4. Етнічна консолідація й національно-духовне піднесення українського народу у XV - першій половині XVII ст.

...

Розвиток мови

В розглядуваний період давньоукраїнська мова перетворюється на староукраїнську. Книжна мова суттєво відрізнялася від розмовної. Але з часом народна говірка щодалі активніше проникала в книжну мову.

Як офіційна у Великому князівстві Литовському використовувалася мова, яку шали руською. Вона побутувала у двох варіан­тах північному (білоруському) і південному (українському). Нею писалися законодавчі акти, розпорядження, судові присуди, офіційні листи. Люблінський сейм 1569 р. прийняв постанову про засто­сування української мови в діловодстві нарівні з польською.

Видатною подією стала поява книг українською мовою. Однією з перших книг, у тексті яких відчувається вплив живої української мови, є Пересопницьке Євангеліє?, створене у 1556— 1561 pp.

⁵⁴Пересопницьке Євангеліє - визначна пам'ятка староукраїнської мови, най­давніший переклад Євангелія з книжної церковно-слов'янської мови на мову "просту". Закінчене у Пересопницькому монастирі. В ньому виразно виявили­ся риси живої народної української мови XVI ст. Є національною святинею. Тому Президенти України складають присягу саме на ньому.

Зароджується національний епос у формі історичних пісень і дум. Найяскравішою сторінкою літературного життя України стала полемічна література. Духовній консолідації народу спри­яло поширення друкарства. Першу відому нам друкарню відкрив у Львові (1573) втікач з Москви Іван Федоров. Пізніше друкарні з'явилися в Острозі, Стрятині (поблизу Рогатина), Крилосі (по­близу Галича), Києві та інших містах. Всього у 1574-1648 pp. їх налічувалося понад 20. Навколо друкарень зосереджувалися кращі інтелектуальні сили, які готували й видавали навчальні посібники, біблії, книги церковного та полемічного змісту. У ви­даннях поряд з церковнослов'янською дедалі частіше викорис­товувалася українська мова.

Важливі зрушення відбулись у літописанні. На зміну стислим літописним оповіданням приходять щорічні записи про найваж­ливіші події. Так виникають Львівський літопис і Острозький літо­писець.

Братства

Велика заслуга в культурно-національному піднесенні кінця XVI - початку XVII ст. належала братствам. Вони відстоювали право міських громад бра­ти участь в управлінні церковними справами й контролі за діяль­ністю єпископів.

Братства підтримували між собою тісний зв'язок і намагали­ся поширити свої ідеї на інші регіони, для чого обмінювалися статутами й виряджали до інших міст кращих проповідників.

Значний внесок зробили братства у розвиток українського шкільництва. З появою братств підвищується рівень викладання й поглиблюється зв'язок освіти з національним життям. Вже перша львівська братська школа, відкрита наприкінці 1585 р., мала елементи вищої освіти. Вона мала всестановий характер, тобто у ній вчилися діти як заможних, так і бідних батьків, сироти. Хоча школа називалася греко-слов'янською, але навчання в ній зво­дилося до "українських студій". У 1615р. відкрилася братська школа в Києві. До її організації чимало праці й хисту доклали перший її ректор Іов Борецький, а в 1620-1624 р. - Касіян Сакович. Архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила визнавав надзвичайно високий авторитет братської школи й об'єднав її з лаврською школою у 1632 р. в колегію (в його честь отримала назву Києво-Могилянської). Так була започаткована вища гуманітарна освіта в Україні.

Національний ідеал

Формується національний ідеал. З по­явою запорозької вольниці дух козацтва поширився по всій Україні, в народі посилилося прагнення до особистої свободи й кращого життя. З'я­вився ідеал, який найповніше відповідав природі людини й більшості суспільства. В особі козака народ вбачав захисника волі, щастя й добра.

Після поразки виступу Глинського стало зрозуміло, що націо­нальна аристократія відійшла від національної державотворчої ідеї і всі свої зусилля спрямувала на захист власних інтересів. За такої ситуації державотворчі функції перебрало на себе козацтво.

На формування національної свідомості справили вплив ідеї Гуманізму і Реформації. їх носіями стали насамперед ті українські інтелектуали, які здобули освіту в польських і західноєвропейсь­ких університетах. З XV ст. при Краківському та Празькому уні­верситетах існували спеціальні бурси (гуртожитки) для студентів \ України. Тільки в одному Краківському університеті в 1510-1560 pp. дістали освіту 352, а протягом XV-XVI ст. -800 вихідців і України. Вчилися українці також у Болонському, Падуанському, Базельському, Гейдельберзькому, Лейденському та інших університетах. Більшість випускників західноєвропейських уні­верситетів повернулася на батьківщину, несучи з собою пере­дові ідеї західної цивілізації. Чимало їх стали вчителями, поета­ми, визначними громадськими й політичними діячами.

Безпосередні контакти з ренесансною Європою під час фахо­вого стажування, навчання супроводжувалися динамічними змінами в системі побутових уявлень про не свій світ. Якщо з погляду архаїчного світобачення чужа земля завжди пов'язується з чимось небезпечним і ворожим, то справжньою світоглядною революцією можна вважати той факт, що впродовж XV-XVI ст. мандри на чужину стають буденною рисою життя. Невтомно транспортує товари купець. Кожен підмайстер мусить пройти стажування в європейських ремісничих центрах, аби досягти поважного статусу цехового майстра. Сини міщан з тихих містечок йдуть у латинську науку, щоб повернутися додому з прибут­ковою спеціальністю адвоката, юриста чи лікаря. Починає шукати освіти й ґречного виполірування шляхта, яка відчула смак публічного життя. Повертаючись із закордонних подорожей, ці люди приносять і поширюють образ чужого краю як іншого, але зовсім не таємничого і не ворожого. Зміна типу інформації підштов­хує до активної інтеграції свого з чужим. Бар'єр середньовічної замкнутості зламано, суспільство вступає в смугу нової культур­ної якості, яку історики звично називають "новими часами".

Нова українська культура, що формувалася в опозиції до на­ступу католицизму, була відкритою до Заходу. Традиційному церковно-схоластичному вихованню було протиставлено викладан­ня "семи вільних мистецтв"⁵⁵, запроваджене, за європейським взірцем, спочатку в Острозі, а потім - у братських школах. У Києво-Могилянській колегії традиційну для братських шкіл грець­ку мову потіснила латинь, котра у Речі Посполитій мала не лише освітнє, а, передусім, практичне значення - як мова судочин­ства, діловодства тощо. З виникненням колегіуму за Києвом ос­таточно закріпилася роль провідного осередку національної куль­тури, де гуртувалися найкращі інтелектуальні сили суспільства.

⁵ Тобто граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики, ас­трономії.

Наступ католицизму на "руську" віру активізував національ­ну свідомість тогочасного населення, викликавши пошуки своїх етнічних коренів, інтерес до минулого.