утримання, яке вони діставали." вина і ласощі під час праці, а по закінченні роботи їм дарували коні та хутра.

Малювань збереглося небагато, серед них «грецькі» часів Яґайла в сандомирській катедрі з руськими написами і композиціями в стилі староруської традиції. З грамоти Яґайла на ім'я перемиського священика Галя 1426 року видно, що цей священик мав великі за­слуги «в малюванні церков... сандомирської, краківської, серадської», ніколи не занедбував королівських доручень, і король надав йому парафію на Засянні в Перемишлі.²⁵⁵

Залишилися фрески сандомирської катедри з руськими написами і композиціями в староруській традиції. Крім того збереглися фрес­ки каплиці св. Духа у вавельській катедрі Кракова, уфундованій Казіміром Яґайловичем і закінченій 1470 року. З них можна уявити цю «руську штуку», яку так шанували в Польщі. Такі ж розписи були в замку литовських князів в Нових Троках, в церкві в Вітеб­ську, в Люблині. З них можна уявити цю «руську штуку», яку так шанували в Польщі. Яґайло та його родина, які не визначалися симпатіями до «руської культури», так шанували «руських» малярів тому, що в XIV-XV ст. вже існувала тверда традиція уживання наших майстрів, властиво малярів для приоздоблення церков та ко­ролівських палат.

²⁵⁴ М. ГРУШЕВСЬКИЙ. Там же, VI, стор. 384-385. — В. СОЧИНСЬКИЙ. Різьба. «Е.У.», І, стор. 821-822.

²⁵⁵ M. ГРУШЕВСЬКИЙ. Там же, VI, стор. 369-371.

Фрески з кінця XIV ст. збереглися у вірменській катедрі у Львові: фрагменти Пантократа, св. Яків та Прохор, портрет тита­ря; вони візантійського стилю, але мають вже риси ґотицькі. Дуже цікаві фрески в замковій капелі св. Тройці в Люблині, виконані маляром Андрієм у 1415 році. В них дано увесь цикл розписів Но­вого Заповіту. Автор їх був великим новатором і творцем власного стилю, не подібного ні до візантійського, ні до ґотицького. В його творах помітна свобода композиції, руху, реалізм, гармонія барв.

Надзвичайно гарна кольористична стеля з багатьма фарбами в каплиці св. Хреста (вона ж — св. Духа), у Вавелі, в Кракові, року 1470. На цих фресках помітно вплив Джотто. Стіни вкриті сценами з життя Христа, стеля — образами пророків і янголів з розкида­ними серед них зірками, а в центрі, навпроти входу — образ Бого­матері з піднесеними молитовно руками (Оранта), за старою тради­цією; традиційне відображення Тайної Вечері з двома постатями Христа. Тут видно київську традицію, що веде від Дмитрівського собору XII стол. Вплив італійського ренесансу помічається на фресках горянської каплиці біля Ужгороду, XIV-XV ст. Розпис Лаврівського манастиря XV ст. — в суворому стилі візантійського рене­сансу, який ішов з Афону та Балкан.²⁵⁶

Широко розвинулося в XV-XVI ст. станкове малярство. Святі на іконах того часу мають вільні рухи, стрункі постаті, лагідний вираз обличчя. У XV-XVI ст. постаті звільняються від візантійсь­кої умовности, нерухомости, урочистости і обличчя набувають інди­відуального виразу, життя. Це головним чином приносять впливи ренесансу. Можна спостерігати впливи нюрнберзькі, сієнські, нідер­ландські.

Дуже високо стоїть малярство у Львові. Поруч з іконописним малярством квітне і світське: портрети К. Корнякта, В. Лянґішівни та багатьох львівських міщан.²⁵⁷

Вище ми вже згадували, що до цехів приймали лише католиків, тож працьовиті, талановиті малярі-українці були позбавлені опіки та підтримки цеху. Тим більша заслуга тих майстрів-українців, які, працюючи самотужки, пробивали собі шлях і творили надзвичайної краси речі.

²⁵⁶ М. ГРУШЕВСЬКИЙ. Там же, VI, стор. 369-378. — В. СІЧИНСЬКИЙ. Ма­лярство. «Е.У.», І, стор. 825-826.

²⁵⁷ В. СІЧИНСЬКИЙ. Там же, стор. 825-826.

В наведеному М. Грушевським досить довгому списку львівських малярів заслуговують на особливу увагу кілька моментів. Насамперед бачимо тут особу якогось Лаврина, чи Лавриша Филиповича з краківського передмістя, який фігурує з 1575 по 1610 рік. Він мав учнів або співробітників: це — Хрін Іванович, Семіон, Іван та Андрей, Васко Максимович, Онисько, Семен, Федько, Іван, Роман, Федько Малаха, Іванко і Олександер — сини Лавриша, Хведько та Іван — служники Лаврина. Можливо, список цих, зв'язаних з Лавришем малярів більший: неясні постаті Филипа Федоровича, Павла Орфініна та Фомки. Виявляється не абияка фігура маляра, який скупчує біля себе 15-16 учнів, має двох служників.

Друга цікава постать Федора Сеньковича, що розписував Брат­ську церкву і працював на луцького владику та польських панів. Очевидно, зв'язаний з ним близько свояк його жінки, Анастасії По­півни (треба гадати доньки священика, що теж кидає пасмо світла на особу Федора Сеньковича), Микола Петрахнович, що розписував Братську церкву після пожежі. Третій момент, на який треба звер­нути увагу, це наявність жінок-малярок: Варвара малярка, можливо жінка маляра Васька, та Фімка, жінка маляра Романа; здається, це перша згадка про малярок-професіоналок.²⁵⁸

²⁵⁸ М.ГРУШЕВСЬКИЙ. Спис малярів XVI ст. (Львів): 1536 — Хома; 1539 — Федір з Онуфріївського манастиря; 1545-1554 — Федько з краківського перед­містя; 1550 — Іван з галицького передмістя; 1553 — Васько, учень Федька; 1570 — Андрей; 1573 — Сенько та Маско; 1575 — Маско Воробей; 1575-1610 - Лавриш з краківського передмістя; 1580-1583 — Хрін Іванович, маляр і різьбар, друкар матриць, з Заблудова, співробітник Івана Федоровича, учень Лавриша Филиповича у Львові; 1588 — Семіон; 1592-1599 — Васько Макси­мович; 1596 — Іван, Андрей та Онисько — учні Лавриша; 1599 — Филип Фе­дорович; 1600 — Семен, Федько, Іван, Роман, Федько, Малаха, Іван і Олек­сандер — сини Лавриша; 1600 — Павло Орфиник і Хомка; 1607-1611 — Васько, маляр та Варвара, мб. його жінка, малярка; 1613-1619 — Федько (Федоріюс) з краківського передмістя; 1615 — Іван Кузьмичович; 1616 — Семен Терлецький; 1620-1623 — Роман (жінка його, Фімка); 1630 — Федір Сенькович (в тестаменті 1631 року каже, що народився «в католицькій вірі грецької релігії» в Щирці; малював Братську церкву і робив також для владики Луцького та для різних польських панів. У Братській церкві згадується плащаниця, ма­буть, його роботи, «небіжчика Федора», мальована на білому атласі; 1637 — Микола Мороховський Петрахнович, якийсь свояк жінки Сеньковича; після пожежі Петрахнович зобов'язався помалювати Братську церкву найліпшими фарбами і щирим золотом; 1647 — Іван Лукашович з товаришем Євстахісм, малювали «колтрини», мальовані обиття для покоїв і возили їх до Яс, по 2 зол. штука.

Цей список, застерігає сам М. Грушевський, неповний, в ньому багато про­пущено імен, бо вони непереконливо «руські». (Там же, VI, стор. 376-377).

З усього видно, що Лавриша, маляра, та Семена, сина майстра малярського ремесла, «вигнали (поляки, члени цеху — Н. П.-В.) з-поміж себе в XVII ст., щоб собі заложити осібний руський цех». Це було неможливо, бо вимагало дозволу вищого уряду.

Раніше, в 1596 році арцибіскуп Суліковський усунув з цехів вірменів та «русинів»

г) Графіка. З XIV ст. графіка відбиває вже ґотицький нату­ралізм, який приносить живіше трактування сюжету. Рукописи, а згодом друковані книжки прикрашали заставками, кінцівками, великими орнаментовими літерами, здебільшого плетінковим орна­ментом, часто багатим на фарби, серед яких переважали — чорна та червона. Поступово візантійський орнамент заступає західно­європейський ґотицький, а пізніше — ренесансовий. Славетною пам'яткою такого мистецтва служить Пересопницька Євангелія 1556-1561 років: мініятюри в ній, чотири апостоли, оточені чудо­вими рамками рослинного орнаменту, які своїм чітким малюнком, життєрадісними фарбами нагадують кращі зразки італійського ренесансового орнаменту, наприклад, розпис «Ватиканських льоджій» — Рафаеля.

З поширенням друкарства мініятюри, розпис манускритів, засту­пає Граверство — дереворит. Найстаріший дереворит — «Ісус Хри­стос» у Євангелії XVI ст. з гарною монограмою ґравера, яку Д. Ро-винський читав — «Монах Филип». В найстарішому кирилицькому друку Фіоля «Октоїх», Краків 1491 p., є Гравюра «Розп'яття», яка стоїть близько до нюрнберзьких ґравюр ґотицького стилю.

В середині XVI ст. граверство мало два осередки: у Львові та в Острозі. У Львові був відомий ґравер Лавриш Филипович, ім'я якого згадувалось вище. Він мав цілу школу. В. Січинський вважає, що учнем його був Гринь, ім'я якого теж згадувалось вище в зв'язку з діяльністю І. Федоровича. Той же дослідник вважає, що твором Л. Филиповича був образ апостола Луки в першому Львівському «Апостолі» 1574 року. Цей «Апостол» був дуже гарно орнаментова­ний заставками в стилі ренесансу, з листами аканта, стилізованими квітами та кінцівками.²⁵⁹ На дереворитах Острозької друкарні, особ­ливо Острозької Біблії 1581 року позначається вплив Венеції. Ви­сокого рівня досягли дереворити друкарень у Стрятині й Крилосі початку XVII ст. Граверство наступної доби зв'язане вже з друкар­нями Києва.²⁶⁰

²⁵⁹ МИТРОПОЛИТ ІЛАРІОН. Перводрукований Львівський Апостол 1574 року, стор. 25-31.

²⁶⁰ В. СІЧИНСЬКИЙ. Графіка — ґраверство. «Е.У.», І, стор. 833-834. — Йо­го ж Дереворит. «Е.У.», II, стор. 497.

ґ) Золотникарство. Серед інших галузей мистецтва по­важне місце належало золотникарству-ювелірству. Поволі зни­кають староруські типи і техніка, в значній мірі із занепадом куль­турного життя Києва. Великою перешкодою для дальшого роз­витку золотникарства було те, що майстрами цехів мали бути тільки поляки, католики. Виключення з цехів українських мистців позбавляло їх артистичного вишколу, а разом з тим того довір я, яким користалися майстри цехів. У XV ст., наприклад, в Перемишлі біль­шість майстрів-ювелірів становили українці, а в XVI ст. їх уже майже не було, бо вимагано, щоб майстри були католики. Не зва­жаючи на всі ці обмеження, в XV-XVI ст. українське ювелірство не зникало, хоч змінилися матеріяли, з яких робили ювелірні речі: не з золота, а із срібла, бронзи та міді.

У ці часи розвивається гуцульське мистецтво з міді, мосяжництво та лівобережне золотникарство.

В XV-XVI ст. констатується два культурні впливи, яким підпада­ло українське ювелірство: один ішов із Заходу, головно з німецьких земель — Авґсбурґу, Нюрнберґу — через посередництво Кракова, Люблина; другий — зі сходу, з Туреччини. Цей другий шлях знай­шов добрий ґрунт: магнати й рядова шляхта захоплювалися зброєю та кінськими уборами в східньому стилі; виробництво кінських узд, сагайдаків, сідел, оправа шабель тощо стало фахом переважно укра­їнців, вірменів, жидів, знавців мистецтва Сходу. Українські мистці комбінували ці східні впливи зі староруськими.²⁶¹

д) Геральдика та сфрагістика. Ці галузі мистецтва по­чинають розвиватися в XV-XVI ст., піддаючись так само впливам Заходу. Українські печатки зовнішнім виглядом, як і технічним виконанням, не поступаються перед сучасними їм західньоевропейськими (печать-камея Дмитра Детька). Посилення західніх типів від­билося, наприклад, на печатці князя Лугвенія. Взагалі українські печатки відрізнялися від польських головним чином легендою: на польських були латинські або польські, на українських — кири­личні літери: «М. А», і т. п. Кирилиця, леґенди, — писав В. Прокопович, це було — «забороло проти польонізації».²⁸² Але в XVII ст. латинка щораз то більше поширюється. З латинським написом була вже печатка міста Переяслава — в першій половині XVII ст., за правління Сіґізмунда ІІІ.²⁶³

Із сфрагістикою XV-XVI ст. тісно пов'язана геральдика, з якої позичали елементи для печаток. Найбільше збереглося українських гербів-знамен на Волині. Українські маґнати та шляхта Волині най­довше зберігали свої старі, родові знаки, не змінюючи їх на поль­ські, як того вимагав городельський привілей. В. Сенютович-Бережний пише, що у волинської шляхти вживалося родові знаки задовго до цього привілею; в XIII-XIV ст. вони лягають в основу гербів.

²⁶¹ М. ГРУШЕВСЬКИЙ. Там же, VI, стор. 385-387.

²⁶² В. ПРОКОПОВИЧ. Сфрагістика українська. «Печать Малороссійская». Сфраґістичні етюди. «Зап. НТШ», т. СЬХШ, Нью-Йорк, 1954, стор. 73-75.

²⁶³ М. ГРУШЕВСЬКИЙ. Історія України (ілюстрована), стор. 327

Ще польський історик Й. Лелевель звернув увагу на те, що титла руських гербів зустрічаються на руських печатках до геральдичної епохи. Більша частина гербів мала в основі ініціали власників або монограми їх. В цих родових емблемах відбилися впливи різних країн: і стародавні норманські, і грецькі, і кавказьких горян, абхаз­ців, кабардинців та ін., і щось подібне до татарських тамг. ²⁶⁴

Все це дає підстави польському вченому О. Яблоновському пи­сати, що сувора наука не може погодитися з поглядом, що нібито вся руська та литовсько-руська геральдика походить від польської геральдики з-перед Городельської унії. Вона значно багатша, бо герби вживалося на Русі та Литві значно раніше.²⁶⁵

Значний розвиток сфрагістики, природно, вимагав чіткої різьби, так само, як геральдика — досконалої графіки. Деякі герби, як, на­приклад, Острозьких, Сенют, Івана Федоровича, єпископа Гедеона Балабана та інших, дійсно являли собою високорозвинену техніку.

²⁶⁴ Ю. Р. Чужинці про українське знамєнництво. «Рід та знамено», 1947, ч. З, стор. 31-37.

²⁶⁵ В. СЕНЮТОВИЧ-БЕРЕЖНИЙ. До джерел староруської геральники. «Лі­топис Волині», Нью-Йорк, 1955, ч. 2, стор. 12 й далі. — М. МІЛЛЕР. Гераль­дика. «Е.У.», II, стор. 367.