logo
К-ра лит-пол

Мистецтво

а) Архітектура. Від бурхливої доби XIV-XVI ст. залиши­лося дуже мало архітектурних пам'яток, особливо дерев'яних. Мож­на припускати, що якраз на цю добу припадає створення україн­ського стилю дерев'яних церков — трибанних та п'ятибанних. То­ді ж формувався поділ церкви на три частини: вівтар, властиву церкву та «бабинець». Вікнам та дверям надавали характеристичної шестикутної форми. Найбільше дерев'яних церков збереглося в Га­личині, але й там датуються вони переважно вже наступною добою, коли старі церкви правили лише за зразки для нових.

Більше залишилося пам'яток мурованого будівництва. В XIV-XV ст. спостерігаються церковні будови переходового типу, в яких вияв­ляються попередні зразки візантійського стилю та нові впливи За­ходу вже ґотицької культури. Такі церкви були в Галичі — Різдва Христового — XIV ст., в Межиріччі на Волині XV ст., в Лаврівському манастирі на Бойківщині — XV-XVI ст.

245 МИТРОПОЛИТ ШАРІОН. Українська Церква Т. II, 1942, стор. 191-203.

246 М. ГРУШЕВСЬКИЙ. Там же, VI, стор. 308-309; 314-316.

247 М. ГРУШЕВСЬКИЙ. Там же, VI, стор. 430.

248 Г. ЛУЖНИЦЬКИЙ. Там же, стор. 223.

249 І. ВЛАСОВСЬКИЙ. Там же, т. II, стор. 187-188.

У XIV-XV ст. будується оборонні замки з грубими мурами, стріль­ницями і високими спостережними вежами. Особливо багато таких замків зв'язано з князюванням Федора Коріятовича на Поділлі. Се­ред цих будівель особливо цікаві трикутний замок у Зінкові на Поділлі і церква-замок у Сутківцях (1476 р.), в якій поєднується церковна та оборонна будівлі.

Такого ж типу церкви були Петропавлівська на Поділлі (кінця XV ст.), в Сатанові над Зручем (XV-XVI ст.), церква в Рогатині (XIV-XV ст.), вежі дерманського манастиря біля Дубна на Волині.

Ґотицький стиль шириться в XVI ст. із Заходу, через Шльонськ, Краків, Закарпаття, Пряшів, Бардіїв. Найбільшими будівлями ґотицького стилю були величні католицькі катедри у Львові (кінця XIV ст.), Перемишлі (XV ст.), Бардієві (XIV-XV ст.) та ряд костьолів в інших містах. Характеристичне явище: латинські костьоли наслі­дували сліпо ґотицькі зразки, а в православних церквах помітне пристосування ґотицького стилю до власних традицій. В ґотицькому стилі збудовано церкви: в Посаді Работицькій — середини XVI ст., Нижанковичах, Вишнівцях, Залужжі, Коденську на Підляшші, фундації Сапіг першої половини XVI ст. Найкращою па­м'яткою ґотицької доби залишилася у Львові Вірменська церква, заснована 1363 року.250

По містах та панських маєтках будували замки за західноєвро­пейським зразком: вони були оточені ровом із звідним мостом, валами, мали грубі мури, вежі, стрільниці. Від цих замків збереглися лише руїни: в Луцьку (1541 p.), Межибожі, Зінькові, Острові (1521 р.) тощо.

Доба ренесансу, який проходив через Словаччину, Німеччину, Польщу з Швейцарії, Італії, залишила в Україні багато блискучих пам'яток. З давніших будівель можна вказати на ратушу в Бар­дієві (1506 р.) та перебудовані ратуші у Львові (1624 р.) й Пере­мишлі. В стилі ренесансу були замки XVI ст. в Перемишлі, Львові («Високий Замок»), Бережанах, Старокостянтинові, Корці, Бучачі, Одеську. Найкращі пам'ятки ренесансу збереглися у Львові: буди­нок Гопнера (1570 p.), «Чорна кам'яниця» (1577 p.), будинок грека К. Корнякта (1629 p.), різьбаря, одруженого з Дідушицькою (1580 p.), молодший будинок Собєського. Чудовий будинок пізнього ренесансу мав різьбар-фльорентинець Бандінеллі. В цілому ці будинки тво­рили чудовий ансамбль «Ринку», в центрі якого стояла ратуша, заснована 1372 р. та перебудована 1624 року.251

250 W. SITSCHYNSKY. Das kunstlerische Schaffen in Lemberg. Das Ukrai-nische Lwiw, — «Ukraine in Vergangenheit und Gegenwart». Munchen, 1954 N 1/2, стор. 32.

251 P. KURINNYJ. Der Rynok von Lemberg. Там же, стор. 26.

У Львові були й високомистецькі церковні пам'ятки ренесансу найкраща в Східній Европі вежа Успенської церкви — Братської, збудована коштом К. Корнякта в 1572-1578 pp.; творцем її був іта­лієць Петро Барбоні. В 1591-1629 pp. була збудована Успенська церква, а в 1579 — біля неї каплиця Трьох Королів. Обидві церкви, збудовані італійцем, зберегли внутрішній, типовий для українських церков плян — тринавний.

Чудові також пізньоренесансові будівлі Львова: каплиці родин Боїмів (1618 р.) та Кампіні (1619 p.). Остання — в католицькій катедрі.

Будівель у стилі ренесансу збереглося чимало — в Сокалі, Луць­ку, Ярославі, Замості, Люблині та ін.

Будівниками були переважно чужинці: Петро-Італієць, Домінічі-Римлянин, Петро Барбоні. Але серед чужинецьких, переважно ітаталійських, імен зустрічаються і українські: Люшня Мартин, що працював у Львові в 1534 p.; Пряшів Лука, що в 1538 році реставрував Львівську ратушу, а року 1541 збудував Луцький замок; Амвросій Прихильний, що у 1582 році збудував у Львові синаґоґу — «Зо­лоту Розу» та власний будинок.252

б) Р і з ь б а. У XV-XVI ст. різьба, переважно на камені та на де­реві, займає поважне місце. В ній також помічається вплив західньоевропейського мистецтва.

традицію, школу. Можна уявити, що в XVI ст. вже будували дере­в'яні іконостаси, вкриті різьбою. Принаймні, Павло Алепський, З доби ренесансу збереглися чудові надгробники із постатями покійників у натуральний зріст в лицарському одязі; вони лежать або стоять. Найкращий надгробник кн. К. Острозького з року 1579253 знищено в Києво-Печерській Лаврі в 1941 році. З інших слід відзна­чити М. Гербурта — у Львові, в католицькій катедрі; майстер за­лишив своє ім'я — Ньюрнберзький різьбар П. Лябенвольф; в Уне-ві — надгробок В. Лагодовського з року 1573; в Бережанах — родини Синявських з років 1574-1636; праці майстрів І. Пфістера та Г. Горнста. Відомі — плоскорізьба на могильних плитах Острозьких біля Бардієва 1590 року, надгробок К. Ромультової в Дрогобичі 1572 p., зроблений львівським майстром С. Чесеком.

252 М. ГРУШЕВСЬКИЙ. Там же, VI, стор. 379-383. — В. СІЧИНСЬКИЙ. Ґотика і ренесанс. «ЕУ», І, стор. 804-808.

253 М. ГРУШЕВСЬКИЙ цим роком датує пам'ятник сина кн. К. Острозь­кого (Т VI, стор 25)

Ще більше залишилось пам'яток дереворізьби: обрамлення ікон, іконостаси і т. п. У цих дереворізьбах відбився ренесанс переважно італійський, хоч працювало чимало майстрів з Нюрнберґу. Значна кількість пам'яток XVII ст. — іконостасів, декоративних прикрас будівель тощо — свідчить, що ця галузь мистецтва вже мала певну опи­суючи в 1654 році Києво-Печерську Лавру, зазначав, що іконостас в Успенській церкві гарний, але старий. Треба гадати, що сюжетами різьби були улюблені в добі ренесансу лози і квіти, які зустрічалися в різьбі колон будинку Анчевського та братській каплиці у Львові.254

в) Малярство. В XIV-XVI ст. церковне малярство в україн­ських і білоруських землях стояло так високо, що з ним не могли конкурувати західньоевропейські мистці. Казімір Великий та Яґай-ло доручали «руським» майстрам розписувати в Польщі найголов­ніші катедри, як ґнезненську катедру і вислицьку колегію.

В 1393-1394 роках «руські» майстри з «Владикою» з Перемишля на чолі, малювали костьол на Лисці під Краковом і королівську спальню в краківському замку. Марійську каплицю в тому ж місті помальовано «візантійським способом»: на стелі був намальований Спаситель з дванадцятьма апостолами серед учителів Церкви, а кап­лиця св. Тройці, уфундована четвертою дружиною Яґайла Сонькою, була помальована згори донизу всілякими квітами з постатями вчи­телів Східньої Церкви. Про те, як високо розцінювали працю цих майстрів, свідчить те утримання, яке вони діставали." вина і ласощі під час праці, а по закінченні роботи їм дарували коні та хутра.

Малювань збереглося небагато, серед них «грецькі» часів Яґайла в сандомирській катедрі з руськими написами і композиціями в стилі староруської традиції. З грамоти Яґайла на ім'я перемиського священика Галя 1426 року видно, що цей священик мав великі за­слуги «в малюванні церков... сандомирської, краківської, серадської», ніколи не занедбував королівських доручень, і король надав йому парафію на Засянні в Перемишлі.255

Залишилися фрески сандомирської катедри з руськими написами і композиціями в староруській традиції. Крім того збереглися фрес­ки каплиці св. Духа у вавельській катедрі Кракова, уфундованій Казіміром Яґайловичем і закінченій 1470 року. З них можна уявити цю «руську штуку», яку так шанували в Польщі. Такі ж розписи були в замку литовських князів в Нових Троках, в церкві в Вітеб­ську, в Люблині. З них можна уявити цю «руську штуку», яку так шанували в Польщі. Яґайло та його родина, які не визначалися симпатіями до «руської культури», так шанували «руських» малярів тому, що в XIV-XV ст. вже існувала тверда традиція уживання наших майстрів, властиво малярів для приоздоблення церков та ко­ролівських палат.

254 М. ГРУШЕВСЬКИЙ. Там же, VI, стор. 384-385. — В. СОЧИНСЬКИЙ. Різьба. «Е.У.», І, стор. 821-822.

255 M. ГРУШЕВСЬКИЙ. Там же, VI, стор. 369-371.

Фрески з кінця XIV ст. збереглися у вірменській катедрі у Львові: фрагменти Пантократа, св. Яків та Прохор, портрет тита­ря; вони візантійського стилю, але мають вже риси ґотицькі. Дуже цікаві фрески в замковій капелі св. Тройці в Люблині, виконані маляром Андрієм у 1415 році. В них дано увесь цикл розписів Но­вого Заповіту. Автор їх був великим новатором і творцем власного стилю, не подібного ні до візантійського, ні до ґотицького. В його творах помітна свобода композиції, руху, реалізм, гармонія барв.

Надзвичайно гарна кольористична стеля з багатьма фарбами в каплиці св. Хреста (вона ж — св. Духа), у Вавелі, в Кракові, року 1470. На цих фресках помітно вплив Джотто. Стіни вкриті сценами з життя Христа, стеля — образами пророків і янголів з розкида­ними серед них зірками, а в центрі, навпроти входу — образ Бого­матері з піднесеними молитовно руками (Оранта), за старою тради­цією; традиційне відображення Тайної Вечері з двома постатями Христа. Тут видно київську традицію, що веде від Дмитрівського собору XII стол. Вплив італійського ренесансу помічається на фресках горянської каплиці біля Ужгороду, XIV-XV ст. Розпис Лаврівського манастиря XV ст. — в суворому стилі візантійського рене­сансу, який ішов з Афону та Балкан.256

Широко розвинулося в XV-XVI ст. станкове малярство. Святі на іконах того часу мають вільні рухи, стрункі постаті, лагідний вираз обличчя. У XV-XVI ст. постаті звільняються від візантійсь­кої умовности, нерухомости, урочистости і обличчя набувають інди­відуального виразу, життя. Це головним чином приносять впливи ренесансу. Можна спостерігати впливи нюрнберзькі, сієнські, нідер­ландські.

Дуже високо стоїть малярство у Львові. Поруч з іконописним малярством квітне і світське: портрети К. Корнякта, В. Лянґішівни та багатьох львівських міщан.257

Вище ми вже згадували, що до цехів приймали лише католиків, тож працьовиті, талановиті малярі-українці були позбавлені опіки та підтримки цеху. Тим більша заслуга тих майстрів-українців, які, працюючи самотужки, пробивали собі шлях і творили надзвичайної краси речі.

256 М. ГРУШЕВСЬКИЙ. Там же, VI, стор. 369-378. — В. СІЧИНСЬКИЙ. Ма­лярство. «Е.У.», І, стор. 825-826.

257 В. СІЧИНСЬКИЙ. Там же, стор. 825-826.

В наведеному М. Грушевським досить довгому списку львівських малярів заслуговують на особливу увагу кілька моментів. Насамперед бачимо тут особу якогось Лаврина, чи Лавриша Филиповича з краківського передмістя, який фігурує з 1575 по 1610 рік. Він мав учнів або співробітників: це — Хрін Іванович, Семіон, Іван та Андрей, Васко Максимович, Онисько, Семен, Федько, Іван, Роман, Федько Малаха, Іванко і Олександер — сини Лавриша, Хведько та Іван — служники Лаврина. Можливо, список цих, зв'язаних з Лавришем малярів більший: неясні постаті Филипа Федоровича, Павла Орфініна та Фомки. Виявляється не абияка фігура маляра, який скупчує біля себе 15-16 учнів, має двох служників.

Друга цікава постать Федора Сеньковича, що розписував Брат­ську церкву і працював на луцького владику та польських панів. Очевидно, зв'язаний з ним близько свояк його жінки, Анастасії По­півни (треба гадати доньки священика, що теж кидає пасмо світла на особу Федора Сеньковича), Микола Петрахнович, що розписував Братську церкву після пожежі. Третій момент, на який треба звер­нути увагу, це наявність жінок-малярок: Варвара малярка, можливо жінка маляра Васька, та Фімка, жінка маляра Романа; здається, це перша згадка про малярок-професіоналок.258

258 М.ГРУШЕВСЬКИЙ. Спис малярів XVI ст. (Львів): 1536 — Хома; 1539 — Федір з Онуфріївського манастиря; 1545-1554 — Федько з краківського перед­містя; 1550 — Іван з галицького передмістя; 1553 — Васько, учень Федька; 1570 — Андрей; 1573 — Сенько та Маско; 1575 — Маско Воробей; 1575-1610 - Лавриш з краківського передмістя; 1580-1583 — Хрін Іванович, маляр і різьбар, друкар матриць, з Заблудова, співробітник Івана Федоровича, учень Лавриша Филиповича у Львові; 1588 — Семіон; 1592-1599 — Васько Макси­мович; 1596 — Іван, Андрей та Онисько — учні Лавриша; 1599 — Филип Фе­дорович; 1600 — Семен, Федько, Іван, Роман, Федько, Малаха, Іван і Олек­сандер — сини Лавриша; 1600 — Павло Орфиник і Хомка; 1607-1611 — Васько, маляр та Варвара, мб. його жінка, малярка; 1613-1619 — Федько (Федоріюс) з краківського передмістя; 1615 — Іван Кузьмичович; 1616 — Семен Терлецький; 1620-1623 — Роман (жінка його, Фімка); 1630 — Федір Сенькович (в тестаменті 1631 року каже, що народився «в католицькій вірі грецької релігії» в Щирці; малював Братську церкву і робив також для владики Луцького та для різних польських панів. У Братській церкві згадується плащаниця, ма­буть, його роботи, «небіжчика Федора», мальована на білому атласі; 1637 — Микола Мороховський Петрахнович, якийсь свояк жінки Сеньковича; після пожежі Петрахнович зобов'язався помалювати Братську церкву найліпшими фарбами і щирим золотом; 1647 — Іван Лукашович з товаришем Євстахісм, малювали «колтрини», мальовані обиття для покоїв і возили їх до Яс, по 2 зол. штука.

Цей список, застерігає сам М. Грушевський, неповний, в ньому багато про­пущено імен, бо вони непереконливо «руські». (Там же, VI, стор. 376-377).

З усього видно, що Лавриша, маляра, та Семена, сина майстра малярського ремесла, «вигнали (поляки, члени цеху — Н. П.-В.) з-поміж себе в XVII ст., щоб собі заложити осібний руський цех». Це було неможливо, бо вимагало дозволу вищого уряду.

Раніше, в 1596 році арцибіскуп Суліковський усунув з цехів вірменів та «русинів»

г) Графіка. З XIV ст. графіка відбиває вже ґотицький нату­ралізм, який приносить живіше трактування сюжету. Рукописи, а згодом друковані книжки прикрашали заставками, кінцівками, великими орнаментовими літерами, здебільшого плетінковим орна­ментом, часто багатим на фарби, серед яких переважали — чорна та червона. Поступово візантійський орнамент заступає західно­європейський ґотицький, а пізніше — ренесансовий. Славетною пам'яткою такого мистецтва служить Пересопницька Євангелія 1556-1561 років: мініятюри в ній, чотири апостоли, оточені чудо­вими рамками рослинного орнаменту, які своїм чітким малюнком, життєрадісними фарбами нагадують кращі зразки італійського ренесансового орнаменту, наприклад, розпис «Ватиканських льоджій» — Рафаеля.

З поширенням друкарства мініятюри, розпис манускритів, засту­пає Граверство — дереворит. Найстаріший дереворит — «Ісус Хри­стос» у Євангелії XVI ст. з гарною монограмою ґравера, яку Д. Ро-винський читав — «Монах Филип». В найстарішому кирилицькому друку Фіоля «Октоїх», Краків 1491 p., є Гравюра «Розп'яття», яка стоїть близько до нюрнберзьких ґравюр ґотицького стилю.

В середині XVI ст. граверство мало два осередки: у Львові та в Острозі. У Львові був відомий ґравер Лавриш Филипович, ім'я якого згадувалось вище. Він мав цілу школу. В. Січинський вважає, що учнем його був Гринь, ім'я якого теж згадувалось вище в зв'язку з діяльністю І. Федоровича. Той же дослідник вважає, що твором Л. Филиповича був образ апостола Луки в першому Львівському «Апостолі» 1574 року. Цей «Апостол» був дуже гарно орнаментова­ний заставками в стилі ренесансу, з листами аканта, стилізованими квітами та кінцівками.259 На дереворитах Острозької друкарні, особ­ливо Острозької Біблії 1581 року позначається вплив Венеції. Ви­сокого рівня досягли дереворити друкарень у Стрятині й Крилосі початку XVII ст. Граверство наступної доби зв'язане вже з друкар­нями Києва.260

259 МИТРОПОЛИТ ІЛАРІОН. Перводрукований Львівський Апостол 1574 року, стор. 25-31.

260 В. СІЧИНСЬКИЙ. Графіка — ґраверство. «Е.У.», І, стор. 833-834. — Йо­го ж Дереворит. «Е.У.», II, стор. 497.

ґ) Золотникарство. Серед інших галузей мистецтва по­важне місце належало золотникарству-ювелірству. Поволі зни­кають староруські типи і техніка, в значній мірі із занепадом куль­турного життя Києва. Великою перешкодою для дальшого роз­витку золотникарства було те, що майстрами цехів мали бути тільки поляки, католики. Виключення з цехів українських мистців позбавляло їх артистичного вишколу, а разом з тим того довір я, яким користалися майстри цехів. У XV ст., наприклад, в Перемишлі біль­шість майстрів-ювелірів становили українці, а в XVI ст. їх уже майже не було, бо вимагано, щоб майстри були католики. Не зва­жаючи на всі ці обмеження, в XV-XVI ст. українське ювелірство не зникало, хоч змінилися матеріяли, з яких робили ювелірні речі: не з золота, а із срібла, бронзи та міді.

У ці часи розвивається гуцульське мистецтво з міді, мосяжництво та лівобережне золотникарство.

В XV-XVI ст. констатується два культурні впливи, яким підпада­ло українське ювелірство: один ішов із Заходу, головно з німецьких земель — Авґсбурґу, Нюрнберґу — через посередництво Кракова, Люблина; другий — зі сходу, з Туреччини. Цей другий шлях знай­шов добрий ґрунт: магнати й рядова шляхта захоплювалися зброєю та кінськими уборами в східньому стилі; виробництво кінських узд, сагайдаків, сідел, оправа шабель тощо стало фахом переважно укра­їнців, вірменів, жидів, знавців мистецтва Сходу. Українські мистці комбінували ці східні впливи зі староруськими.261

д) Геральдика та сфрагістика. Ці галузі мистецтва по­чинають розвиватися в XV-XVI ст., піддаючись так само впливам Заходу. Українські печатки зовнішнім виглядом, як і технічним виконанням, не поступаються перед сучасними їм західньоевропейськими (печать-камея Дмитра Детька). Посилення західніх типів від­билося, наприклад, на печатці князя Лугвенія. Взагалі українські печатки відрізнялися від польських головним чином легендою: на польських були латинські або польські, на українських — кири­личні літери: «М. А», і т. п. Кирилиця, леґенди, — писав В. Прокопович, це було — «забороло проти польонізації».282 Але в XVII ст. латинка щораз то більше поширюється. З латинським написом була вже печатка міста Переяслава — в першій половині XVII ст., за правління Сіґізмунда ІІІ.263

Із сфрагістикою XV-XVI ст. тісно пов'язана геральдика, з якої позичали елементи для печаток. Найбільше збереглося українських гербів-знамен на Волині. Українські маґнати та шляхта Волині най­довше зберігали свої старі, родові знаки, не змінюючи їх на поль­ські, як того вимагав городельський привілей. В. Сенютович-Бережний пише, що у волинської шляхти вживалося родові знаки задовго до цього привілею; в XIII-XIV ст. вони лягають в основу гербів.

261 М. ГРУШЕВСЬКИЙ. Там же, VI, стор. 385-387.

262 В. ПРОКОПОВИЧ. Сфрагістика українська. «Печать Малороссійская». Сфраґістичні етюди. «Зап. НТШ», т. СЬХШ, Нью-Йорк, 1954, стор. 73-75.

263 М. ГРУШЕВСЬКИЙ. Історія України (ілюстрована), стор. 327

Ще польський історик Й. Лелевель звернув увагу на те, що титла руських гербів зустрічаються на руських печатках до геральдичної епохи. Більша частина гербів мала в основі ініціали власників або монограми їх. В цих родових емблемах відбилися впливи різних країн: і стародавні норманські, і грецькі, і кавказьких горян, абхаз­ців, кабардинців та ін., і щось подібне до татарських тамг. 264

Все це дає підстави польському вченому О. Яблоновському пи­сати, що сувора наука не може погодитися з поглядом, що нібито вся руська та литовсько-руська геральдика походить від польської геральдики з-перед Городельської унії. Вона значно багатша, бо герби вживалося на Русі та Литві значно раніше.265

Значний розвиток сфрагістики, природно, вимагав чіткої різьби, так само, як геральдика — досконалої графіки. Деякі герби, як, на­приклад, Острозьких, Сенют, Івана Федоровича, єпископа Гедеона Балабана та інших, дійсно являли собою високорозвинену техніку.

264 Ю. Р. Чужинці про українське знамєнництво. «Рід та знамено», 1947, ч. З, стор. 31-37.

265 В. СЕНЮТОВИЧ-БЕРЕЖНИЙ. До джерел староруської геральники. «Лі­топис Волині», Нью-Йорк, 1955, ч. 2, стор. 12 й далі. — М. МІЛЛЕР. Гераль­дика. «Е.У.», II, стор. 367.